Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Філософія освіти Т

.4.doc
Скачиваний:
25
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
243.71 Кб
Скачать

За Конституцією України визначення засад державної освiтньої полiтики в Українi, затвердження загальнодержавних програм розвитку освiти належитъ до компетентцiї Верховної Ради (ч. 5, 6 ст. 85), а забезпечення проведення полiтики у сферi освiти покладено на Кабiнет Мiнiстрiв України (ч. З ст. 116). У рядi офіцiйних документiв задекларовано узгодженiсть цiлей та завдань державної освiтньої полiтики України та демократичних країн свiту, зокрема, європейських. Проблемою однак є вироблення ефективних рiшень у галузi освітньої полiтики, якi вiдповiдали б задекларованим цiлям i умовам країни, та їх повноцiнне впровадження в житгя. Освітнє законодавство України i аналiз проблем освiтньої полiтики.

Аналiз проблем освiтньої полiтики — вiдносно нова проблема для вiтчизняного суспiльствознавства. У ньому не напрацьовано необхiдного наукового iнструментарiю, вiдчувається дефiцит наукової, навчальної, методичної лiтератури, контингент аналiтикiв освiтньої полiтики в її сучасному розумiннi лише формується. Отож не дивно, що поряд з певними зцобутками в українськiй освiтнiй полiтицi є чимало тенденцiй, якi аж нiяк не можна назвати позитивними. Наприклад, iснують серйознi пiдстави вважати освiтнє законодавство України реальним гальмом для її розвитку. Успiшнiсть освiтнiх реформ, модернiзацiй та iнновацiй мало пов’язана з тiєю сумою грошей, що вкладенi в них. Приклади iсторiї США, Францiї, СРСР та iнших країн свiдчать, що вкладення коштiв у наявну систему освiти без її сутнiсних змiн i стратегiчної переорiєнтацiї є марною справою. Узагальнення х прикладiв порiвняно успiшних освiтнiх реформ останнiх десятирiч у розвинених країнах показує, що кошти в них не вiдiгравали вирiшальної ролi. Позитивним зрушенням передували iнтелектуальнi зусилля, результативна i досить тривала робота науковцiв та експертiв. Реалiзацiя створених планiв модернiзацiї щоразу розпочиналася iз законодавчих нововведень, які детально виписували схему незначного за обсягом «пiлотного експерименту». Потiм результати експерименту аналiзувалися i слугували надiйною основою для наступних крокiв. Суспiльнi ризики реформування освiти. Процесу реформування властивi суперечностi, спричиненi не лише недостатнiм фiнансуванням, яке часто вважають головною причиною зриву реформ або їхньої неефективностi, а й тим, що будь-якi реформаторськi починання тягнуть за собою соцiальнi змiни: у сферi зайнятостi, у соцiальному станi, можливостях, матерiальнiй забезпеченостi людей, насамперед освiтян. Змiни в структурi навчальних планiв i формах навчання та оцiнювання з нерішучiстю позначаються наа вимогах до кадрiв i засобах їх пiдготовки, ведуть до того, що двi освiтнi структури виникають, а iншi, натомiсть, закриваються.

