37. Звукова мова і письмо. Значення письма в розвитку суспільства.

Звукова мова, яка є одним із найгеніальніших винаходів людства, обмежена в просторі й часі. За допомогою звукової мови неможливо передати інформацію на великі відстані, як і неможливо передати її безпосередньо майбутнім поколінням. Тому цілком природно, що людство шукало допоміжний засіб передачі інформації, який би усунув названі перешкоди. Таким засобом стало письмо. Винайдення письма без перебільшення можна вважати за важливістю другим після мови винаходом людства. Поява письма знаменувала інтелектуальну революцію. Люди отримали можливість передавати свій досвід прийдешнім поколінням, а нащадки отримали можливість чути "голос минувшини". Це вплинуло на прискорення розвитку науки, техніки, культури та й загалом усієї цивілізації. Досвід поколінь став загальносвітовим набутком, наукові ідеї та відкриття стали загальнодоступними, зникла необхідність відкривати уже відкрите, а все це позначилося на інтенсифікації мислення й на науково-технічному й культурному прогресі загалом. Зросла й об'єднувальна роль мови, оскільки письмо сприяло оптимальній організації суспільного життя, виробництва, торгівлі. Адміністративні документи, суспільно-політична й художня література згуртовували й етнос, який користувався однією мовою, і цивілізовані народи всього світу. Навіть у наш час, коли винайдені засоби зберігання й передачі на відстань звукового мовлення (технічні засоби мовлення, радіо), роль письма в житті суспільства нітрохи не зменшилася.

38. Основні етапи розвитку до фонологічного письма.

39. Фонографічне письмо, його виникнення і розвиток.

Фонографія (від гр. phone "звук" і grapho "пишу") - різновид письма, в якому графічні знаки позначають звуки. Фонографічне письмо передає мову не тільки в її граматичній будові, а й у фонетичному звучанні. Цей тип письма є найпродуктивніший. Він виник на основі ідеографічного. У давньоєгипетській мові, де переважали складні слова, головним було створення знаків-ребусів. Суть цього методу полягає в тому, що письмові знаки для коротких слів можна було використати для позначення частин довгих слів. Поступова спеціалізація знаків для передачі певних звукосполучень зрештою привела до утворення нестандартизованого алфавіту, що складався з 24 знаків для окремих приголосних і 21 знака для сполучень приголосних. У розвитку фонографії розрізняють три етапи: складове, консонантне і буквено-звукове письмо. Складове письмо — це система графічних знаків, які передають звучання складів, тобто кожен склад позначається окремим знаком. Найдавнішим складовим письмом було шумерське пізнішого періоду (3 тис, р. до н.е.), близьким до нього — ассиро-вавилонське. Складовою була й та синайська (давньосемітська) писемність, що розвинулася в другій половині II тисячоліття до н.е. з єгипетських ієрогліфів і налічувала майже 100 знаків. На основі цієї писемності виробилося декілька форм фінікійського письма. Суто складовим є давньоіндійське письмо деванагарі, яке існує з VII ст., Застосовувалося в санскриті, нині ним пишуть ті, хто користується мовами гінді, маратхі, непалі, мунда, гонді та ін. Деванагарі складається з 50 знаків: 13 для голосних і дифтонгів, 33 складових знаків і 4 допоміжних. Складовими є також арабське та ефіопське письмо, японське письмо кана та корейське письмо кунмун. Силабічний алфавіт повинен відповідати кількості складів із кожним голосним, що, як правило, становить від декількох десятків до 300 одиниць. Як бачимо, це значно простіший від ідеографічного алфавіт. У японському силабічному письмі, наприклад, всього 48 грамем. До речі, в українському алфавіті також є деякі елементи силабічного письма, Це букви я, ї, ю, є які позначають склади [jа], [jі], [jу], [jе]. Подальший крок у розвитку фонографії зробили фінікійці. Вони буквами позначали приголосні, які виражали лексичне значення коренів, а голосні, які чергуються в корені між приголосними для вираження граматичних значень, позначали діакритичними знаками. Отже, усі види алфавітного письма формувалися на основі давньосемітського фінікійського буквеного консонантного, або квазіалфавітного, письма, яке використовували у Фінікії, Палестині та Карфагені з XIII ст. до н.е. до початку н.е. У класичному фінікійському алфавіті було 22 знаки, які фіксували мовлення за звуковим способом і легко та швидко запам'ятовувалися. Букви були введені в алфавіт. Кожна буква мала назву, яка відповідала звичайному слову мови, що починалося з цієї букви: алеф "бик", бет "дім", далет "двері", вав "цвях", йод "рука", каф "долоня", мем "вода", нун "риба", пе "рот", реш "голова", шіи "зуб" та ін, Оскільки в цьому алфавіті букви позначають лише приголосні, то цей тип письма називають консонантним. Наступний крок у розвитку письма зробили давні греки у VIII ст. до н.е., створивши найбільш ефективне буквено-звукове письмо. Запозичивши букви у фінікійців, вони стали позначати ними не тільки приголосні, а й голосні, Для цього використали фінікійські букви А, Е, I, О, що позначали такі приголосні, яких не було в грецькій мові (наприклад, буква А, яка позначала у фінікійському алфавіті гортанний проривний звук, була використана для позначення голосного [а], а також увели деякі власні букви — іжицю та омегу. Грецький алфавіт став основою багатьох світових писемностей, зокрема латиниці, що є найпоширенішим у світі алфавітом (VI ст. до н.е.) і кирилиці(ІХ ст.н.е.).