Персоналії

Довженко Олександр Петрович (1894-1956) – геніальний режисер-новатор, самобутній прозаїк і драматург, полум'яний публіцист, художник, невтомний громадський діяч, один із фундаторів радянської і світової кінематографії. Мистецтвознавці, письменники наголошують на винятковій ролі автора "України в огні" в кінодраматургії – новому різновиді художньої літератури. О. Довженко написав дванадцять кіноповістей, створив тринадцять кінофільмів; його перу належить до двох десятків оповідань, дві оригінальні п'єси, велика кількість публіцистичних статей, творчих виступів, лекцій. У 1911 р. вступив до Глухівського учительського інституту. Після закінчення інституту отримав призначення у Житомирське вище початкове училище. О. Довженко викладає фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику і мріє про університет, Академію мистецтв, бере приватні уроки малювання. У 1917 р. він переходить на вчительську роботу у Київ і вступає на економічний факультет комерційного інституту. Із 1921 до 1923 року О. Довженко на дипломатичній роботі у Польщі, Німеччині. Влітку 1923 р. прибув до Харкова і влаштувався працювати художником-ілюстратором у редакції газети "Вісті ВУЦВК". Із червня 1926 р. О. Довженко – режисер Одеської кінофабрики. Дебютував як кінорежисер і кінодраматург комедіями "Вася-реформатор", "Ягідка кохання", пригодницьким фільмом "Сумка дипкур'єра". 1927 р. Довженко знімає "Звенигору". Картина обійшла екрани Голландії, Бельгії, Аргентини, Мексики, Канади та інших країн і була сприйнята як велике досягнення української кінематографії. У наступному фільмі "Арсенал" О. Довженко торкається болючої сторінки історії України – періоду Центральної Ради. 1930 р. з'явилася "Земля", яка впевнено вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла Довженкові світову славу. На Брюссельському кінофестивалі "Земля" увійшла до 12 найкращих фільмів усіх часів і народів. Із червня до жовтня 1930 р. О. Довженко разом із дружиною перебував за кордоном, демонструючи в Берліні, Гамбурзі, Празі, Парижі, Лондоні "Землю", "Звенигору", "Арсенал". Він зустрічався і спілкувався з Анрі Барбюсом, Роменом Ролланом, Гербертом Веллсом, Альбертом Ейнштейном. 1932 р. О. Довженко на Київській кіностудії створив першу звукову картину "Іван", присвячену будівництву Дніпрогесу. Невдовзі він залишає Київ і починає працювати на "Мосфільмі". У 1933 р. режисер подорожує Далеким Сходом, збираючи матеріал для створення сценарію фільму "Аероград", кінорозповіді про нове місто на березі океану, про тайгу, нове життя чукчів, про сучасне і майбутнє. О. Довженко визначив жанр своїх фільмів "Аероград" і "Звенигора" як кіноепопеї. Кіно-епопеєю став і його уславлений фільм про "українського" Чапаєва – "Щорс", який вийшов на екрани 1939 р. і був удостоєний Державної премії СРСР 1941 р. На початку Великої Вітчизняної війни О. Довженко, як і інші діячі української культури, був евакуйований в Уфу. 1942 р. письменник дочекався дозволу виїхати на фронт. Упродовж 1942-1943 рр. він – пропагандист політуправління на Північно-Західному, Сталінградському, Воронезькому фронтах, активно і сумлінно несе службу політпрацівника, військового кореспондента. Одночасно він знімає документальні фільми, пише кіносценарії, оповідання і статті, постійно виступає на радіо. У роки війни О. Довженко написав кіноповісті "Україна в огні", "Повість полум'яних літ", оповідання "Ніч перед боєм", "Відступник", "Стій, смерть, зупинись!", "На колючому дроті", "Мати", "Воля до життя". "Україна в огні" була різко негативно сприйнята Сталіним, і він заборонив її для друку і постановки. У повоєнний час митець активно і творчо працює, створюючи художньо-документальний фільм про Вірменію "Країна рідна", розпочинає роботу над романом "Золоті ворота", пише п'єси "Молода кров", "Міра життя", завершує п'єсу "Потомки запорожців", знімає фільми "Життя в цвіту", "Мічурін", створює кіноповість "Зачарована Десна". За фільм "Мічурін" О. Довженка було вдруге удостоєно Державної премії СРСР 1949 р. У 1956 р. була опублікована "Зачарована Десна", завершена "Поема про море" і розпочалися зйомки цього кінофільму. 25 листопада О. Довженко раптово помирає.

