образ дисс

Київський національний університет

внутрішніх справ

На правах рукопису

АНУФРІЄНКО Олександр Анатолійович

УДК 3.10.12

ПРОФЕСІЙНО-ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА

(ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)

спеціальність 12.00.12 – філософія права

ДИСЕРТАЦІЯ

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор

Сливка Степан Степанович

Київ – 2006

ЗМІСТ
ВСТУП.....................................................................................................................	3
Розділ 1. ІСТОРІЯ ПОГЛЯДІВ НА ПРОФЕСІЙНУ ТА ПОЛІТИЧНУ КУЛЬТУРИ ЮРИСТА У ФІЛОСОФІЇ ПРАВА…………………	11
Професійна культура юриста — складова культури його особистості ………………………………………………………….	11
Політична культура юриста у філософсько-правовому вимірі……………………………………. ………………………….	25
Висновки до розділу 1...................................................................................	40
Розділ 2. КОНЦЕПЦІЯ ПРОФЕСІЙНО-ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЮРИСТА В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА	43
Теоретико-методологічні засади та сутність професійно-політичної культури юриста………………………………………	43
2.2. Детермінанти професійно-політичної культури юриста………….	50
2.3. Принципи професійно-політичної культури юриста ……………...	59
2.4. Функції професійно-політичної культури юриста ………………...	74
Висновки до розділу 2...................................................................................	92
Розділ 3. ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЮРИСТА………..	95
Вплив духовної культури на формування професійно-політичної свідомості юриста……………………………………..	96
Регулятивний вектор дії правової культури на професійно-політичну поведінку юриста ………………………………………	122
Дія національної політичної культури на формування професійно-політичної культури юриста…………………………	134
Модель професійно-політичної культури українського юриста ХХІ ст……………………………………………………….	148
Висновки до розділу 3...................................................................................	164
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………........	168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……….……………………………..	175

ВСТУП

Актуальність теми. Процес реалізації волі сучасної цивілізованої спільноти щодо захисту себе від небезпек внутрішніх деструкцій, як свідчить світова юридична практика, багато в чому залежить від рівня професійної культури юриста в цілому та її політичної складової зокрема. Саме належний рівень політичної культури юриста в професійному вимірі — професійно-політична культура юриста — може прискорити вихід суспільства зі стану соціокультурної кризи, що пов’язана, перш за все, з відсутністю належного правового вирішення політичних колізій, характеризується неефективним позитивно-правовим регулюванням політичної системи, зниженням рівня соціокультурної інтеграції й консолідації, деградацією нормативно-регулятивної функції позитивного права, руйнацією відповідних його механізмів. Разом з цім, недостатній рівень професійно-політичної культури юриста під час процесу деполітизації державних установ може спричинити ситуацію, коли юридичний конфлікт переростає в загальнодержавну політичну кризу і ставить суспільство на межу розколу та громадянської війни.

Національне демократичне державотворення та перспективи євроінтеграції України потребують узгодження норм позитивного права нашої країни, які визначені й закріплені в Конституції та законах України, з ідеями природного права, кращими зразками міжнародних демократичних стандартів прав людини, українським національним духом права.

З описаного вище випливає потреба в підготовці високопрофесійних українських юристів, які спроможні, ефективно регулюючи українську національну політичну систему, своїми діями сприяти відродженню та розвитку українських національних правової та політичної культур, національній консолідації, політичній стабільності, формуванню громадянського суспільства.

Необхідність розробки теми дисертації посилюється у зв’язку з тим, що вищезазначені професійні дії українських юристів на початку ХХІ ст. багато в чому що знаходяться під впливом ідеології пов’язаної з тоталітаризмом, ця обставина сприяє формуванню професійно-політичної культури в умовах подвійної моралі й адміністративно-силового примусу держави при практичній відсутності впливу традицій національної духовної культури та українського звичаєвого права.

