4. Соціологія другої половини XX ст. Майбутнє соціології.

ХАРАКТЕРНІ РИСИ
Інтерналізація	Зростання кількості праць з соціології в усіх цивілізованих країнах світу.
Академізація	Перетворення її в академічну науку, яка посідає чільне місце в університетських програмах.
Експертизація	Ширше залучення соціологів як експертів до діяльності державних, громадських і приватних органів та організацій, до праці в галузі соціальної роботи.
Факто-графізація	Зростання її об' єктивності, точності й індуктивності, вдосконалення кількісних та якісних методів соціологічних досліджень, покращення техніки їх проведення.
Соціологізація інших наук	Дедалі глибше досліджують вплив соціальних факторів на реальність, яка ними вивчається, і соціологічною тлумачать свої специфічні проблеми.
Диференціація	Зростання її спеціалізації, виникнення нових галузей всередині соціологічної науки, які, своєю чергою, поділяються на ще вужчі відгалуження, та ускладнення внаслідок цього структури соціологічного вчення.

Теоретична соціологія- в лекції

Емпірична соціологія - займається розв'язанням практичних завдань: керуванням суспільними процесами, розробкою засобів соціального контролю та соціальної інженерії тощо на рівні конкретно-соціологічних досліджень.

Емпірична соціологія, яка виникла в межах західної соціології в XX ст., сформувала в своєму руслі дві основні течії — академічну і прикладну. Завдання першої вбачається у створенні систем наукового знання про окремі галузі і явища суспільного життя (наприклад, соціологія праці, соціологія міста, соціологія засобів масової комунікації і т. д.), які використовуються в якості методологічної основи конкретних соціологічних досліджень. Завдання другої — організація цих, націлених на розв'язання чітко визначених практичних завдань і безпосередньо пов'язаних з виконанням функцій соціальної інженерії, досліджень.

Представники Чіказької школи (Р. Парк, Е. Берджесс, У. Томас, А. Смолл та ін.). Займаючи домінуюче становище в американській соціології протягом 20 — 40-х рр., Чіказька школа здійснила значний вплив на формування світової емпіричної соціології.

Основними відмінними рисами Чіказької школи були:

• органічне поєднання емпіричних досліджень із теоретичними узагальненнями;

• висування гіпотез в межах єдиної організованої і направленої на конкретні практичні цілі програми;

• широта теоретичної орієнтації;

• поєднання різних підходів і методів, серед яких не було яскраво виражених.

Першою працею Чіказької школи в галузі емпіричної соціології була книга У. Томаса і Ф. Знанецького "Польський селянин в Європі і Америці" (1918 — 1920 рр.). В ній викладені і апробовані на практиці основні ідеї соціологічної теорії Томаса, ядро якої — поняття соціальної ситуації, яке включає в себе три взаємопов'язаних елемента:

• об'єктивні умови (соціальні норми і цінності);

• установки індивіда і групи;

• визначення ситуації діючою особою.

Була розроблена така типологія особистостей за характером їх пристосованості до соціального оточення:

• міщанський тип (для нього характерні традиційні установки і стереотипи);

• богемний (нестійкі і слабо зв'язані між собою установки);

• творчий (логічно взаємозв'язані між собою установки і творчі потенції, які обумовлюють оптимальне визначення ситуації).

За результатами емпіричних досліджень, Е. Берджес дійшов висновку, що із зміною співвідношення сил між соціальними групами відбувається перерозподіл міської території. Утворення нових соціально-економічних спільностей викликало необхідність утвердження нових норм взаємовідносин між людьми. Вплив Чіказької школи на розвиток емпіричної соціології відчувався протягом 30-40-х рр., після чого ініціатива перейшла до Гарвардського і Колумбійського університетів.

Провідне становище Колумбійського університету в період 40 — 50-х рр. значною мірою визначалося розвитком в емпіричній соціології академічної гілки, представники якої прагнули віднайти і сформулювати універсальні, незалежні від місця і часу закономірності поведінки людей в соціальній організації.

Методологію емпіричних соціологічних досліджень активно розробляв соратник Мертона Поль Лазарефельд. Останній вважав, що методологія є перш за все діяльність, пов'язана з критичним аналізом і оцінкою методів і процедур соціологічного дослідження, виявом суті і значень понять, що використовуються, визначенням наукового змісту соціологічних теорій. Основним принципом істинності наукового знання виступає принцип верифікації. Велику увагу надавав Лазарсфельд розробці і основам застосування кількісних методів в соціологічних дослідженнях. Як найбільш ефективний він виділяв метод шкалування, вважаючи основним завданням емпіричної соціології пошук все більш витонченої техніки розробки шкал і їх комбінування у все більш складні взаємозалежності. Лазарсфельд вперше ввів у методику соціологічних досліджень ряд нових методів — панельний метод, який він вперше використав при обробці результатів виборчої кампанії 1940 р. в США, а також розробив логічні і математичні засади латентно-структурного аналізу.

Завдяки Лазарсфельду в емпіричній соціології в 50-і рр. досить чітко оформилась тенденція до утворення математичної соціології, в межах якої розроблялись принципи виміру установки індивіда методами шкалування (Б. Грій), основні компоненти шкального аналізу (Л. Гуттман), стратегія побудови моделей в соціальних науках (Г. Саймон), теорія соціального моделювання (Г. Карлсона). Під впливом цих досліджень математична соціологія розвивається в Західній Європі, зокрема Р. Будоном — французьким соціологом, професором в Сорбоні і Женевському університеті, керівником Центра соціологічних досліджень Національного центра наукових досліджень. В галузі методології Р. Будоном розглядаються можливості і способи формалізації емпіричних даних, побудови статистично репрезентативних, математично точних моделей.

Значний вклад у розвиток емпіричної соціології внесли соціологи Гарвардського університету. Тут зусиллями професора Е. Мейо і його колег розроблялась індустріальна соціологія і доктрина людських відносин, а також соціологія управління. Вивчаючи в Вестерн Електрік Компані близько Чікаго (знамениті "Хоторнські експерименти") вплив різних факторів (умови і організація праці, заробітна плата, міжособистісні відносини і стиль керівництва) на підвищення продуктивності праці на промислових підприємствах, Мейо показав особливу роль людського і групового фактора. В основу своєї концепції Мейо заклав такі три моменти:

• погляд на людину як на соціальний організм, зорієнтований і включений в контекст групової поведінки;

• несумісність людської природи з конкретною ієрархією підпорядкованості в бюрократичній організації;

• керівники організації повинні орієнтуватися в більшій мірі на людей, ніж на виробництво продукції.

Такий підхід, за Мейо, забезпечує соціальну задоволеність людини своєю безпосередньою працею і в кінцевому рахунку — соціальну стабільність суспільства