КПК

271

підозрюваного чи обвинуваченого, в таких випадках обов’язково призначають судово-медичну експертизу.

2. Стан здоров’я та загального розвитку неповнолітнього.

За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з душевним захворюванням, слід також з’ясувати, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними. У необхідних випадках з цією метою потрібно проводити експертизу з участю фахівців у галузі дитячої та юнацької психології (педагога, психолога) чи ці питання поставити на вирішення експерта-психіатра (ч. 3 ст. 433 КПК України).

3. Характеристика особи неповнолітнього.

Для цього необхідно зібрати дані про те, де він вчився чи працював, як ставився до навчання, праці, якою була поведінка в навчальному закладі, за місцем роботи.

4. Умови життя та виховання неповнолітнього.

Під час провадження в справі варто з’ясувати: в яких матеріальних і побутових умовах живе та виховується неповнолітній; як ставляться до виконання своїх обов’язків з виховання неповнолітнього його батьки; чи не ведуть батьки антисоціальний спосіб життя; в яких стосунках перебуває неповнолітній зі своїми батьками; якою є психологічна атмосфера в сім’ї; чи не застосовується в сім’ї насильство щодо неповнолітнього тощо; в якому закладі освіти навчається неповнолітній; яким чином характеризує класний керівник неповнолітнього та ін.

5. Обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього.

У справі мають бути дані про те, чи притягувався неповнолітній до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Якщо він відбував покарання в установі виконання покарань, необхідно встановити, як його характеризує адміністрація, чи був він працевлаштований після повернення додому, а при повторному вчиненні злочину – причини рецидиву.

До матеріалів справи додаються характеристики з місця роботи та навчання, матеріали служб і кримінальної міліції в справах неповнолітніх.

6. Наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.

Оскільки дії дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у пияцтво, злочинну й іншу антигромадську діяльність, становлять підвищену суспільну небезпечність, таких осіб при розслідуванні злочинів, вчинених неповнолітніми, слід виявляти та вирішувати питання щодо їх притягнення до передбаченої законом відповідальності. У разі істотної неповноти досудового слідства, зокрема, якщо не з’ясовано дані про особу неповнолітнього підсудного, умови його життя та виховання, не виявлено дорослих співучасників і осіб, які втягли неповнолітнього в злочинну й іншу антигромадську діяльність, суд, за неможливості усунути неповноту досудового слідства в судовому засіданні, повертає справу на додаткове розслідування.

Законом визначено, що для встановлення зазначених обставин потрібно допитати як свідків батьків неповнолітнього й інших осіб, які можуть надати

272

необхідні відомості, витребувати необхідні документи та провести всі необхідні слідчі й судові дії (ч. 2 ст. 433 КПК України).

II. Особливості, що пов’язані з участю в кримінальній справі певних суб’єктів процесу.

Законом передбачено обов’язкову участь захисника в справах про злочини неповнолітніх (п. 1 ч. 1 ст. 45 КПК України).

Упередбачених законом випадках участь у провадженні в кримінальній справі беруть:

– батьки (інші законні представники) неповнолітнього (ст. 441 КПК України);

– представники служби у справах неповнолітніх та міліції у справах неповнолітніх (ст. 442 КПК України);

– представники підприємств, установ і організацій, у яких навчався чи працював неповнолітній, а в разі потреби й інших організацій (ст. 443 КПК України);

– педагог або лікар (ст. 438 КПК України).

Педагог – це обізнана особа, що має вищу педагогічну освіту та працює викладачем (учителем) у закладі освіти (школі, технікумі тощо). Педагога залучають до допиту неповнолітнього з метою встановлення з останнім психологічного контакту й отримання правдивих показань.

Лікаря для участі в пред’явленні обвинувачення неповнолітньому та його допиті запрошують у випадках, якщо особа має психічні чи фізичні вади й через це виникає потреба в налагодженні такого спілкування слідчого з неповнолітнім обвинуваченим, за якого останній міг би повно реалізувати свої права та законні інтереси.

III. Особливості застосування щодо неповнолітніх запобіжних та інших заходів процесуального примусу.

З огляду на специфіку справ про злочини неповнолітніх, законодавець встановив декілька додаткових правил, пов’язаних з особливостями застосування запобіжних заходів та інших заходів примусу в таких справах.

