§ 2. Міждисциплінарні зв'язки у викладанні української дошкільної лінгводидактики

Українська дошкільна лінгводидактика як теоретична і практична навчальна дисципліна перебуває у тісному взаємозв'язку з дисциплінами, які також висвітлюють закономірності й механізми мови, мовлення, мовленнєвої діяльності, процесів розвитку мовлення, зокрема філосо­фією, психологією (особливо віковою, педагогічною, психолінгвістикою), анатомією і фізіологією, лінгвістичними й педагогічними циклами дисцип­лін. Кожна окрема навчальна дисципліна вивчає в означених явищах, які становлять спільний предмет дослідження різних наук, лише певну групу властивостей. Професійна підготовка потребує всебічного розгляду предмета чи явища комплексом дисциплін, що сприятиме ефективній підготовці майбутнього фахівця. Налагодження міждисциплінарних зв язків має велике значення для свідомого засвоєння знань про пред­мети та явища реального світу, формування світогляду майбутніх педа­гогів.

Міждисциплінарні зв'язки в українській дошкільній лінгводидак-тиці сприяють інтсмісифікації процесу навчання. У викладанні цих дисциплін особлива увага приділяється узгодженості дій: міжпредметно-му плануванню з урахуванням можливостей кожного курсу впливати на формування фахової готовності; усуненню дублювання та різночитан­ня у визначенні фактів, понять; створенню міжпредметних схем, таб­лиць, словників, що дасть змогу раціональніше організувати заняття. Запобігання дублюванню матеріалу сприятиме активізації й поглиб­ленню міждисциплінарних знань, а отже, формуванню інтегрованого фахового знання.

Інтеграція загальної і професійної освіти на рівні міждисциплінар­них зв'язків передбачає використання структурних елементів науко­вих знань з одного циклу дисциплін в іншому. Наприклад, знаннями, отриманими з курсів лінгвістичних дисциплін, артикуляція голосних і приголосних звуків, особливості відмінювання іменників і дієвідміню­вання дієслів, способи утворення прикметникових форм, поєднання слово­сполучень, речень активно послуговуються в таких спеціальних пред­метах, як методика навчання української мови та практикум з цього курсу. Передавання способів діяльності під час педагогічної практики ґрунтується на використанні вмінь, сформованих при вивченні курсів лінгвістичних і лінгводидактичних дисциплін, зокрема складання зраз­ка розповіді, створення штучної мовленнєвої ситуації, пояснення зна­чення слова, у разі виразного читання твору тощо.

Інтеграція загальної і професійної освіти на основі проблемного підхо­ду сприяє розв'язанню проблем, що виникають у межах навчального курсу за допомогою знань, здобутих при вивченні інших дисциплін. Наприклад, для розв'язання проблемної ситуації: «Як за допомогою наочних засобів та пояснення артикуляції звуків показати дошкільнятам відмінності у вимові українського ч і російського ч'?» використову­ють знання, здобуті під час вивчення теми «Приголосні звуки» мовних дисциплін. Ця пропедевтична ситуація може бути створена вже на пер­шому курсі під час опанування лінгвістичними дисциплінами, напри­клад: «Діти майже не відчувають відмінності у вимові звуків ч і ч'. Як за допомогою отриманих знань з артикуляції приголосних пояснити дітям цю відмінність і навчити правильно вимовляти звуки?». На дру­гому курсі, коли вивчається морфологія, проблеми ускладнюються, тож пропонуються такі ситуації: «Нині у розпорядженні дошкільних уста­нов є кілька альтернативних програм навчання дітей рідної мови. Якщо Ви розробили свою програму, то які граматичні особливості україн­ських іменників (прикметників, дієслів) запропонуєте для вивчення у дошкільних закладах? Чому?».

Отже, саме інтеграція знань є тією важливою ланкою, яка об'єднує загальну і професійну освіту в цілісну систему підготовки фахівців, слугує засобом подолання розриву між теорією і практикою у вищих навчальних закладах.

Міжнаукова інтеграція знань створює теоретичну основу для роз­витку лінгводидактики і забезпечує її відповідність сучасним вимогам. Окремі теорії та положення інших наук виконують роль світоглядних, методологічних орієнтирів і окреслюють шляхи подальшого розвитку лінгводидактичного знання, зокрема це стосується системи загальнофіло-софських принципів і методів наукового пізнання, тцо допомагають глиб­ше зрозуміти сутність предмета.

У сучасній науці методологічними орієнтирами є не лише філософські підходи, принципи, а й положення конкретно-наукової теорії, як до са­мої себе, так і до інших галузей наукового пізнання. Наприклад, в окре­мих працях з української дошкільної лінгводидактики методологічну функцію виконують теоретичні положення з психології (про мовлення і мовленнєву діяльність), фізіології (про механізми походження вислов­лювання), педагогіки (про пріоритетну роль рідної мови в духовному та інтелектуальному розвитку особистості), мовознавства (про мовлен­ня як знакову діяльність, розуміння мови як засобу комунікації), україн­ського народознавства (про використання духовних і національних цінностей українського народу в мовленнєвій практиці) тощо, Лінгво-дидактика як прикладна галузь педагогічної науки послуговується та­кож теоретичними положеннями, концепціями педагогіки, які висвітлю­ють сутність педагогічних, дидактичних явищ, закономірні зв'язки між ними. Педагогічні або дидактичні теорії можуть виконувати функціо­нально-методологічну функцію щодо лінгводидактики.