Наразi держава та бiльшiсть професiйної педагогiчної спiльноти в Україні наполягають на збереженнi усталених форм навчання. Реформи намагаються убрати звичайні форми органiзацiї освiти та критеріїв оцiнювання знань. Така полiтика може призвести або до хронiчного вiдставання країни, або спричинить «вибух», з якого постануть новацiї, що зметуть усi старi форми без розбору, зокрема й тi, що життєво необхiднi для суспiльства. Освiту не можна реформувати за наказом згори. Аналiз iсторiї розвитку освiти та сучасних етапах реформування в Українi показує, що ефективна модель освiти може з’явитися лише в результатi спiввiднесення — що час її створення та реалiзацiї рiзних цiлей, завдань, пiдходiв. Коли ж проектування та впровадження сучасних форм освiти здiйснює центр (держава, мiжнародна органiзацiя), поширюючи свiй вплив на все суспiльство. Наївним було б сподiватися на пiдтримку змiн, які суперечать особистим та груповим iнтересам людей. Однак ці питання очевиднi для кожного кого зачiпають реформи, не є об’єктом щільно уваги реформаторiв, майже не обговорюються в суспiльствi, i в результатiв воно виявляється не готовим до її розв’язання. Незадовiльна участні полiтичних партiй у реформуваннi освiти. На парламентських виборах 2006 року експертне дослiдження засвiдчило невiдповiднiсть головних українських полiтичннх сил викликам сьогодення, непослiдовнiсть її у намiрах i дiях щодо вирiшення проблем освiти та освiтян, питання освiти виявилося для них способом манiпулювання свiдомiстю суспiльства. А вiдтак сподiватися на належну скерованiсть партiй i блокiв на сутнiснi змiни в освiтній системi, реформування i на рiвнi змiсту, якостi, фiлософських засад, не доводиться. Освiтня полiтика має бути взiрцем публiчностi. Завдання полягає в тому, щоб пiд час пiдготовки стратегiй i окремих полiтичних рiшень домогтися представлення i розгляду всiх iнтересiв, пов’язаних з освiтою, реалiстично врахувати ресурси окремих дiйових осiб i чiтко сформулювати завдання. В Українi потрiбно створити механiзм публiчного обговорення напрямiв освiтньої реформи та їх соцiальних наслiдкiв, розподiлу завдань i зобов’язань мiж рiзними учасниками освiтнього процесу.

Суспiльнi ризики реформування системи освiти Збереження багатоманiтностi освiтнiх пiдходiв i практицi. Надзвичайно важливим є питання обмежень. Неможливо, скажiмо, перестрибнути обмеження, що накладаються попереднiм станом освiти, швидко змiнити традицiї або вимагати вiд людей, аби вони дiяли всупереч своїм iнтересам. Освiтня полiтика — це забезпечення поля можливостей у рамках iдеологiї багатоманiтностi. У даному випадку говорять про полiтичний спосiб реформування (з урахуванням та узгодженням суперечливих iнтересiв), який протистоїть централiзованому (директивному) способу. Безумовно, цей полiтичний спосiб не iдеальний, але вiн має одну iстотну перевагу: вiдкриває можливостi для збереження багатоманiтностi освiтнiх пiдходiв i практик. Освiта i полiтика. Сьогоднiшнi суспiльства стикаються з швидкими i величезними технологiчними змiнами. Вироблення та впровадження освiтньої полiтики, яка вiдповiдала б умовам України i сучасного свiту, вимагає змiн у державнiй полiтицi загалом: у змiнi її прiоритетiв, їх переорiєнтованії на тi сфери дiяльності, якi забезпечують людський розвиток, а також у реформуваннi механiзму прийняття державних рiшень. Заходи, якi намiчаються в рамках освiтньої полiтики, мають зайняти належне мiсце в системi прiоритетiв держави i iнших суспiльних суб’єктiв; бути прив’язанi до можливостей фiнансування, насамперед, до державного бюджету; враховувати iнтереси громадськостi, з одного боку, та створювати умови для реалiзації iнiцiатив громадянi мiсцевих громад, з iншого. Отже, реформування освiти може бути успiшним, якщо воно стане органiчною складовою перебудованої на демократичних засадах державної полiтики, яка має стати публiчною полiтикою — вiдкритою для усiх зацiкавлених груп та осiб, загальносуспiльною справою. Висновки Освiтня полiтика є уособлевним та кiнцевим результатом взаємодії iснуючих полiтичних та соцiальних iнститутiв, груп iнтересiв та iндивiдiв як мiж собою, так i з оточуючим середовищем — економiчною, соцiальною, правовою системами, iснуючою полiтичною культурою, та рiзними сегментами. Освiта у стратегiчнiй перспективi має бути iнварiантна шодо тактичних, ситуативних змiн полiтичного курсу. Рiзнi полiтичнi сили та групи iнтересiв мають рiзну зацiкавленiсть щодо результатiв освiти, проте iнфраструктура освiти вимагає постiйної уваги уряду.

6

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.