3. Які вірші називали елегією в Стародавній Греції? Яке значення цього слова сьогодні?

Елегія (грец. журлива пісня, скарга) – один із жанрів лірики: вірш, в якому виражені настрої смутку, журби, меланхолії, філософські роздуми. Але у Стародавній Греції елегія не мала сумного настрою, її назва вказувала на те, що вірш написано елегійним дистихом (двовірш, у якому перший рядок – гекзаметр, а другий - пентаметр), була наповнена як патріотичними і громадянськими, так і інтимними мотивами.

4. Визначіть ідею та провідний мотив вірша Тіртея «Добре вмирати тому».

Заклик до боротьби за свободу свого народу автор подає через дві долі людини – долю воїна і його смерть заради батьківщини та долю воїна-зрадника і його ганебне життя. Автор доводить, що почесніше бути хоробрим воїном і загинути у боротьбі за свою батьківщину, аніж осоромитися самому та заплямувати свою сім’ю. Загинути в перших рядах за вітчизну – ось вищий подвиг, який прославляє не лише того, хто загинув, а й місто, й громадян, і батька, і всіх нащадків хороброго, створює йому безсмертне ім’я. Це елегія, як відомо, належить до декламаційної поезії. Можемо відзначити повчальний характер поезії: на прикладі двох доль ліричних героїв автор підводить читача до висновку, що єдиним правильним вибором чоловіка є захист батьківщини. Має форму двовірша: гекзаметр + пентаметр.

5. Хто такий аед?

Аед (грец. співець) – еллінський поет, який виконував епічний твір, акомпануючи собі на струнному щипковому інструменті – лірі чи кіфарі. Традиція аедів передавалася з покоління в покоління (рід Гомерів чи Креофелідів).

Варіант 2

1. Яка міфологічна основа та особливості композиції «Іліади» Гомера?

Міфи троянського циклу свідчать, що причини троянської війни пов'язані з космічними подіями. Розповідали, що Земля, переобтяжена величезним родом людським звернулася до Зевса з проханням скоротити люд. рід. і Зевс вирішив розпочати війну між греками і троянцями. На весіллі Пелея і Фетіди Зевс кинув яблуко найвродливішій. (Гера, Афіна Паллада, Афродіта). Паріса вибрали за суддю. Афродіта потім допомогла йому викрасти Єлену.

2. Охарактеризуйте образи Одісея та Гектора («Іліада» Гомера).

За сталою традицією Ахіла коротко характеризують як ідеального епічного героя. Проте це один із найскладніших образів Гомера, суперечливий і, як можна здогадатися, достатньо вразливий. Ахіллес - одна з найскладніших фігур всієї античної літератури. У першій стадії своєї трагедії, коли він перебуває у сварці з Агамемноном, він поводить себе досить пасивно. Його дія тут головним чином "гнів" проти свого образника. У Ахілові перш за все з самого початку - величезна руйнівна сила, звіряча помста, жадоба крові і жорстокість. Але, з іншого боку, весь сенс цієї крові, цього звірства полягає в дружбі з Патроклом, через якого він і затіває всю цю бійню. Образ улюбленого друга живе разом з звірячою люттю і нелюдськістю. Для Ахілла вельми характерно, наприклад, що після появи рову в дикому й лютому вигляді і після паніки, викликаної у його ворогів його страшним криком, він проливає "гарячі сльози" над трупом свого вірного товариша. Крім того, Ахілла в Гомера взагалі властиві м'які та ніжні риси, які не можна забувати при його характеристиці. Він побожний і часто звертається до богів (моління Зевсу за вступає в бій Патрокла), він стриманий, наприклад, коли має справу з вісниками Агамемнона, вважаючи їх абсолютно ні в чому не винними, його вражає пожежа, що почалася на грецьких кораблях. Він люблячий син, часто звертається до своєї матері і біля неї плаче, як, наприклад, після образи, отриманої від Агамемнона або після повідомлення про смерть Патрокла. Ця антитеза - найхарактерніша особливість Ахілла. З одного боку, він гнівливий, запальний, злопам'ятний, нещадний, на війні він звір, а не людина, з іншого ж – це втілення дружньої відданості, чуйності і побожності.

Змальовуючи образ цього троянського героя, Гомер наділяє його деякими рисами, притаманними як Ахіллу, так і іншим воякам. Він наймогутніший серед троянців, у бою - хоробрий, жорстокий і нещадний до ахейців. Гомер підкреслює його побожність, хоча перед самою смертю Гектор і розуміє, що став жертвою підступної богині Афіни, яка обдурила його. Проте найхарактерніша його риса полягає у безмежній вірності обов'язку, переконанні у справедливості його мети на землі - захисті Трої. Цьому високому завданню підпорядковані дії та помисли героя, і ніщо не може відвернути Гектора від його звершення. Гектор завжди відчуває сором від самої лише думки, що троянці можуть його звинуватити в нестачі сміливості й невмінні керувати військами. Тому деякі його подвиги набувають характеру сліпої одчайдушності, самовідданого героїзму. Під час прощання з Андромахою він постає не тільки як полум'яний патріот, а і як ніжний, турботливий чоловік і батько. Відважний герой раптом перетворюється на звичайну людину, яка мусить розстатися з найдорожчими для неї створіннями. Ця сцена настільки життєва і реально-достовірна, що своєю зворушливою безпосередністю і драматизмом завжди хвилюватиме людей.