1. Затримання та взяття під варту як запобіжні заходи може бути застосовано до неповнолітнього обвинуваченого лише у виняткових випадках за наявності підстав і в порядку, встановленому законом (статтями 106, 148, 150, 155 КПК України). Про затримання та взяття під варту неповнолітнього обов'язково сповіщаються його батьки чи особи, що їх замінюють (ст. 434 КПК України).

УКонвенції про права дитини, ухваленій 44 сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. і ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 р., йдеться про винятковість застосування до неповнолітнього міри запобіжного заходу. Відповідно до ст. 37 названої Конвенції, “арешт, затримання чи тюремне ув’язнення дитини здійснюється згідно із законом та використовується лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу”.

2. До неповнолітніх обвинувачених, окрім загальних запобіжних заходів, передбачених ст. 149 КПК України, застосовують такі спеціальні заходи, як

274

Питання про закриття кримінальної справи за цими підставами вирішує виключно суд (суддя) тільки в судових стадіях процесу.

Питання 2. Особливості досудового розслідування та судового розгляду в справах про злочини неповнолітніх

Особливості провадження в стадії досудового розслідування

1.Згідно зі ст. 111 КПК України, провадження досудового слідства є обов’язковим у всіх справах про злочини та суспільно небезпечні діяння неповнолітніх, зокрема й у справах про злочини приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК України), та тих, провадження за якими здійснюється у протокольній формі (ст. 425 КПК України).

2.Досудове слідство у кримінальних справах про злочини неповнолітніх провадять слідчі органів внутрішніх справ (ч. 2 ст. 112 КПК України).

3.Якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом з дорослим, то слід розглянути можливість виділення справи про неповнолітнього в окреме провадження з дотриманням вимог ст. 26 КПК України (ст. 439 КПК України).

4.Неповнолітнього викликають, зазвичай, через його батьків або інших законних представників (інакший порядок виклику допускається лише, якщо це зумовлено обставинами справи). Неповнолітнього, що перебуває під вартою, викликають через адміністрацію місця досудового ув’язнення (ст. 437 КПК України).

5.Пред’явлення обвинувачення неповнолітньому та його допит обов’язково провадять у присутності захисника (ч. 1 ст. 438 КПК України).

6.При пред’явленні обвинувачення неповнолітньому та його допиті можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші законні представники неповнолітнього (частини 2-4 ст. 438 КПК України). Підстави участі цих осіб: недосягнення неповнолітнім 16-річного віку; визнання його згідно з висновком психологічної експертизи розумово відсталим. Участь педагога, лікаря, батьків (інших законних представників) у справі неповнолітнього не є обов’язковою. Вони беруть участь у справі за розсудом слідчого чи прокурора або за клопотанням захисника.

7.Доручення слідчого про провадження слідчих і оперативно-розшукових дій, що даються в порядку ч. 3 ст. 114 КПК України, виконують підрозділи кримінальної міліції в справах неповнолітніх. Даючи такі доручення, слідчий повинен зважати на їхню компетенцію, визначену ст. 5 Закону України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх”.

8.Закон передбачає низку додаткових правил щодо закінчення досудового слідства в справах неповнолітніх:

1) під час оголошення неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства та пред’явлення йому матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутній законний представник неповнолітнього (ч. 2 ст. 440 КПК України);

2) якщо у кримінальній справі буде встановлено, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою у віці від 11 років і до виповнення віку, з якого

275

можлива кримінальна відповідальність, слідчий виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокуророві. Неповнолітньому, стосовно якого винесено постанову про закриття справи, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокуророві надається можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право скористатися послугами захисника (частини 1, 2 ст. 7-3 КПК України);

3)слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинено дитиною, котра не досягла 11-річного віку, виносить постанову про закриття справи з дотриманням вимог ч. 2 ст. 7-3 КПК України, про що повідомляє прокурора та службу в справах неповнолітніх за місцем проживання особи (ч. 4 ст. 7-3 КПК України);

4)чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає можливість звільнення неповнолітнього віком від 16 (14) до 18 років, який вчинив злочин, від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру.

