Структура лекцІйного курсу

№ п/п	Теми лекцій	Кількість год.
МОДУЛЬ 1 «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО КІНЦЯ ХІХ СТ.»
1	Київська Русь, її піднесення. Втрата політичної єдності	4
2	Українські землі у складі іноземних держав (ХІV – ХVІ ст.). Україна у ХVІ - першій половині ХVІІ ст.	2
3	Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б.Хмельницького, її політичні результати	2
4	Україна в другій половині ХVІІ ст. «Руїна»: її соціально-політична суть і наслідки	2
5	Гетьманщина в складі Російської імперії. Остаточна ліквідація української державності	4
Модуль 2 «УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ВІД ПОЧ. ХХ СТ. ДО ПОЧАТКУ ХХІ СТ.»
6	Капіталістична еволюція України у складі Російської імперії, її особливості (ХІХ ст.)	4
7	Україна на початку ХХ ст. Українська національно-демократична революція 1917 – 1920 рр.	4
8	Розвиток України в умовах утвердження тоталітарного режиму (1920-1939 рр.)	2
9	Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)	2
10	Становище України у повоєнний період (1946-1953 рр.)	2
11	Соціально-економічний розвиток України в умовах «відлиги» у період загострення кризи радянської системи (1954-1985 рр.)	4
12	Відродження незалежності України. Суспільно-політичний розвиток України в умовах незалежності	4
	Всього	36

Модуль 1 «історія україни від найдавніших часів до кінця хіх ст.» Вступ до першого модуля

Перший модуль присвячено подіям історії України від найдавніших часів до кінця ХІХ століття.

У ході вивчення модуля студенти повинні здобути ґрунтовні знання щодо:

• процесу еволюції людини і найдавніших суспільств на території України;

• формування ранньодержавних утворень на території України (VІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.);

• проблем етногенезу українського народу і наукових дискусій з цього питання;

• місця і ролі Києва в утворенні праукраїнської держави Руська земля (VІІІ – початок 80-х рр. ІХ ст.);

• основних тенденцій розвитку Київської Русі в період політичної єдності (80-ті рр. ІХ – перша третина ХІІ ст.);

• особливостей соціально-економічних і суспільно-політичних процесів в Русі-Україні в період роздробленості і монголо-татарської навали;

• етно-культурних процесів періоду Київської Русі.

• розвитку української державності у ХІІІ – ХVІ ст., зокрема Галицько-Волинського князівства, удільних українських князівств в складі Великого князівства Литовського;

• особливостей суспільно-політичних та соціально-економічних процесів в Україні ХІІІ – ХVІ ст.;

• причин, особливостей виникнення та становлення нового стану українського суспільства – козацтва;

• місця історичних особистостей в суспільстві та їх впливу на історичні процеси в Україні вказаного періоду;

• впливу зовнішньополітичних чинників на розвиток України в ХІІІ – ХVІ ст.;

• проблеми місця українських земель у складі Російської та Австро-Угорської імперії ХІХ ст.;

• розвитку українського суспільства під імперською владою;

• особливості соціально-економічних та суспільно-політичних процесів в Україні у ХІХ ст.;

• місцяісторичних особистостей в суспільстві та їх вплив на історичні процеси на українських землях у відповідний час.

Лекція 1 Київська Русь, її піднесення. Втрата політичної єдності (4 год.)

План

1. Найдавніші часи та державогенез на українських землях (до IX ст.).

2. Проблема походження слов’ян. Зародження Київської Русі.

3. Основні етапи розвитку Київської Русі.

4. Феодальна роздробленість Київської Русі.

5. Галицько-Волинське князівство в ХІІІ-ХІV ст.

1. Залежно від матеріалу та технології виготовлення знарядь праці вчені поділяють історію первісного суспільства на періоди, такі, як палеоліт (стародавня кам’яна доба), мезоліт (середня кам’яна доба), неоліт (нова кам’яна доба), енеоліт (мідно-кам’яна доба), бронзова доба.

Палеоліт, або ж давня кам’яна доба (від появи людини – 10 тис. років тому), також поділяється на підперіоди: ранній (з моменту появи людини - 150 тис. років тому), середній (150 – 35 тис. років тому), пізній палеоліт (35-10 тис років тому). За доби раннього палеоліту почалося розселення людей.

