Склад злочину: поняття, елементи, ознаки та види

Склад злочину – це сукупність встановлених статтями Особливої частини КК об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують вчинене суспільно небезпечне діяння як злочин.

Елементи складу злочину: 1) об’єкт; 2) об’єктивна сторона; 3) суб’єкт; 4) суб’єктивна сторона.

Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність у діянні особи складу злочину, що, у свою чергу, виключає кримінальну відповідальність такої особи.

Об’єкт злочину – це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди або створюючи загрозу завдання такої шкоди. Наприклад, об’єктом при вбивстві є життя особи, при викраденні майна – власність, при хуліганстві – громадський порядок.

Предмет злочину – це речі матеріального світу, з приводу яких чи у зв’язку з якими вчиняється злочин (наприклад, при крадіжці її предметом є майно, речі та інші цінності, а при незаконному носінні зброї – зброя).

Потерпілим від злочину (за кримінальним правом) може бути фізична особа, якій злочином безпосередньо завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а у кримінальному провадженні - як фізична, так і юридична особа, якій злочином завдано майнової шкоди. Наприклад, схиляння неповнолітнього до вживання наркотичних засобів.

Об’єктивна сторона злочину – це зовнішній прояв суспільно не­безпечного посягання.

Су­спільно небезпечне діяння – це свідома вольова поведінка людини (злочинні дія чи бездіяльність).

Суспільно небезпечні наслідки – це шкода, яка заподіюється в результаті вчинення злочинного діяння.

Шкода може бути матеріальна: фізична (смерть людини, тілесні ушкодження, масове захворювання), майнова (знищення майна, зниження родючості земель) та нематеріальна: моральна (приниження честі та гідності), політична (повалення конституційного ладу, зміна меж території держави) та інша.

Причинний зв’язок – це такий об’єктивний зв’язок між злочинним діянням та наслідками, що настали, при якому діяння обумовлює настання наслідків (наприклад, загибель пішохода внаслідок порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту водієм автомобіля).

Факультативні ознаки об’єктивної сторони злочину – це передбаченні статтями Особливої частини КК:

1) місце – це певна територія, об‘єкти, на яких вчиняється злочинне діяння та (або) наста­ють його наслідки (незаконне полювання на території заповідника чи заказника; збут наркотичних засобів у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів; розбій, вчинений щодо населення в районі воєнних дій);

2) час – це період, у який скоюється зло­чин, пов’язаний з передбаченими статтями КК певними умовами (наприклад, примушування давати показання при допиті; самовільне залишення полю бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю);

3) спосіб – це прийоми і методи, які використовувалися у процесі вчинення злочинного діяння (вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб; крадіжка з проникненням у житло; незаконне полювання, вчинене способом масового знищення звірів, птахів);

4) обстановка – це ситуація, умови, за яких скоюється злочин (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони; дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці);

5) знаряддя – це пред­мети матеріального світу, які безпосередньо використовуються особою в якості інструментів при вчиненні злочину (незаконне полювання, вчинене з використанням транспортних засобів; хуліганство, вчинене із застосуванням зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень);

6) засоби – це предмети, речі чи процеси, за допомогою яких вчиняється злочин, та які полегшують чи сприяють доведенню його до кінця (порушення таємниці телефонних розмов з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації).

Суб’єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність.

Ознаки суб‘єкта:

Фізична особа – це людина (громадянин України, особа без громадянства, іноземець).

Осудність – це психічний стан особи, що полягає в її здатності за станом психічного здоров’я усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Неосудність – нездатність особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, усвідомлювати його фактичний характер та суспільну небезпечність або керувати ним внаслідок хронічного психічного захворювання (епілепсія, шизофренія), тимчасового розладу психічної діяльності (алкогольний психоз, наркотична ломка), недоумства (олігофренія, дебільність, ідіотія), або іншого хворобливого стану психіки.

Підлягає кримінальній відповідальності особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин.

Вік особи, з якого може наставати кримінальна відповідальність, – загальний вік з 16 років; зменшений – з 14 років; підвищений – з 18 років.

Перелік злочинів, за вчинення яких наступає кримінальна відповідальність з 14-ти років, передбачений частиною 2 статті 22 КК.

Спеціальний суб’єкт – це особа, яка крім обов’язкових загальних ознак, має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статтях Особливої частини КК для суб’єкта конкретного складу злочину (наприклад, службове становище – перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу; професія – порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту водієм, який керує транспортним засобом; певна діяльність – невиконання медичним працівником своїх професійних обов‘язків; родинні відносини – злісне невиконання батьками обов‘язків по догляду за дитиною тощо).

Юридичні особи (установи, підприємства, організації) не являються суб’єктами кримінальної відповідальності.

До юридичних осіб можуть бути застосовані заходи кримінально-правового характеру у випадках вчинення їх уповноваженою особою злочинів, передбачених Кримінальним кодексом.

Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона складу злочину, яка визначає психічну діяльність особи в період вчинення злочину і включає: 1) вину, 2) мотив, 3) мету і 4) емоційний стан.

Вина – психічне ставлення особи до вчинюваного злочинного діяння, його наслідків у формі умислу (прямого чи непрямого) чи необережності (злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості).