Згідно зі ст. 9 КПК України, прокурор, а також слідчий за згодою прокурора, на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 97 КК України, виносять мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. У такому разі неповнолітньому з дотриманням вимог статей 438 і 440 КПК України пред’являють обвинувачення та після винесення постанови надають можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи. Справу зі списком осіб, які підлягають виклику в судове засідання, прокурор надсилає до суду.

Для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру необхідна сукупність таких умов: а) встановлення події злочину; б) належність вчиненого злочину до категорії злочинів невеликої чи середньої тяжкості; в) можливість

виправлення неповнолітнього без застосування кримінального покарання; г) відсутність заперечення з боку неповнолітнього чи його законного представника про закриття кримінальної справи за цією підставою.

Особливості судового розгляду

1. Справу, що надійшла до суду від прокурора з постановою про її закриття та застосування примусових заходів виховного характеру (в порядку, передбаченому ст. 7-1 чи ст. 9 КПК України), суддя чи голова суду, якщо він згоден з таким рішенням, призначає до розгляду в суді не пізніше як за 10 днів, а в разі незгоди – повертає прокуророві мотивованою постановою (ч. 2 ст. 447 КПК України).

Такі справи розглядають за такими правилами:

–судове засідання має бути відкритим (окрім випадків, передбачених ст. 20 КПК України);

–участь прокурора та захисника є обов’язковою;

–судові дебати не провадять;

–останнє слово особі, щодо якої розглядають справу, не надають;

276

– під час розгляду справи обов’язково ведеться протокол.

Порядок розгляду справ:

1)заслуховують пояснення неповнолітнього та його законного представника;

2)досліджують докази, що доводять або спростовують вчинення особою суспільно небезпечного діяння;

3)перевіряють інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного характеру;

4)заслухавши думки прокурора та захисника, суд виходить до нарадчої кімнати для винесення ухвали (постанови), де вирішує такі питання:

– чи наявне суспільно небезпечне діяння, з приводу якого провадилося досудове слідство;

– чи вчинила це діяння особа, щодо якої розглядають справу;

– який саме примусовий захід виховного характеру, передбачений ч. 2 ст. 105 КК України, має бути застосовано до цієї особи та на який строк.

2. У цій категорії справ можливе обмеження принципу гласності судового розгляду. Згідно зі ст. 20 КПК України, закритий судовий розгляд допускається за вмотивованою ухвалою суду (постановою судді) в справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку. Закрите судове засідання провадять, якщо необхідно досягти найбільш сприятливих умов для одержання правдивих показань від неповнолітнього й усунення можливого негативного впливу на нього сторонніх осіб.

Згідно зі ст. 444 КПК України, суд (суддя) має право своєю ухвалою (постановою) видалити неповнолітнього підсудного із зали судового засідання на час дослідження обставин, які можуть негативно вплинути на нього. Якщо обставини, що досліджувалися за відсутності неповнолітнього підсудного, пов’язані з його обвинуваченням, головуючий повідомляє про них підсудному після повернення його до зали судового засідання.

Відповідно до ч. 5 ст. 441 КПК України, у виняткових випадках, якщо участь законного представника в судовому засіданні може завдати шкоди інтересам неповнолітнього підсудного, суд має право своєю мотивованою ухвалою обмежити участь законного представника в якійсь частині судового засідання чи усунути його від участі в судовому розгляді та допустити замість нього іншого законного представника неповнолітнього підсудного.

3. Розглянувши справу та визнавши неповнолітнього підсудного винним у вчиненні злочину, суд має право: 1) постановити обвинувальний вирок і призначити підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. При постановленні вироку, крім питань, які вирішуються в усіх кримінальних справах, суд зобов’язаний у разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням або застосування до нього покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, обговорити питання про необхідність призначення неповнолітньому громадського вихователя. Вирішивши питання позитивно, суд має зазначити про це у вироку; 2) винести постанову про закриття кримінальної справи із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру.

277

Тема 15. Провадження у справах приватного обвинувачення

Питання 1. Загальні особливості провадження у кримінальних справах приватного обвинувачення

Кримінальні справи приватного обвинувачення – це справи, що порушують не інакше, як за скаргою потерпілого, котрому належить право підтримувати обвинувачення в суді, та які можуть бути закриті за примиренням потерпілого з підсудним.

