Змістовий модуль 3

Право(нормо)застосування в державному управлінні

Практичне заняття 5

Тема: Правозастосовча діяльність в державному управлінні

Питання для усного опитування та дискусії

1. Поняття та основні риси та принципи правозастосувальної діяльності в державному управлінні.

2. Основні стадії правозастосувальної діяльності в державному управлінні.

3. Аналіз ситуації як підстава правозастосувальної діяльності в державному управлінні.

4. Управлінський ризик у правозастосувальної діяльності в державному управлінні.

5. Доручення як підстава правозастосувальної діяльності в державному управлінні.

6. Форма правозастосовчого рішення та її вплив на регулювання відносин в державному управлінні.

7. Юридичні наслідки прийняття правозастосовчого рішення в державному управлінні.

8. Перспективи вдосконалення правозастосувальної діяльності в державному управлінні.

Методичні вказівки

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу теми, є: правозастосовна діяльність, стадії правозастосовної діяльності, управлінський ризик, доручення, форма правозастосовного рішення, стадії правозастосовної діяльності.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах:

Державно-владна діяльність компетентних органів по винесенню індивідуально-конкретних правових актів є досить важливим засобом державного управління суспільством.

Застосування права має місце там, де є владне рішення компетентного органу з приводу конкретної життєвої ситуації. Владність рішення означає певне відношення між суб’єктами права, в якому присутні управління вчинками людей та інших суб’єктів права в імперативній формі. Ця форма завжди передбачає:

1. односторонність волевиявлення органу, наділеного владними повноваженнями, хоча у ряді випадків ініціатором видання акту застосування виступає не сам цей орган;

2. категоричність передбаченого цим актом веління;

3. обов’язковість владних рішень для виконавців, підкорення їх волі;

4. забезпеченість і охорона таких рішень примусовою силою держави.

Тривалий час в якості єдиного суб’єкта правозастосовчої діяльності розглядалася держава в якості своїх органів та посадових осіб. На сьогодні коло суб’єктів цієї діяльності значно розширено.

За своїм змістом правозастосування передбачає видання правозастосовчого акта, який слід розглядати як індивідуально-конкретний правовий припис, адресований персонально визначеним особам. Цей припис наділений соціальною цінністю не сам по собі, а у зв’язку з тим, що слугує юридичною основою задоволення суб’єктивних прав і виконання юридичних обов’язків. В юридичній літературі у зв’язку з цим відмічається, що правозастосовчі акти за своєю природою є юридичними фактами, наявність яких необхідна для здійснення регулюючої ролі цілого ряду правових норм, для виникнення багатьох конкретних правовідносин. Відмінною ознакою застосування права є також те, що його слід розглядати як правореалізаційну діяльність, у відповідності до якої здійснюється державне управління в соціально-правовому середовищі.

За своїм змістом застосування правових норм є діяльністю по винесенню індивідуально-конкретних правових приписів, звернених до персонально визначених осіб. В процесі правозастосування загальні приписи правових норм адресуються до персонально вказаних учасників суспільних відносин у вигляді конкретних, чітко зафіксованих правових велінь. В результаті відбувається наділення цих учасників конкретними суб’єктивними права і покладення на них конкретних юридичних обов’язків. Таким чином при застосуванні досягається персоніфікація, індивідуалізація дії правових норм.

Правозастосовча діяльність здійснюється компетентними державними органами (посадовими особами) і уповноваженими державою органами громадськості. Застосування норм права є прерогативою держави. Державні органи застосовують норми права у різних сферах суспільного життя. Так, в сфері організації і здійснення політичної влади правові норми застосовують вищі і місцеві органи державної влади. Чимала кількість правозастосовчих актів приймається в сфері державного управління.

Правозастосовча діяльність носить державно-владний характер. Це одна з найважливіших рис застосування норм права як особливої форми юридичної діяльності по реалізації правових норм. Характер застосування норм права обумовлений державною владою, яка знаходить свій зовнішній прояв у таких засобах, як знаряддя (державні органи і право) і методи здійснення влади (переконання і примус).