В цей період відбувається зміна антропологічного типу, тогочасні давні люди утворювали так зване первісне людське стадо, виготовляли примітивні знаряддя праці (гостроконечники, рубила, скребла тощо). Основним заняттям первісних людей було збиральництво та полювання на диких тварин.

Чисельність населення в пізньому палеоліті на території сучасної України не перевищувала 6 тис. осіб. Відомі стоянки - на Закарпатті, Середньому Дністрі, поблизу Житомира, на Донеччині, в Криму, наприклад - Радомишлянська на Житомирщині (епоха пізнього палеоліту, 40-10 тис. років тому), поблизу сіл Мезина на Чернігівщині й Межиріччя на Канівщині.

Формувалися релігійні уявлення (анімізм, тотемізм, фетишизм, первісна магія).

Мезоліт (середньої кам’яної доби) (10-6 тис. р. тому) - розтанув останній льодовик, сформувався сучасний ландшафт, рослинний та тваринний світ, клімат наблизився до сучасного. Змінювалися й умови життя людей, зокрема добування їжі, що стало поштовхом до виготовлення складніших знарядь праці. Були створені інструменти для обробки дерева — долото, сокира, тесло; нові вироби з кістки та дерева (ножі, кинджали, списи) з крем'яними пластинами. було винайдено лук і стріли — першої „механічної” зброї дистанційної дії. Крім мисливства, одним із основних занять стає рибальство. З'явилися різноманітні пристосування для ловлі риби, а також човни, видовбані з цільних стовбурів дерев, та весла. На дану епоху припадає початок приручення диких тварин. За приблизними розрахунками, населення могло складати приблизно 20 тис. осіб. Стоянки цього періоду - Журавська на Чернігівщині, Гребенівська на Одещині, сотні мезолітичних поселень і стійбищ — біля сіл Білолісся, Гиржеве, Мирне на Одещині, Осокорівка в Надпоріжжі, Мурзак-Коба в Криму та багато інших.

В неоліті (новій кам’яній добі) (6-3 тис. до н.е.) поряд з традиційними видами занять — мисливством, рибальством і збиральництвом — зароджуються і поширюються нові — скотарство і землеробство. Процес переходу від присвоюючих форм господарювання до відтворюючих був якісно новим етапом в історії людства, який сучасні вчені називають „неолітичною революцією”.

Для виготовлення знарядь праці продовжує використовуватися традиційна сировина — камінь, кістка, ріг, дерево. Але з'являються нові методи їх обробки — крім простого оббивання, ще й пиляння, шліфування та примітивне свердління. Виготовляють глиняний посуд. На сьогодні в Україні в долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті та інших рік виявлено бл. 500 неолітичних поселень.

В енеоліті (мідно-кам’яній добі) (4-3 тис. до н.е.) з'являються перші металеві вироби – мідні та золоті. Основним заняттям населення стають землеробство і скотарство. Зароджується орне землеробство з використанням тяглової сили бика. Було винайдено колесо, а відтак з'являється колісний транспорт.

Серед енеолітичних племен на території сучасної України провідне місце посідали хліборобські племена трипільської культури. Поширена на території від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Причорномор'я ця культура розвивалася протягом IV– III тис, до н. е. і досягла високого, як на той час, рівня розвитку. Назву отримала від дослідженого наприкінці XIX ст. українським археологом В. Хвойкою поселення поблизу с. Трипілля на Київщині.

Племена Трипільської культури жили у поселеннях, забудованих дерев'яно-глинобитними наземними спорудами, розташованими переважно одним чи кількома концентричними колами. Будівлі являли собою чотирикутники правильної форми. У землю вбивали дубові стовпи, між якими плели стіни з хмизу, котрий вимащували глиною, зверху накривали соломою чи очеретом. Дах був двосхилий, з отвором для диму, долівку мазали глиною, посеред хати стояла велика піч, біля якої розташовували лежанки з випаленої глини. Стіни і піч іноді розмальовували. Відомі поселення-гіганти площею від 150 до 450 га, які налічували понад 2 тис. жител. Основним заняттям трипільців було землеробство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували садово-городні культури. Трипільці розводили переважно рогату худобу, а також свиней та коней. Як тяглова сила використовувалися бики, якими орали поля. Їх також запрягали у візки, можливо сани. Серед ремесел значного розвитку досягли кушнірство, прядіння, ткацтво. Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами з міді, освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді. Дуже високого технічного та художнього рівня досягло керамічне виробництво. За етнографічними ознаками трипільська культура близька до української. Досліджуючи пам'ятки трипільської та наступних культур, В. Хвойко дійшов висновку про автохтонність мешканців Подніпров'я. Це дало змогу висунути й розвинути ідею про поступальний етнічний розвиток українців із часів трипільської культури через скіфські племена до сучасних українців.