Усвідомлюючи досвід правового розвитку країн Європи, припускаємо, що формування професійної культури юриста у цілому та його професійно-політичної культури зокрема майже повністю ґрунтується на правовій та політичній сфері діяльності громадянського суспільства. В Україні, станом на початок ХХІ ст., розбудова громадянського суспільства знаходиться в початковій фазі, тому виникає гостра необхідність пошуку практичних заходів щодо формування професійно-політичної культури українського юриста, до чого спонукає й недосконалість відповідної чинної юридичної бази або її недієспроможність.

Вивчення стану розробленості проблеми політичної культури юриста в професійному вимірі потребувало аналізу наукових розвідок, зокрема, таких українських авторів, як С.С. Сливка [315], О.Ф. Скакун [310], В.М. Горшньов [81], І.В. Бризгалов [54] та ін. Деонтологічні аспекти формування як професійної культури юриста в цілому, так і політичної культури юриста зокрема, окреслили С.Д. Гусарєв [89], В.Т. Темченко [345], В.О. Лозовой [193] та ін. Звертались до проблем, пов’язаних з професійною свідомістю юриста, що має діалектичний зв'язок з його політичною свідомістю в професійному вимірі як ціле з частиною, Н.Л. Гранат [82], А.Е. Жалинський [112], Р.Х. Макуєв [206], С.В. Ситін [338], Н.Я Соколов [326], С.М. Фомічов [367] та ін. Висвітлили аспекти проблеми професійної та політичної культур юриста в ракурсі західних філософсько-правових концепцій В.Б. Брюггер [55], В.М. Кукушкін [178], Д. Коммерс [416], Ю.І. Римаренко [299] та ін.

Аспекти проблеми професійно-політичної культури юриста в нормативному ракурсі відображено і в правових документах, у першу чергу, Конституції України [161]; Загальній декларації прав людини [119]; відповідних Конвенціях [5; 109; 110; 158; 276]; кодексах [143 – 148; 220]; законах [274 – 278; 281– 285; 287 – 288].

Віддаючи належне окресленим вище науковим дослідженням та правовим документам, зазначимо, що в них відсутній термін «професійно-політична культура юриста», відповідно не розглядаються філософсько-правова сутність цієї категорії, її основоположні засади формування в цілому та в умовах України ХХІ ст. зокрема.

Отже, тема дисертаційного дослідження була вибрана у зв’язку з її актуальністю, теоретичним і практичним значенням, а також недостатньою науковою розробленістю визначеної проблематики.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконане відповідно до комплексної програми "Проблеми вдосконалення організації і діяльності судів та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави" № 0186.0.099031, до рішення Колегії МВС України № 4 Км/2 від 28 лютого 1995 р.

Зміст роботи відповідає ст. 7 Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 року та «Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідницьких установ МВС України на період 2002-2005 рр.», затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року.

Дисертація є складовою науково-дослідницької роботи Київського національного університету внутрішніх справ «Комплексна програма вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999- 2005 рр.». Вона виконана в межах плану науково-дослідних робіт кафедри філософії права та юридичної логіки Київського національного університету внутрішніх справ, узгоджується з темою вищезазначеного плану — «Дослідження проблем філософії права на сучасному етапі».

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є визначення загальнотеоретичних засад професійно-політичної культури юриста шляхом здійснення її філософсько-правового аналізу, це й зумовило, з урахуванням потреб реформування правової системи України, концепцію нашої дисертаційної роботи.

Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

1. Визначити витоки та дати філософсько-правове обґрунтування поняття «професійно-політична культура юриста».

2. Встановити та охарактеризувати філософсько-правові детермінанти, принципи та функції професійно-політичної культури юриста.

3. Розглянути вплив духовної культури на формування професійно-політичної свідомості юриста.

4. Виявити вплив правової культури на політичну поведінку юриста в професійному вимірі.

5. Проаналізувати дію чинників національної політичної культури на формування професійно-політичної культури юриста.