Зв’язок застосування норм права з державною владою полягає у тому, що в результаті застосування здійснюється управління суспільством, досягається підкорення конкретних осіб державній волі, що і являє собою вираз державної влади. Про державно-владний характер застосування норм права також свідчить: а) здійснення правозастосовчої діяльності по односторонньому волевиявленню компетентних органів, для застосування не вимагається двосторонньої угоди, і також зміст прийнятого рішення не залежить від бажання осіб, яким воно адресується; б) правозастосовчі акти, прийняті у суворій відповідності з законом, є обов’язковими до виконання усіма особами, яким вони адресуються; в) правозастосовчі акти забезпечуються у необхідних випадках державним примусом, а іноді самі виступають актами державного примусу. Як правило, акти застосування норм права впроваджуються у життя в результаті добровільного дотримання і виконання їх приписів адресатами. Однак поряд з цим здійснення актів застосування норм права забезпечується також силою морального, громадського впливу, силою державного примусу.

Застосування норм права — творча, організуюча діяльність. Це проявляється у тому, що шляхом застосування здійснюється державно-владне, індивідуальне (казуальне) правове регулювання суспільних відносин. Правозастосовчий орган завжди повинен вирішити, чи підпадає розглядуваний випадок під дію застосовуваної норми, і, якщо підпадає, повинен обрати найбільш правильний і доцільний в рамках застосовуваної норми варіант поведінки, тобто, проявити певну творчість. Важливу роль у даному випадку відіграє правосвідомість посадових осіб, про буде йтися у подальших підрозділах даного дослідження.

У результаті правозастосування права забезпечується повне врахування різних особливостей конкретних ситуацій і тим самим посилюється регулююча дія правових норм, здійснюється казуальне (індивідуалізоване) регулювання суспільних відносин.

Звертаючи увагу на цілі правозастосування слід зазначити, що в юридичній літературі звертається увага на законність і правопорядок як внутрішню мету будь-якої правореалізуючої діяльності. Вони охоплюють усі форми здійснення норм права. Тому відрив застосування права від його дотримання, виконання і використання мимоволі може призвести до протиставлення особливостей правомірної поведінки, властивих окремим правореалізаційним процесам. Застосування права виступає у зв’язку з цим специфічною формою його реалізації і займає суттєве місце в механізмі правового регулювання суспільних відносин, має неабияке значення для зміцнення законності і правопорядку у суспільстві.

Творчий характер правозастосовчої діяльності виражається в оціночній діяльності правозастосовчих суб’єктів, зокрема: судження (знання) про відповідність (або невідповідність) між положеннями правових норм, в яких закріплені соціально значущі явища, і дійсною соціально-правовою значущістю реальних суспільних відносин, що врегульовані ними; судження про існування фактів, які мають соціально-правову значущість, тобто юридичних.

застосування права є особливою формою реалізації правових норм, здійснюється на підставі закону органами держави, що наділені державно-владними повноваженнями, у випадках коли: правовідношення може і повинно виникати лише за рішенням відповідного державного органу; для виникнення правовідношення вимагається офіційне встановлення наявності чи відсутності конкретних фактів, що мають юридичне значення; виникає спір з приводу юридичних фактів або відношення і сторони не можуть прийти до згоди і т.і., тобто у випадках, коли для реалізації особою свого права необхідним є втручання держави.

Виходячи з викладеного вище можна також говорити про особливості правозастосування, що відрізняють його від інших форм реалізації права. Ними є:

• комплексний характер, що передбачає можливість здійснення правозастосування паралельно із дотриманням, виконанням і використанням;

• державно-владний характер правозастосовчої діяльності;

• необхідність дотримання чіткого процедурно-процесуального порядку, передбаченого законом;

• у деяких випадках є необхідною організаційною передумовою реалізації норм права;

• має індивідуально-конкретизований характер;

• має творчий характер;

• результатом правозастосування є винесення акту застосування норм права відповідно до вимог закону.

