- •1. Виникнення і становлення соціології як самостійної науки. (соціологія о.Конта, г.Спенсера).
- •2. Особливості розвитку та основні проблеми соціології XIX -початку XX сторіччя (соціологічний позитивізм, соціологічна концепція марксизму, соціологічний психологізм).
- •3. Класична соціологія ( е. Дюркгейм, м. Вебер, ґ.Зіммель та ф.Тьонніс).
- •4. Соціологія другої половини XX ст. Майбутнє соціології.
- •5.Основні етапи розвитку української соціології.
4. Соціологія другої половини XX ст. Майбутнє соціології.
ХАРАКТЕРНІ РИСИ | |
Інтерналізація |
Зростання кількості праць з соціології в усіх цивілізованих країнах світу. |
Академізація |
Перетворення її в академічну науку, яка посідає чільне місце в університетських програмах. |
Експертизація |
Ширше залучення соціологів як експертів до діяльності державних, громадських і приватних органів та організацій, до праці в галузі соціальної роботи. |
Факто-графізація |
Зростання її об' єктивності, точності й індуктивності, вдосконалення кількісних та якісних методів соціологічних досліджень, покращення техніки їх проведення. |
Соціологізація інших наук |
Дедалі глибше досліджують вплив соціальних факторів на реальність, яка ними вивчається, і соціологічною тлумачать свої специфічні проблеми. |
Диференціація |
Зростання її спеціалізації, виникнення нових галузей всередині соціологічної науки, які, своєю чергою, поділяються на ще вужчі відгалуження, та ускладнення внаслідок цього структури соціологічного вчення. |
Теоретична соціологія- в лекції
Емпірична соціологія - займається розв'язанням практичних завдань: керуванням суспільними процесами, розробкою засобів соціального контролю та соціальної інженерії тощо на рівні конкретно-соціологічних досліджень.
Емпірична соціологія, яка виникла в межах західної соціології в XX ст., сформувала в своєму руслі дві основні течії — академічну і прикладну. Завдання першої вбачається у створенні систем наукового знання про окремі галузі і явища суспільного життя (наприклад, соціологія праці, соціологія міста, соціологія засобів масової комунікації і т. д.), які використовуються в якості методологічної основи конкретних соціологічних досліджень. Завдання другої — організація цих, націлених на розв'язання чітко визначених практичних завдань і безпосередньо пов'язаних з виконанням функцій соціальної інженерії, досліджень.
Представники Чіказької школи (Р. Парк, Е. Берджесс, У. Томас, А. Смолл та ін.). Займаючи домінуюче становище в американській соціології протягом 20 — 40-х рр., Чіказька школа здійснила значний вплив на формування світової емпіричної соціології.
Основними відмінними рисами Чіказької школи були:
• органічне поєднання емпіричних досліджень із теоретичними узагальненнями;
• висування гіпотез в межах єдиної організованої і направленої на конкретні практичні цілі програми;
• широта теоретичної орієнтації;
• поєднання різних підходів і методів, серед яких не було яскраво виражених.
Першою працею Чіказької школи в галузі емпіричної соціології була книга У. Томаса і Ф. Знанецького "Польський селянин в Європі і Америці" (1918 — 1920 рр.). В ній викладені і апробовані на практиці основні ідеї соціологічної теорії Томаса, ядро якої — поняття соціальної ситуації, яке включає в себе три взаємопов'язаних елемента:
• об'єктивні умови (соціальні норми і цінності);
• установки індивіда і групи;
• визначення ситуації діючою особою.
Була розроблена така типологія особистостей за характером їх пристосованості до соціального оточення:
• міщанський тип (для нього характерні традиційні установки і стереотипи);
• богемний (нестійкі і слабо зв'язані між собою установки);
• творчий (логічно взаємозв'язані між собою установки і творчі потенції, які обумовлюють оптимальне визначення ситуації).
За результатами емпіричних досліджень, Е. Берджес дійшов висновку, що із зміною співвідношення сил між соціальними групами відбувається перерозподіл міської території. Утворення нових соціально-економічних спільностей викликало необхідність утвердження нових норм взаємовідносин між людьми. Вплив Чіказької школи на розвиток емпіричної соціології відчувався протягом 30-40-х рр., після чого ініціатива перейшла до Гарвардського і Колумбійського університетів.
Провідне становище Колумбійського університету в період 40 — 50-х рр. значною мірою визначалося розвитком в емпіричній соціології академічної гілки, представники якої прагнули віднайти і сформулювати універсальні, незалежні від місця і часу закономірності поведінки людей в соціальній організації.
Методологію емпіричних соціологічних досліджень активно розробляв соратник Мертона Поль Лазарефельд. Останній вважав, що методологія є перш за все діяльність, пов'язана з критичним аналізом і оцінкою методів і процедур соціологічного дослідження, виявом суті і значень понять, що використовуються, визначенням наукового змісту соціологічних теорій. Основним принципом істинності наукового знання виступає принцип верифікації. Велику увагу надавав Лазарсфельд розробці і основам застосування кількісних методів в соціологічних дослідженнях. Як найбільш ефективний він виділяв метод шкалування, вважаючи основним завданням емпіричної соціології пошук все більш витонченої техніки розробки шкал і їх комбінування у все більш складні взаємозалежності. Лазарсфельд вперше ввів у методику соціологічних досліджень ряд нових методів — панельний метод, який він вперше використав при обробці результатів виборчої кампанії 1940 р. в США, а також розробив логічні і математичні засади латентно-структурного аналізу.
Завдяки Лазарсфельду в емпіричній соціології в 50-і рр. досить чітко оформилась тенденція до утворення математичної соціології, в межах якої розроблялись принципи виміру установки індивіда методами шкалування (Б. Грій), основні компоненти шкального аналізу (Л. Гуттман), стратегія побудови моделей в соціальних науках (Г. Саймон), теорія соціального моделювання (Г. Карлсона). Під впливом цих досліджень математична соціологія розвивається в Західній Європі, зокрема Р. Будоном — французьким соціологом, професором в Сорбоні і Женевському університеті, керівником Центра соціологічних досліджень Національного центра наукових досліджень. В галузі методології Р. Будоном розглядаються можливості і способи формалізації емпіричних даних, побудови статистично репрезентативних, математично точних моделей.
Значний вклад у розвиток емпіричної соціології внесли соціологи Гарвардського університету. Тут зусиллями професора Е. Мейо і його колег розроблялась індустріальна соціологія і доктрина людських відносин, а також соціологія управління. Вивчаючи в Вестерн Електрік Компані близько Чікаго (знамениті "Хоторнські експерименти") вплив різних факторів (умови і організація праці, заробітна плата, міжособистісні відносини і стиль керівництва) на підвищення продуктивності праці на промислових підприємствах, Мейо показав особливу роль людського і групового фактора. В основу своєї концепції Мейо заклав такі три моменти:
• погляд на людину як на соціальний організм, зорієнтований і включений в контекст групової поведінки;
• несумісність людської природи з конкретною ієрархією підпорядкованості в бюрократичній організації;
• керівники організації повинні орієнтуватися в більшій мірі на людей, ніж на виробництво продукції.
Такий підхід, за Мейо, забезпечує соціальну задоволеність людини своєю безпосередньою працею і в кінцевому рахунку — соціальну стабільність суспільства