6. Окреслити модель професійно-політичної культури українського юриста ХХІ ст.

7. Запропонувати практичні дії, спрямовані на формування моделі професійно-політичної культури українського юриста ХХІ ст. та загальні напрями їх юридичного забезпечення.

Об’єктом дослідження є професійна культура юриста.

Предметом дослідження є професійно-політична культура юриста у філософсько-правовому вимірі.

Методи дослідження. Всебічний теоретико-методологічний аналіз різноманітних правових та політичних проблем, які тісно пов’язані з феноменом професійно-політичної культури юриста, міститься, насамперед, у нижченаведених працях як вітчизняних, так і зарубіжних учених різних історичних епох з:

філософії права — В.Д. Бабкіна [32]; О.О. Бандури [34]; В.А. Бачиніна [41]; М.Г. Братасюк [53]; Г.-В.-Ф. Гегеля [68]; А.А. Козловського [152–154]; М.В. Костицького [167; 168]; О.Є. Манохи [212]; М.І. Панова [366];

професійної культури юриста — Р.С. Бєлкіна [45]; В.С. Зеленецького [123]; В.Н. Казакова [133]; О.С. Коблікова [142]; В.К. Лисиченка [190]; О.В. Петришина [193]; Т.С. Ткаченко [350]; Б.Ф. Чміля [379]; М.Є. Шумила [398];

політичної культури — Г. Алмонда [405; 406]; В.М. Бебика [44]; В.І. Бурдяк [57]; Б.Л. Кухти [182]; В.К. Липинського [189]; Б. Сутюра [337];

філософії — В.М. Свінціцького [29]; І.В. Бичка [50]; Г.І. Горак [72]; І.Ф. Надольного [222]; В.С. Соловйова [328];

філософії юридичної освіти — В.І. Андрейцева [6]; О.В. Батанова [39]; М.Ф. Орзіха [234]; В.М. Синьова [308]; Г.Х. Яворської [402];

теорії держави та права — О.Г. Мурашина[138], Н.М. Оніщенко [231]; Л.І. Петражицького [249]; П.М. Рабіновича [292; 293];

політології права — С.С. Дністрянського [100]; Я.Ю. Кондратьєва [159]; В.Ф. Погорілка [257]; В.М. Селіванова [305]; О.В. Скрипнюка [313]; Ю.С. Шемшученка [384].

Вивчення цих робіт дало змогу констатувати, що методологічними засадами дослідження є систематизована сукупність відрефлексованих пізнавальних засобів, що дозволяють досліджувати професійно-політичну культуру юриста в її різноманітних зв’язках із світовим буттям взагалі та правовою реальністю зокрема, це комплекс філософських, загальнонаукових і спеціально-юридичних методів та принципів.

У процесі роботи, насамперед, використовувалися:

культурологічний підхід — при визначенні впливу духовної, правової та національної політичної культур на формування предмета дослідження;

антропологічний та аксіологічний підходи — при аналізі того, яким чином, за допомогою яких засобів можливе формування професійно-політичної культури юриста;

діяльнісний підхід та логічний метод — при формулюванні дефініцій „професійно-політична культура юриста”, „модель професійно-політичної культури українського юриста ХХІ ст.”;

системно-структурний підхід — при дослідженні й аналізі професійно-політичної культури юриста як структурної складової його професійної культури;

метод теоретичного моделювання — при окресленні моделі професійно-політичної культури українського юриста ХХІ ст.;

історико-правовий метод — при визначенні філософсько-правових витоків професійно-політичної культури юриста;

метод герменевтики (тлумачення) права — при з’ясуванні змісту правових норм, які регламентують професійну діяльність юриста стосовно вирішення

політико-правових проблем і формування професійно-політичної культури юриста;

порівняльно-правовий метод — при зіставленні українського національного права з правом інших держав;

методи аналізу та синтезу, дедукції та індукції, абстрагування, поєднання історичного та логічного використані нами при систематизації емпіричного матеріалу й отриманні власних теоретичних результатів для досягнення поставленої мети.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше запроваджено термін “професійно-політична культура юриста”, зроблено спробу здійснити цілісне дослідження витоків, сутності філософсько-правових детермінант, принципів та функцій професійно-політичної культури юриста, визначені філософсько-правові засади її формування, окреслена модель професійно-політичної культури українського юриста ХХІ ст. та запропоновані загальні напрями юридичного забезпечення її практичного формування.

