22.Охарактеризувати психологічні особливості юнацького віку (увага, мислення, пам'ять).

Відомо, що в юнацькому віці бажання і прагнення розвивається раніше, ніж воля і характер. В силу недостатності життєвого досвіду студентська молодь плутає ідеали з ілюзіями, романтику з екзотикою.

Юність - пора самоаналізу і самооцінок. Самооцінка здійснюється шляхом порівняння ідеального «Я» з реальним. Проте разом з тим ідеальне »Я» ще не вивірено і може бути випадковим, а реальне «Я» може бути ілюзорним. Це викликає невпевненість в собі, що супроводжується зовнішньою різкістю і розв'язаністю.

У першокурсників часто можна спостерігати досить різкий перехід від захоплюючого очікування при вступі до вищого навчального закладу і в перші місяці навчання в ньому до скептичного, критичного та іронічного ставлення до викладачів, вузівського режиму.

Другий період юності характеризується максималізмом і категоричністю думок, які не завжди свідчать про принциповість. Іноді категоричність переходить в негативне ставлення до думки дорослих, особливо літніх людей і неприйняття їх порад. Оскільки юність має підвищену соціальну активність, при відсутності необхідного виховання це призводить до конфліктів.

Мимовільна чи довільна спрямованість і зосередженість психічної діяльності на якому-небудь об’єкті сприймання, називається увагою. Увагу треба розглядати як психофізіологічний процес, стан, яке характеризує динамічні особливості пізнавальних процесів. Увага і обумовлює вибірковість, усвідомлений чи полу свідомий вибір інформації, яка поступає через органи почуття.

Пам’ять – форма психічного відображення, яка заклечається в закріпленні, збереженні і послідуючому відтворенні минулого досвіду. Цим надається можливість повторного використання в діяльності чи повернення в сферу свідомості досвіду.

Пам’ять пов’язує минуле суб’єкта с його дійсністю і майбутнім і є найважливішою пізнавальною функцією, яка лежить в основі розвитку і навчання.

В основі пам’яті лежать асоціації (чи зв’язки). Предмети чи явища, пов’язані з дійсністю, пов’язані і в пам’яті людини.

Мислення– найбільш узагальнена і опосередкована форма психічного відображення, яка установлює зв’язки і відношення між об’єктами пізнання.

Функція мислення– розширення кордонів пізнання шляхом виходу за межі почуттєвого сприймання.

Завдання мислення– розкриття відносин між предметами, виявлення зв’язків і відділення їх від випадкових збігів (совпадений). Мислення оперує поняттями і приймає на себе функції узагальнення і планування.

Навички і способи мислення розвиваються у людини в онтогенезі при впливі середовища – людського суспільства.

24.Дати визначення поняття «індивідуальний підхід у навчанні». Якими методами можна забезпечити індивідуалізацію навчання у внз?

Індивідуальний підхід - основа реалізації особистісно зорієнтованого навчання. Методи індивідуалізованого навчання сприяють упровадженню принципів толерантності та рівноваги в навчальному середовищі, а також підвищенню ефективності навчання. Реагуючи на широкий спектр можливостей, стилів навчання, потреб та індивідуальних особливостей учнів, педагог демонструє, що прийняття розбіжностей є важливою соціальною цінністю.

Індивідуалізоване навчання створює більш рівномірний баланс між потребами особистості та групи, забезпечуючи повноту та реальні шляхи впровадження демократичних цінностей (як для учнів, так і для педагогів). Це допомагає учням розвивати свій потенціал, оскільки вони можуть ставити собі цілі та досягати їх у процесі навчання. Уважно спостерігаючи за учнями та виявляючи їх інтереси та сильні сторони, педагог допомагає учням вирішувати їхні проблеми такими шляхами, які б відповідали їхньому стилю навчання. Чим сприймати учня як "чистий аркуш паперу", який педагог "заповнює" інформацією, індивідуальний підхід до навчання дозволяє розглядати учнів та педагога як партнерів, які разом закладають основи знань і цим самим забезпечують можливість з боку педагога допомогти учням повністю реалізувати їх потенціал, який є різним у кожного учня.

Індивідуалізоване навчання повинно здійснюватись одночасно на кількох рівнях. У самому широкому значенні індивідуалізація може стосуватись цілого класу, оскільки кожний клас є унікальним мікро-суспільством із власними інтересам, уподобаннями, нормами поведінки тощо.

Індивідуалізоване навчання може стосуватись окремих груп учнів - представників певних національних меншин, учнів з особливими освітніми потребами, обдарованих учнів тощо.

Нарешті, індивідуалізоване навчання необхідне окремим учням. Особливо це стосується тих, які знаходяться вище або нижче встановлених норм: обдаровані діти та діти з особливими освітніми потребами. Але навіть "звичайні" учні володіють індивідуальними особливостями, які педагогу треба спочатку виявити, а потім відповідно відреагувати на них, щоб забезпечити оптимізацію процесу навчання та розвитку. Такі індивідуальні властивості включають: сімейну культуру, вік/рівень розвитку, стать, стиль навчання, потреби/сильні сторони (можливості), темперамент, інтереси та самосприйняття.

Серед методів і способів індивідуалізованого навчання виділяють:

Попереднє планування. Хоча індивідуалізація часто відбувається спонтанно, для забезпечення ефективної індивідуалізації необхідне ретельне планування. Одним із методів планування індивідуалізації навчання є цикл навчання за принципом реагування. Цей процес включає в себе спостереження за учнями, аналіз результатів цих спостережень, постановку навчальних цілей, упровадження навчальних завдань, які допомагають досягти навчальних цілей, а також спостереження за впливом цих навчальних завдань при досягненні поставлених цілей. Якщо цілі були досягнуті, ставляться нові. Якщо цілі не були досягнуті, тоді навчальні завдання переглядаються.

Робота в малих групах є ще одним методом планування індивідуалізованого навчання. Будь-яка організована або напіворганізована діяльність може виконуватись у малих групах. Групи із 5-ти осіб є найбільш ефективними для занять.

Забезпечення гнучкості під час занять.

Ретельний підбір матеріалів.

Спонтанна індивідуалізація.