	Відношення особи до дії чи бездіяльності	Відношення особи до наслідків свого діяння	Ставлення особи до настання наслідків
Прямий умисел	усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння	передбачає можливість або неминучість настання конкретних суспільно-небезпечних наслідків	бажає настання цих наслідків
Непрямий умисел	усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння	передбачає можливість настання конкретних суспільно небезпечних наслідків.	не бажає але свідомо допускає настання цих наслідків
Злочинна самовпевненість	усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння	передбачає абстрактну можливість настання суспільно-небезпечних наслідків	самовпевнено розраховує на відвернення цих наслідків
Злочинна недбалість	не усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння	не передбачає настання суспільно-небезпечних наслідків	хоча за обставинами справи могла і повинна була передбачити
Казус (випадок)	не усвідомлює суспільної небезпечності свого діяння	особа не передбачає можливість настання суспільно-небезпечних наслідків	по обставинам справи і не могла усвідомлювати та передбачати

Мотив злочину – це думки, почуття, спонукання особи, які викликали у неї бажання вчинити злочин (вбивство з корисливих мотивів; завідомо незаконне затримання, вчинене в особистих інтересах).

Мета злочину – це уявлення особи про бажаний результат, досягнути якого вона прагне, скоюючи злочин (дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу; вбивство з метою приховати інший злочин).

Емоційний стан – це сукупність емоцій і переживань, які були в особи під час вчинення нею злочину (вбивство в стані сильного душевного хвилювання).

Види складів злочинів (за конструкцією):

• Матеріальний склад злочину – злочин є закінченим з моменту настання шкідливих наслідків як результату вчинення злочинного діяння (вбивство – при настанні смерті людини, крадіжка, шахрайство – при заволодінні чужим майном тощо).

• Формальний склад злочину - злочин є закінченим з моменту вчинення злочинного діяння (наприклад, державна зрада - при переході на бік ворога, вимагання - при висловленні вимоги, контрабанда – з моменту переміщення через митний кордон України, зґвалтування – з початку вчинення статевого акту тощо).

• Усічений склад злочину – злочин вважається закінченим при вчиненні діянь на стадії готування або замаху (наприклад, посягання на життя працівника правоохоронного органу – з моменту вчинення замаху на вбивство, розбій - при висловленні погрози насильством з метою заволодіння чужим майном, створення злочинної організації, бандитизм - з моменту створення злочинної групи або організації тощо).

Основи кваліфікації злочинів

Кваліфікація злочинів – це встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками діяння, вчиненого суб’єктом, і ознака­ми складу злочину, передбаченого законом про кримінальну відповідальність.

Підстави кваліфікації злочинів:

• фактична – обставини справи, наявні в реальній дійсності, що стали відомі правоохоронним органам і були процесуально закріп­лені (де, коли, ким, за яких обставин, у який спосіб, із використанням яких знарядь або засобів вчинено злочинне діяння, які шкідливі наслідки воно спричинило, ким вчинене, яким чином виявилося суб’єк­тив­­­не ставлення особи до скоєного, тощо);

• нормативна (юридична) – склад злочину, що описаний в кримінально-правовій нормі – статті Особливої частини КК.

Формула кваліфікації злочину – сукупність буквених (літерних) і цифрових позначень, які вказують на кримінально-правові норми (статті, їх частини та пункти), що підлягають застосуванню. При кваліфікації застосовуються тільки «п.» (що означає «пункт»), «ч.» (що означає «частина»), «ст.» (що означає «стаття»), а також абревіатура «КК» (що означає «Кримінальний кодекс»). 

Із Загальної частини КК у формулі кваліфікації злочинів застосовуються тільки такі норми:

• ч. 1 ст. 14 (готування до злочину);

• ч. 2 ст. 15 (закінчений замах);

• ч. 3 ст. 15 (незакінчений замах);

• ч. 3 ст. 27 (організа­тор);

• ч. 4 ст. 27 (підбурювач);

• ч. 5 ст. 27 (пособник).

При кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті, діяння виконавця кваліфікується лише за статтею Особливої частини КК.

Із Особливої частини КК у формулі кваліфікації злочинів застосо­вуються тільки статті (частини статей, пункти частин статей), які містять склад злочину (ст. 257, ч. 2 ст. 110, п. 5  ч. 2 ст. 115).

• Роз’ясню­вальні (Примірка до ст. 364, ст. 401 КК) та заохочувальні норми (ч. 4 ст.ст. 307 та 309 КК) у формулі кваліфікації злочинів не застосовуються.

• При запису кваліфікації злочинів використовуються різні розділові знаки. Комою «,» відокремлюють норми Загальної і Особливої частин, які позначають один склад злочину. (Наприклад, пособництво у грабежі – ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 186 КК).

• Крапкою з комою «;» відділяють різні склади злочинів (вчинення особою вбивства та розбою – п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 3 ст. 187 КК).

• Якщо особою вчинений злочин з кваліфікуючими ознаками, передбаченими різними частинами однієї статті, діяння кваліфікується за тією частиною, яка передбачає більш тяжкий склад злочину (з більш суворим покаранням). Так, крадіжка з проникненням у приміщення (ч. 3 ст. 185 КК) у великих розмірах (ч. 4 ст. 185 КК) кваліфікується за ч. 4 ст. 185 КК.

• Дане правило не поширюється на випадки, коли різні частини однієї статті містять різні склади злочину (незаконне поводження з вогнепальною зброєю – ч. 1 та холодною зброєю – ч. 2 ст. 263 КК).