Філософсько-правова концепція поняття професійно-політичної культури юриста побудована з урахуванням сучасного стану світового, в першу чергу, європейського правового розвитку, української національної ідеї та потреб виконання українським юристом професійних функцій відповідно до рівня

міжнародних стандартів.

Найістотніші результати дослідження, які, на нашу думку, мають дослідницьку новизну, такі:

• уперше запроваджено термін “професійно-політична культура юриста ”;

• уперше визначено професійно-політичну культуру юриста як службово-функціональну складову його політичної культури та окреслено її ґенезу;

• уперше встановлено філософсько-правові детермінанти професійно-політичної культури юриста — найзагальніші категорії, які являють собою причину, характеризують виникнення, існування, зміст та перетворення професійно-політичної культури юриста;

• уперше з’ясовано принципи професійно-політичної культури юриста як її ідейно-фундаментальні відмінні ознаки та політико-правові основні засади;

• уперше обґрунтовано функції професійно-політичної культури юриста як важливі чинники юридичного впливу на правові та політичні системи;

• визначено вплив духовної культури як найважливішої складової культури на формування професійно-політичної свідомості юриста ;

• виявлено регулятивно-політичний вектор дії правової культури як суспільно-правового феномену, що включає в себе найсуттєвіші результати сукупного правового досвіду суспільства, на правову поведінку юриста в професійному вимірі;

• досліджено дію національної політичної культури як сукупності притаманних представникам певної нації ціннісно-насичених форм і проявів політичного життя на формування професійно-політичної культури юриста;

• уперше окреслено модель професійно-політичної культури українського юриста XXI ст., спроможного креативно використовувати правові засоби при регулюванні української політичної системи XXІ ст., передусім, на засадах природного права та політичного імунітету;

• уперше визначено загальну спрямованість юридичного забезпечення практичних заходів щодо формування моделі професійно-політичної культури українського юриста ХХІ ст.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в роботі положення, висновки пропозиції можуть стати основою для подальшої розробки загальнотеоретичної концепції професійно-політичної культури юриста, її філософсько-правової характеристики, а також для дослідження проблем професійно-політичної культури юриста окремих фахових груп юристів (адвокатів, прокурорів, слідчих, суддів, юрисконсультів та ін.).

Матеріали дослідження можуть бути корисні під час підготовки навчальних курсів з філософії права, юридичної деонтології, теорії держави та права, політології права, спрямованих не на інформаційно-репродуктивне навчання, а на духовно-практичне опанування цієї сфери знання, а також у заходах, метою яких є підвищення рівня професійно-політичної культури юриста .

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дослідження повідомлялися та обговорювалися на 11 наукових конференціях:

міжнародних: „Молода гвардія – 60 років” (Краснодон, 2002)[10]; „Голодомор 1932 – 1933 років як величезна трагедія українського народу” (Київ, 2002) [13]; „Голодомор 1932 – 1933 років: основні дійові особи і механізми здійснення” (Київ, 2003) [14]; „Співробітництво без меж” (Донецьк (Росія) 2004) [9]; „Смертна кара та евтаназія: громадська думка і право ”( Краснодон, 2004) [25]; “Правова реформа у масовій свідомості мешканців Луганського регіону”(Луганськ, 2006 р.) [18].