Загальні особливості справ приватного обвинувачення

1.Провадження в справах стосується певної категорії злочинів – передбачених ст. 125 “Умисне легке тілесне ушкодження”, ч. 1 ст. 126 “Побої” та ст. 356 “Самоправство” КК України (останній – щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян).

2.Ці кримінальні справи порушуються виключно за скаргою потерпілого. Виняток становлять випадки, коли:

– справа має особливе громадське значення;

– потерпілий унаслідок свого безпорадного стану, залежності від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити власні законні інтереси.

За наявності таких обставин прокурор порушує справу й без скарги потерпілого. Після порушення така кримінальна справа стає справою публічного обвинувачення. У ній здійснюють досудове розслідування за загальними правилами. Така справа в разі примирення потерпілого з обвинуваченим, підсудним закриттю не підлягає (ч. 3 ст. 27 КПК України).

3.Порушення кримінальних справ приватного обвинувачення є виключною компетенцією судді.

4.Дізнання та досудове слідство в таких справах не провадяться. Останнє

–лише у випадках, якщо злочин вчинено неповнолітнім чи особою, що через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати власне право на захист, а також якщо це визнає за необхідне прокурор або суд (ст. 111 КПК України).

5.Обвинувачення в суді підтримує потерпілий:

–якщо потерпілому було завдано шкоду кількома особами, то він самостійно визначає, щодо кого з них або щодо всіх подавати скаргу та підтримувати обвинувачення;

–коли в справі є декілька потерпілих, то кожен підтримує обвинувачення самостійно, примирення одного з обвинувачених з підсудним не може бути підставою до закриття справи, якщо обвинувачення підтримують інші потерпілі;

–потерпілий може в будь-який момент відмовитися від обвинувачення, що зумовлює закриття справи.

У справу приватного обвинувачення може в будь-який момент вступити прокурор і підтримувати обвинувачення в суді, якщо цього вимагає охорона

278

державних або громадських інтересів чи прав громадян. Вступ прокурора у справу не позбавляє потерпілого його прав, але справа в таких випадках за примиренням потерпілого з підсудним закриттю не підлягає (ч. 4 ст. 27 КПК України).

6. Справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з підсудним. Примирення може статися тільки до видалення суду до нарадчої кімнати для постановлення вироку.

Питання 2. Особливості порушення та судового розгляду справ приватного обвинувачення

Кримінально-процесуальна діяльність у стадії порушення кримінальної справи приватного обвинувачення має певні особливості.

1.Ця стадія збігається в часі зі стадією попереднього розгляду справи суддею. Строки діяльності в ній визначено ч. 2 або ч. 4 ст. 97 КПК України (три чи десять днів).

2.Справу може бути порушено тільки за наявності скарги потерпілого або його законного представника. У скарзі має бути чітко викладено підстави для порушення кримінальної справи, зокрема:

– обставини, час, місце, мотиви, наслідки вчинення злочину;

– його кримінально-правову кваліфікацію та відповідні докази;

– дані про особу, яку обвинувачують у його вчиненні;

– прохання про притягнення її до кримінальної відповідальності та ін. Суддя не має права відмовити в прийнятті скарги потерпілого про

притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 125, ч. 1 ст. 126, ст. 356 КК України, якщо скарга надійшла до суду з прокуратури чи з інших компетентних органів у порядку, встановленому п. 3 ч. 2 ст. 97 КПК України. При розгляді такої скарги суддя повинен викликати потерпілого та з’ясувати його думку, а також інші обставини, необхідні для прийняття правильного рішення.

3.За скаргою приватного обвинувачення суддя може прийняти одне з таких рішень:

– залишити скаргу без розгляду, якщо вона не відповідає вимогам, встановленим щодо обвинувального висновку, та повернути її особі, яка подала скаргу;

– відмовити у порушенні справи;

– надіслати скаргу за належністю прокуророві;

– порушити кримінальну справу та призначити її до судового розгляду (ч. 2 ст. 251 КПК України).

