Основні класи неорганічних сполук основні поняття та визначення

Оксиди

Несолетворні оксиди

Солетворні

оксиди

- бінарні оксигеновмісні сполуки, в яких Оксиген виявляє негативний ступінь окиснення (Е_хО_y крім OF₂).

За хімічними властивостями оксиди поділяються на солетворні і несолетворні.

- оксиди, які не здатні утворювати солі (NO,CO,SiO…)

- оксиди, які в разі перебігу хімічних реакцій здатні утворювати солі.

Вони поділяються на основні , кислотні та амфотерні.

Основні

оксиди

- оксиди, гідрати яких є основами (Na₂O, CaO…).

Кислотні

оксиди

- оксиди, гідрати яких є кислотами (SO₃, NO₂, CrO₃, Mn₂O₇…). Їх часто називають ангідридами кислот.

Амфотерні оксиди

- оксиди, які залежно від умов виявляють властивості кислотних і основних оксидів, тобто утворюють солі як з кислотами, так і з основами (ZnO, SnO, PbO, Al₂O₃, Fe₂O₃, Cr₂O₃…).

Основи

- сполуки, до складу молекул яких входять атом металу або NH₄⁺ і гідроксильні групи ОН^¯, здатні заміщуватись на кислотний залишок.

За номенклатурними правилами ІЮПАК речовини, які містять ОН-групи називаються гідроксидами.

Назви основ утворюють з назви катіона і слова “гідроксид”, вказуючи ступінь окиснення металу або додаючи відповідні числові префікси:

Fe(OH)₂ – ферум(II) гідроксид;

Al(OH)₃ – алюміній тригідроксид.

Кислоти

Амфотерні гідроксиди

- сполуки, молекули яких містять атоми гідрогену, здатні заміщуватися на метал з утворенням солей (НСl, H₂SO₄, HNO₃, H₂CO₃).

За міжнародними номенклатурними правилами назви оксигеновмісних кислот утворюють від кореня латинської назви кислотоутворюючого елемента, суфіксів – ат (вищий ступінь окиснення) або – ит (нижчий ступінь окиснення), а також закінчення –на і слова “кислота”. Якщо елемент може виявляти більш ніж два ступені окиснення в оксигеновмісних кислотах, то вживають префікси гіпо- (найнижчий ступінь окиснення) і пер- (найвищий).

У полікислотах число атомів кислотоутворюючого елемента позначається грецьким префіксом. Назви безоксигенних кислот містять суфікс –ид. Кислоти, утворені елементом з певним ступенем окиснення , які відрізняються між собою числом молекул води, розрізняються за префіксами в назві кислоти: до назви найбагатшої на воду кислоти додають префікс орто- до назви найбіднішої – мета - (див.табл. 4).

Деякі кислоти мають поширені побутові (тривіальні) назви, наприклад HCl – соляна кислота, HNO₃ – азотна, H₂SO₄ – сірчана, H₂CO₃ – вугільна.

- сполуки, які під час дисоціації утворюють як іони Гідрогену Н⁺, так і гідроксид – іони ОН^- (Zn(OH)₂, Sn(OH)₂, Pb(OH)₂, Be(OH)₂, Al(OH)₃, Cr(OH)₃…). Назви амфотерних гідроксидів утворюються подібно до назв основ.

Солі

- сполуки, до складу молекул яких входять залишки основ і залишки кислот.

Нормальні, або

середні солі

- це продукти повного заміщення атомів Гідрогену в молекулах кислот на атоми металу.

За міжнародними номенклатурними правилами назва солі складається з назви металу та латинської назви кислотного залишку. Наприклад: AlCl₃ – алюміній хлорид; Fe₂(SO₄)₃ – ферум(III) сульфат.

Кислі солі

- продукти неповного заміщення атомів Гідрогену в молекулах кислот на атоми металу. У назві кислих солей до латинської назви аніона додають числівник, що відповідає числу атомів Гідрогену в кислотному залишку і слово “гідроген”. Наприклад: Fe(HCO₃)₂ –ферум(II) гідрогенкарбонат; NaH₂PO₄ – натрій дигідрогенфосфат.

Оснóвні солі

- це продукти неповного заміщення гідроксильних груп в молекулах основ на кислотні залишки. У назві основних солей до назви катіона додають числівник, що відповідає числу груп ОН і слово “гідроксо”: AlOHCl₂ – гідроксоалюміній хлорид, Al(OH)₂Cl – дигідроксоалюміній хлорид.