всеукраїнських: „Формування культури майбутніх юристів у вищих навчальних закладах” (Краснодон, 2003) [24]; „Політична свідомість молоді України” (Краснодон, 2003) [20]; „Соціально–психологічні проблеми трансформації сучасного суспільства” (Луганськ, 2004) [17]; “Духовність українства ХХІ ст.” (Кіровоград, 2005) [27]; “Апостол свободи. Концепція свободи Бердяєва як основа розуміння свободи в сучасному українському суспільстві” (Краснодон, 2005) [19];

регіональній: „Національний дух українського права” (Краснодон, 2004) [23].

Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри: філософії права та юридичної логіки Київського національного університету внутрішніх справ. Результати дослідження використовувалися при читанні лекцій та під час семінарських занять з курсу „Юридична деонтологія”, яку автор викладає протягом чотирьох років.

Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у 18 публікаціях, 6 з яких — статті, надруковані у фахових виданнях з юридичних наук, 12 — матеріали і тези конференцій.

Автор дисертації висловлює подяку науково-педагогічному колективу кафедри філософії права та юридичної логіки Київського національного університету внутрішніх справ за надану йому вагому допомогу в процесі виконання цього дослідження.

РОЗДІЛ 1

ІСТОРІЯ ПОГЛЯДІВ НА ПРОФЕСІЙНУ ТА ПОЛІТИЧНУ

КУЛЬТУРИ ЮРИСТА У ФІЛОСОФІЇ ПРАВА

Запровадження терміна «професійно-політична культура юриста», окреслення її концепції та визначення філософсько-правових засад її формування вимагають аналізу історичного розвитку поглядів на проблеми професійної та політичної культур юриста, які постають у єдності своїх онтологічних і гносеологічних характеристик багатомірними соціальними феноменами, різноманітні вияви яких неоднаково фіксуються й акцентуються у свідомості, відносинах, поведінці та професійній діяльності різних людей у цілому та юристів зокрема. Безумовно, що вищеописаний пошук потребує дослідження основних етапів розвитку наукової думки щодо професійної культури юриста (саме це зумовило наявність першого підрозділу дисертації), й критичного висвітлення робіт авторів, які розглядали проблему політичної культури юриста (другий підрозділ цього розділу нашої роботи).

1.1. Професійна культура юриста — складова культури його особистості

Науковий аналіз історії поглядів на професійну культуру юриста як складову культури його особистості в ракурсі нашого дослідження робить необхідним з’ясування сучасних дефініцій культури, професійної культури, правової цивілізації та культури особистості у філософсько-правовому вимірі.

Більшість істориків культури пов’язують виникнення філософської теорії культури з творчістю софістів, які розглядали культуру як «другу природу», створену людиною[194;357]. Відносини «природа – культура» в Середньовіччі витиснула інша полярність: «Бог – людина» [327], тоді як у період Ренесансу (ХІV–XVI ст.) набув популярності неоплатонізм [80] — утвердження принципу гуманізму. Філософське осягнення культури в цей час пов’язувалось з ученням про природу й людину. Не викликає сумніву той факт, що в добу Просвітництва (XVII – XVIII ст.), завдяки роботам німецького філософа Й.Г. Гердера, який визнавав серцевиною культури релігію, французьких філософів Ж.-Ж. Руссо і Вольтера, культура вже розглядалась як засіб розвитку особистості [223]. У подальшому значно збагатили розуміння змісту культури представники німецької класичної філософії. Якщо сенс культури, за І. Кантом, — певна система моральних норм і правил [131], що виводить людину на нові рубежі свободи й вільної творчості, то для Г. В. Ф. Гегеля, — процес історичного розвитку людства — ступені пізнання «абсолютного духу» [69]. Цей основоположний принцип сформував його погляди на культуру. Протестуючи проти надмірної раціоналістичної гармонізації світу, домінування загального над індивідуальним, романтики ХІХ ст. визнавали культуру як категорію, засновану на індивідуальній свободі, природності, творчому натхненні [358]. Заслуговує на увагу й розгляд культури у ХХ ст. як антропосоціогенної реальності [29; 181; 237]. У сучасних дослідженнях українських учених [72; 182; 189; 195; 362] українська культура, насамперед, пов’язується з процесами її відродження. Думаємо, що відроджена українська національна культура повинна характеризуватися, перш за все, відданістю національним духовним ідеалам, патріотизмом, пріоритетом сімейно-шлюбних стосунків, упровадженням у суспільне життя морально-правових засад, заснованих на звичаєвому праві.