Суддя складає єдину постанову про порушення кримінальної справи, призначення її до судового розгляду та про визнання особи потерпілим.

4.У разі надходження до суду, поряд зі скаргою потерпілого, зустрічної скарги суддя за наявності підстав виносить постанову про порушення кримінальної справи за зустрічним обвинуваченням і призначення справи до

279

судового розгляду. У таких випадках обом заявникам надаються процесуальні права як потерпілого, так і підсудного. Зустрічні обвинувачення в справах про злочини, зазначені в ч. 1 ст. 27 КПК України, можуть бути об’єднані в одну справу (ч. 4 ст. 251 КПК України).

5.Попередній розгляд справи відбувається за загальними правилами з тією лише відмінністю, що замість прокурора в судовому засіданні бере участь потерпілий.

6.Підсудному не пізніше, ніж за три доби до дня слухання справи, має бути вручено копію скарги потерпілого, копію постанови судді про порушення кримінальної справи та повістку про виклик його в судове засідання.

Судовий розгляд кримінальних справ приватного обвинувачення

відбувається за загальними правилами, передбаченими главами 24-28 КПК України. Особливості розгляду цих справ:

1) оскільки прокурор не бере участі в судовому розгляді, то право підтримувати (ч. 1 ст. 267 КПК України) та змінювати (ст. 277 КПК України) обвинувачення надано потерпілому. Він може змінювати обвинувачення тільки

вмежах статей кримінального закону, якими передбачено відповідальність за вчинення злочинів, справи про які розглядають у порядку справ приватного обвинувачення. Якщо ж у судовому засіданні буде встановлено дані, що вказують на вчинення підсудним злочину, який слід розглядати в публічному порядку, то суддя має діяти згідно з вимогами ст. 276 КПК України – не зупиняючи розгляду справи, винести постанову, якою про вчинення цього злочину повідомити прокурора. Так само має діяти суддя й у разі встановлення під час судового слідства, що злочин, який переслідується в публічному порядку, вчинила інша особа (ст. 278 КПК України);

2) судове слідство починається з оголошення потерпілим або його представником скарги потерпілого (ч. 1 ст. 297 КПК України);

3) оскільки в судових дебатах беруть участь особи, що не мають юридичної освіти (потерпілий, підсудний), головуючий перед початком дебатів повинен роз’яснити їх учасникам суть і значення цієї процесуальної дії;

4) при об’єднанні в одному провадженні зустрічних обвинувачень слово для проголошення промови під час судових дебатів надається учасникам судового розгляду один раз, спочатку особі, що першою подала скаргу про порушення кримінальної справи. Це не позбавляє їх права обмінятися репліками.

280

ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ,

ЯКІ ВИНОСЯТЬСЯ НА ЕКЗАМЕН З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

“КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ”

(КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС)

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

1.Поняття та завдання кримінального процесу. Історичні форми кримінального процесу. Зв’язок кримінального процесу з іншими галузями права та суміжними науками.

2.Стадії кримінального процесу.

3.Кримінально-процесуальна форма: поняття та значення. Її уніфікація й диференціація.

4.Поняття та види кримінально-процесуальних функцій.

5.Поняття кримінально-процесуальних відносин, їхні елементи.

6.Поняття кримінально-процесуальних гарантій.

7.Поняття та значення кримінально-процесуального права. Його предмет та методи. Джерела кримінально-процесуального права.

8.Поняття, види та структура кримінально-процесуальних норм.

9.Чинність кримінально-процесуального закону в часі, в просторі та щодо осіб. Застосування кримінально-процесуального закону за аналогією.

10.Поняття, система та значення принципів кримінального процесу.

11.Принципи законності та державної мови судочинства.

12. Принцип забезпечення права людини на свободу та особисту недоторканність та принцип недоторканності житла.

13.Принцип гласності судового розгляду та його повного фіксування технічними засобами.

14.Принципи змагальності та диспозитивності у кримінальному процесі.

15.Принцип презумпції невинуватості та його юридичний зміст.

16.Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист.

17.Принцип забезпечення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, банківських вкладів і рахунків.

18.Принцип поваги до честі та гідності особи, невтручання в її особисте й сімейне життя.

19.Принципи публічності та вільної оцінки доказів.