На бронзову добу (2 - поч. 1 тис.) період припадає поширення виробів з бронзи. Період характеризується швидким розвитком скотарства і землеробства, що сприяло завершенню процесу виділення скотарських племен із середовища землеробських. Це був перший великий суспільний поділ праці. На цей період припадає завершення першого великого переселення народів, яке розпочалося в ІV ст. до н.е.

В залізну добу (з І тис. до н.е.) завдяки поширенню різних ремесел та успіхам землеробства відбувся другий великий суспільний поділ праці: ремесло відокремилося від землеробства (третій - пов'язаний з відокремленням торгівлі). Посилилася майнова та соціальна диференціація суспільства, створивши необхідні передумови для виникнення станово-класових відносин та держави.

В залізну добу VIII – кінець VI ст. до н.е. – період “Великої грецької колонізації”. Освоєння Північного Причорномор’я. Заснування міст-держав у Північному Причорномор’ї (Борисфеніда, Ольвія, Тіра, Пантікапей, Херсонес, Феодосія, Фанагорія та ін.) вихідцями з Мілета, Гераклеї Понтійської, Ефеса, Колофона, Теоса та інших міст .

2. Історична наука пропонує нам також ряд версій походження слов’ян, які можна поділити на дві групи:

1. міграційні теорії;

• дунайська (літописець Нестор);

• прибалтійська (О. Шахматов);

2. автохтонні (місцеві) теорії.

• вісло-одерська (польські дослідники);

• вісло-дніпровська (Любор Нідерле, М. Грушевський);

• одерсько-дніпровська (Б. Рибаков).

Після розпаду союзу антів виникли нові племінні об’єднання. Літописець Нестор у «Повісті врем’яних літ» називав такі союзи племен: поляни, які жили понад середньою течією Дніпра, древляни (між річками Рось і Прип’ять), уличі, тиверці, бужани та волиняни (верхів’я Західного Бугу), сіверяни (понад річками Сула, Сейм, Десна).

Найміцніше державне утворення існувало в полян. Саме цей племінний союз став у майбутньому ядром української народності.

В історичній науці було сформовано ряд наукових теорій походження Київської Русі:

- прихильники норманської теорії (Г. Байєр, Г. Міллер, Л. Шльоцер, О. Шахматов, М. Погодін, Д.Дорошенко тощо) обстоювали тезу, про заснування Київської Русі норманами, спираючись на записи літописця Нестора про „закликання на княжіння” новгородцями Рюрика;

- прихильники антинорманської теорії (М.Ломоносов, В.Ключевський, М.Костомаров, М.Грушевський, Б.Рибаков, П.Толочко тощо) заперечують повідомлення Нестора, вказують на його суперечливість та на відсутність у інших письмових джерелах будь-яких згадок про норманське плем’я „русь”, натомість вказують, що існує цілий ряд місцевих топонімів та гідронімів з коренем „рос”;

- прихильники болгарської теорії на основі збірки давніх болгарських літописів „Історія Джагфара”, поеми Шамсі Башту „Легенда про доньку Шана” (ІХ ст) тощо припускають, що Київ був заснований принцом Шамбатом, братом хана Великої Болгарії Курбата, а згодом, на їхню думку, утворилася держава-імперія на чолі з Угер Лачині (Ігорем Рюриковичем);

- прихильники хозарської теорії (Г. Еварс, О.Пріцак) стверджували, що у створенні Київської Русі значну роль відіграв Хозарський каганат.

Внаслідок закономірного процесу державотворення у східних слов’ян в ІХ столітті виникла Київська Русь.

3.Основні етапи розвитку Київської Русі:

1. Період швидкого зростання (від заснування Олегом Віщим (882 р.) до смерті Святослава Ігоревича (березень 972);

2. Період розвитку (часи Володимира Великого (980-1015) та Ярослава Мудрого (1019-1054));

3. Період занепаду, дезінтеграції, "феодальної роздробленості" (від смерті Мстислава Великого (1132) і до 1169/ 1240 / 1350).