10. Класичний епос.

Класичний героїчний епос («Пісня про Нібелунгів», «Пісня про Роланда», «Пісня про мого Сіда», «Слово о полку Ігоревім») відбиває народну точку зору на важливі для національної історії події, що відбуваються в «епічну» добу. У порівнянні з архаїчним епосом вони більш наближені до історичної достовірності, вага казково-міфологічних елементів у них знижується, на перший план виходить розробка суспільно-значущих тем (патріотизм, вірність королю, засудження феодального розбрату), а героями стають ідеальні воїни. Народна поезія, що тісно пов'язана з класичним епосом, досягає свого апогею у жанрі балади (15 століття). Для героїчного класичного епосу були властиві такі типові ознаки: а) відображення зростання національної самосвідомості, пов’язаної із захистом рідної землі; б) використання історичних подій, імен відомих осіб з відповідним елементом міфологізації; в) розкриття конфлікту — зіткнення з ворогами, яке закінчувалося перемогою епічного героя. Навіть тоді, коли він гинув, за ним залишалася моральна перемога; г) наділення епічного героя богатирськими рисами: мужністю, силою, прагненням боротися з ворогами за інтереси свого етнічного угрупування чи держави. Він нехтував смертю, завжди був готовий поступитися головним задля виконання свого обов’язку. Розкриття образу відбувалося переважно (а іноді й виключно) у вчинках. Типовим було соціальне походження і статус героя — рівень знатності і заможності. Людські якості надавалися в ідеалізованій формі, герой втілював ідеальні поняття народу про красу фізичну й моральну, про етику поведінки. Він і його подвиги завжди були в центрі уваги розповіді про минулі події; д) змалювання ворога в образі гідного супротивника, який переважав в декілька разів чисельністю свого війська військо епічного героя; є) надання великого значення зброї, зокрема мечу, опису битви, що ставало кульмінацією твору і поєднувало в собі всі його сюжетні лінії; ж) зображення смерті і почуття скорботи, філософських роздумів з приводу зображений подій.

11. Лицарська лірика.

Лицарська лірика народилася у Провансі як вияв зайвої життєрадісності, але разом з тим — як складне, вимогливе мистецтво, далеке від наївної безпосередності народної пісні. Провансальських поетів називали трубадурами (від «прованс» — віршувати, знаходити). Ця назва відповідала будь-якому поету, незалежно від жанру та характеру його творчості. Це були різні за суспільним станом люди: серед них зустрічаємо королів, сюзеренів, лицарів, ремісників і ченців. Цікаво, що складали вірші і жінки (відомо 460 імен трубадурів), з них 30 — жіночі імена). Провідною темою поезії трубадурів було кохання до панни свого серця. Любовній ліриці трубадурів була притаманна ідеалізація. Середні віки в сяйві земної краси вбачали відблиск краси небесної. Тому поети, оспівуючи земну красу куртуазної жінки, згадували обов’язково про янголів і небеса, таким чином наближаючи ідеал жінки до сонму янголів, проголосивши куртуазне кохання священним, поставивши його по той бік гріха. Любов стала певною наукою, знання її прав і законів були обов’язковими для закоханого, тим більше для трубадура, який писав вірші. Таким чином, володаркою куртуазної поезії стала любов, а її супутницею — Прекрасна Дама. Вона посідала в поезії трубадурів таке місце, як у релігійній поезії Середніх віків Мадонна. Тільки Мадонна знаходилась в недоступних небесах кохання. Шануючи Даму як божество, поет у той же час був вірний їй, служив як васал своєму сюзерену, а Дама, зі свого боку, «покровительствувала» трубадуру, захищала його і нагороджувала традиційними подарунками (каблучкою, стрічкою або ритуальним поцілунком). Характерною рисою любовної лірики трубадурів було її жанрове різноманіття. Жанри куртуазної лірики створювалися відповідно до лицарського ритуалу освідчення в коханні. Серед них були такі види. Канцона (від італ. canzone — пісня) — любовна пісня, обмежена інтимними або релігійними темами, відрізнялася вишуканістю і складною будовою строф, що об’єднувало вірші різної довжини. Сирвента (прованс. sirventes) — вірш на політичну або громадську тему, який містив особисті виступи поета проти його ворогів. Альба (від прованс. alba — світанок) — пісня, яка змальовувала розлучення закоханих уранці, після таємного побачення, нерідко набувала форми діалогу. Пасторела (від лат. pastorates — пастуший) — лірична пісня, яка зображувала зустріч лицаря з пастушкою та їхню суперечку, у якій лицар часто зазнавав поразки. Тенсона (суперечка) — віршований діалог двох поетів, який був диспутом на інтимні, поетичні або філософські теми. Балада — танцювальна пісня, яка супроводжувалася приспівом. Плач — пісня — туга поета, викликана смертю знатного сеньйора або близької йому людини. Провансальська лірика вплинула на розвиток європейської ліричної поезії в цілому. Саме вона створила ті поетичні форми, мотиви, образи і стиль, які визначили розвиток всієї подальшої європейської лірики до середини XIX ст.