Ураховуючи зазначені вище історичні концепції, різноманіття сучасних дефініцій культури може бути зведене до таких основних значень: фундаментальна структура історичного буття людства (антична, арабська, китайська культури); структурований масив суспільного життя (духовна й матеріальна культури); якісна характеристика людського буття. Отже, у філософсько-правовому вимірі культура — фундаментальна структура історичного буття людства, різноманіття форм якої є одночасно засобом, метою й характеристикою креативної діяльності людини та сукупністю цінностей, норм і ідеалів, що виконують як конструктивну, так і регулятивну роль у тому чи іншому конкретному суспільстві.

Відомо, що важливою складовою культури є професійна культура. Узагальнюючи різноманітні аспекти уявлення щодо її суті, — аналіз професійної ідентифікації особистості (В.О. Болотова [51]), смисло-життєві проблеми людської буттєвості (Г.І. Горак [72]), культура праці як культурний сценарій трудової діяльності (П.С. Гуревич [87]), психологічні аспекти професійної культури (М. Коул [171]), можна стверджувати, що професійна культура юриста характеризує, перш за все, ефективність професійної людської діяльності, шляхи та способи її вдосконалення, належний вплив на ці процеси як суспільства, так і особистості.

У свою чергу, професійна людська діяльність, в основі якої лежать загальнолюдські цінності, слугує розвитку цивілізації, що є конкретно історичним буттям культури. Під кутом зору цієї наукової розвідки заслуговує на увагу окреслення взаємозв’язку між культурою й цивілізацією С.С. Сливкою. Учений переконливо доводить, що культура потребує цивілізації, як душа потребує тіла, оскільки вони розвиваються за одними законами. Цивілізація є результатом культури, її продуктом, вона виникає в процесі засвоєння досягнень однієї культури іншими культурами. Вважаємо слушною думку вченого й про те, що людське буття неможливе без культури й цивілізації [315, с. 17–18]. Щодо терміна “цивілізація” (від лат. сivilis — громадянський, державний) зазначимо, що його запровадив французький учений-культуролог В. Мірабо (1757 р.) для періодизації історії та позначення вищої, після дикості й варварства, епохи [360, с. 645]. Ґрунтовними є праці, у яких цивілізація розглядається як багатоцільова соціальна система, головним призначенням якої є забезпечення розвитку культури [41; 252; 258]. Виокремимо також і твердження В.Д. Ісаєва, який небезпідставно вказує на те, що саме культура зберігає цивілізацію від самознищення [195, с. 92 – 108]. Вивчення вищенаведених наукових розробок дає змогу стверджувати, що з цивілізацією пов’язані такі поняття, як порядок, право, держава, влада, справедливість, соціальність, обов’язок, дисципліна, а з культурою — духовність, моральність, істина, гармонія, краса, любов, досконалість, свобода. З іншого боку, цивілізація здатна до саморегуляції й самовдосконалення, здійснює постійні зусилля щодо блокування існуючих небезпек деструкції й хаосу. Напрями її організаційних, нормативно-регулятивних зусиль різноманітні, оскільки джерелом небезпеки для неї можуть ви­ступати різні сили — від об'єктивних інволюційно-деструктив­них процесів в економічних і соціально-політичних сферах до окремих індивідів, одержимих руйнівними афектами й небезпечними для оточуючих пристрастями.