3. Проаналізувати функції методики викладання у вищій школі, її зв’язки з психолого-педагогічними науками.

Методика викладання у вищій школі постійно вдосконалюється і трансформується під впливом об’єктивних і суб’єктивних чинників.

Базуючись на класичних та інноваційних технологіях організаційних форм навчання та навчально-пізнавальної діяльності студентів, викладання у вищій школі інтенсифікується, здійснюється процес його оптимізації із урахуванням процесів глобалізації світової економіки та соціально-економічних змін у країні.

Нині методика викладання у вищій школі дає змогу не тільки поглибити та інтенсифікувати процес пізнання студентами реальних явищ, але й гуманістично спрямувати його за змістом, технологічними компонентами та структурними елементами.

Вона виконує такі функції:

- аналітичну (теоретичне вивчення, опис, аналіз педагогічних явищ і процесів, причинно-наслідкових зв'язків; (аналіз, узагальнення та інтерпретація і оцінка педагогічного досвіду);

- прогностичну (забезпечення наукового обґрунтування цілей, планування педагогічного процесу, ефективного керівництва освітньою політикою);

- проективно-конструктивну (розробка нових технологій та втілення результатів досліджень).

Методика викладання у вищій школі взаємопов’язана з педагогікою, психологією, філософією, соціологією, культурологією та різноманітними напрямками викладання спеціальних гуманітарних і фундаментальних прикладних дисциплін.

4. Дати характеристику соціальної значущості та специфіки професійної діяльності викладача вищої школи.

Соціальна значущість педагогічної праці визначає високі вимоги до особистості вчителя, викладача і вихователя.

Педагогічна діяльність викладачів ВНЗ відзначається ще більшою соціальною відповідальністю, адже їх зусилля спрямовуються на підготовку еліти нації, фахівців вищої кваліфікації, від рівня знань та умінь яких залежить якість соціально-економічної, політичної, культурної розбудови української держави, формування національної свідомості і духовності її громадян.

Об'єктом педагогічної діяльності професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів є молодь, юнаки та дівчата з певними задатками, потребами, інтересами, особливостями пізнавальних та емоційно-вольових процесів. У зв'язку з цим перед викладачами вищої школи постає завдання допомогти їм стати висококваліфікованими фахівцями, здатними знайти місце на ринку праці, творчо реалізувати набуті у вищому навчальному закладі знання та практичні уміння.

Основними напрямами діяльності викладача вищого навчального закладу є: навчальна, науково-методична, науково-дослідна, виховна та дорадча. Так, навчальна діяльність спрямована на організацію та здійснення процесу навчання відповідно до нормативних документів: проведення лекційних, семінарсько-практичних занять, консультацій, контрольних заходів, керівництво курсовими і дипломними роботами тощо.

Комплексним показником, який характеризує якість виконання науково-педагогічним працівником його функцій, є професіоналізм.

Професіоналізм педагога вищої школи полягає в ефективній реалізації системи професійних знань і умінь:

- спеціальних (знання теорії своєї науки та практичні уміння застосовувати їх у практиці викладання);

- психолого-педагогічних (знання психологічних та дидактичних основ викладання обраної дисципліни, знання і урахування психологічних особливостей студентів і власних особистісних рис, закономірностей сприймання студентами змісту навчання);

- методичних (володіння методами, прийомами і засобами донесення наукової інформації до студентів).

- організаційних (володіння уміннями здійснювати оптимальну організацію власної діяльності та керувати діяльністю студентів). Слід, однак, зазначити що на деяких предметно-наукових кафедрах

Взаємодія викладача і студента є одним із найважливіших чинників, які впливають на становлення особистості молодої людини, тому викладач має бути ерудитом - різнобічно освіченою людиною.

Необхідними рисами викладача мають бути також самокритичність та потреба у постійному самовдосконаленні, дисциплінованість і висока вимогливість до себе.

Особливого значення набувають спостережливість та уважність.

Особливою вимогою до особистості викладача є наявність педагогічної тактовності - почуття міри у застосуванні засобів педагогічного впливу на студентів. Прояв педагогічної тактовності є однією з важливих умов формування авторитету викладача, одне з джерел сили і ефективності його впливу як на студентський колектив у цілому, так і на кожного студента зокрема.

Також важливим для викладача є інтелігентність, об'єктивність та справедлива вимогливість.