Нетипові ситуації, що виникають у правозастосовчій діяльності, хоча й не є масовим явищем, однак достатньо різноманітні. В якості таких ситуацій в юридичній літературі розглядають випадки застосування права за наступних обставин:

1) колізії юридичних приписів;

2) одночасної конкретизації абстрактних і відносно-визначених правових норм;

3) прогалин у діючому законодавстві;

4) при допущенні більш широкого розсуду правозастосовчого суб’єкта;

5) дії міжнародно-правових актів тощо.

Компетентні органи і посадові особи у випадку виявлення колізій зазвичай керуються наступними правилами:

• якщо протирічать один одному акти одного й того ж органу, але видані у різний час, то застосовується останній по принципу, запропонованому ще римськими юристами: пізніше виданий закон відміняє попередній у всьому тому, в чому він з ним розходиться;

• якщо колізійні акти видані одночасно, але різними органами, то застосовується акт, що має вищу юридичну силу (наприклад, закон і указ, указ і постанова уряду, постанова уряду і акт галузевого міністерства);

• якщо розходяться загальний і спеціальний акти одного рівня (колізія по горизонталі), то застосовується останній; якщо різного рівня (колізія по вертикалі), загальний.

Способами вирішення колізій є:

1) тлумачення;

2) прийняття нового акта;

3) відміна старого;

4) внесення змін чи уточнень до чинного;

5) судовий, адміністративний, господарський розгляд;

6) систематизація законодавства, гармонізація юридичних норм;

7) переговорний процес, створення узгоджувальних комісій;

8) конституційне правосуддя.

Акт правозастосування — це рішення, переважною оформлене документально, яке прийняте компетентним органом на основі і у відповідності до правових норм та спрямоване на безпосереднє регулювання конкретних відносин в сфері права між чітко визначеними суб’єктами. Змістом актів правозастосування є визначення та конкретизація обов’язків як передбаченої необхідності діяти певним чином, а також вимога щодо правомірного використання наданих суб’єктивних прав.

В свою чергу акти правозастосування характеризуються наступними ознаками, що визначають їх особливий характер та самостійне значення, виділяють з поміж системи правових актів, а саме:

• наявність певної юридичної сили, що залежить від місця статусу норми, на підставі якої прийнято акт, а також характеру владної компетенції органу, що прийняв акт;

• поширення дії акту на конкретну життєву ситуацію (випадок), що визначається необхідністю реалізації нормативного припису загального характеру;

• наявність чітко визначеного суб’єкта, якому адресовано акт;

• визначеність конкретного змісту прав та обов’язків, що реалізуються чи виконуються завдяки індивідуальному акту;

• особливий порядок набуття юридичної сили;

• можливість оскарження або опротестування акту визначеними особами у встановленому законом порядку;

• одноразова дія акту, що вичерпується одним випадком;

• наявність владної можливості породжувати правові наслідки, викликати, змінювати або припиняти правовідносини, а також суб’єктивні права та юридичні обов’язки конкретних осіб.

Класифікація актів правозастосування має важливе практичне значення, оскільки надає можливість порівнювати та краще визначити особливості, виявити недоліки і переваги різноманітних актів правозастосування; більш глибоко зрозуміти їх значення у вирішенні певних конкретних завдань; більш чітко визначити та сформулювати загальні та спеціальні вимоги законності; вдосконалити порядок їх прийняття та забезпечити контроль за їх виконанням. Класифікувати акти правозастосування можливо за різноманітними критеріями: за формою зовнішнього вираження (письмові; усні; конклюдентні); за юридичною формою актів правозастосування вони поділяються на: укази; вироки; рішення; накази; за суб’єктами, які видають акти правозастосування (глави держави, парламенту, судових органів, органів прокуратури, органів місцевого самоврядування); за функціями права (регулятивні, охоронні); за предметом правового регулювання (кримінально-правові, адміністративно-правові та цивільно-правові акти тощо); за характером приписів (уповноважуючі, зобов’язуючі, забороняючі, процесуальні та розпорядчі).