Ле́нін Володи́мир Іллі́ч (справжнє прізвище: Ульянов; 1870–1924) – російськийпубліцист,політичний діяч,революціонер,лідерросійськихбільшовиків,філософ-матеріаліст; організаторзбройного Жовтневого переворотувосени 1917 р., ініціаторГромадянської війни в Росіїтачервоного терору; перший ГоловаРаднаркому– уряду РРФСР, один з головних творцівСРСР,теоретиккомунізму, один із засновниківбільшовицької партіїРосії, лідер міжнародного комуністичного руху. Узявши участь уреволюції 1905 р., був змушений виїхати зРосіїпісля її поразки і жив уШвейцаріїдо 1914 р., повернувся в Росію післяЛютневої революції 1917р. У листопаді1917р. очолив переворот вРосії, який привів до встановлення на 70 років комуністичного режиму. Очолював радянський уряд (1917–1924), уклав мир зНімеччиною, організував успішний опір повстанням білої й іноземної інтервенції в 1918–1920 рр. Його модифікаціятрадиційноїдоктринимарксизму, відповідно до специфічних російських умов, стала називатисямарксизм-ленінізм, основакомуністичної ідеології. У радянській історіографії і комуністичній пропаганді іменувався «вождем світового пролетаріату» та «основоположником ленінізму.

Рудни́цький Степа́н Льво́вич (1877–1937) – український географ і картограф, академік НАНУ. Основоположник української політичної та військової географії. До 1997 панувала думка про загибель Рудницького безпосередньо на Соловках. З 1899 р. працював у львівських гімназіях. 1901 р. здобув ступінь доктора філософії, став членом Наукового товариства імені Шевченка. 1904 р. брав участь у польових експедиціях Інституту географії А.Пенка та Геологічного інституту В.Уліга. Цього ж року отримав звання професора. 1908 р. – професор кафедри географії Львівського університету. 1919 р. – польська окупаційна влада звільнила його з університету, емігрував до Відня (Австрія). 1920 р. – професор економічної географії Академії торгівлі у Відні. 1921 р. – професор географії та декан філософського факультету у Вищому педагогічному інституті ім. Драгоманова в Празі. 1926 р. – емігрує до УСРР, де очолює кафедру топології і картографії Геодезичного інституту в Харкові. 1927 р. – організатор і перший директор Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, редактор «Вісника природознавства». Здійснив низку експедицій на Дніпро та Донбас. 1929 р. – керівник кафедри географії ВУАН, комісії краєзнавства, Музею антропології та етнографії імені Ф.Вовка. 1933 р. – заарештований органами НКВД СССР. Звинувачений у приналежності до контрреволюційної організації, шкідництві та шпигунстві і за постановою судової трійки колегії ДПУ УСРР 23.9.1933 засуджений до п'яти років позбавлення волі. Покарання відбував у таборі «Свірлаг» (Вепсляндія), на об'ктах Біломорсько-Балтійського каналу (Республіка Карелія), у Соловецькому таборі особливого призначення (СТОН ГУЛАГ) на Соловецькому архіпелазі в Білому морі (1934, Архангельська область, РРФСР). В ув'язненні написав дві книги – «Геономія (Астрономічна географія)» (в слідчому ізоляторі Харкова, 1933) і «Ендогенна динаміка земної кори» (у Біломорсько-Балтійському таборі), рукописи яких не збереглися. 9.10.1937 за постановою Особливої трійки НКВД Ленінградської області РРФСР засуджений до розстрілу і 3.11.1937 розстріляний у числі т.зв. «Соловецького етапу». Місце розстрілу – урочище Сандармох, поблизу міста Каргумякі (Медвежьєгорськ, Республіка Карелія). На братській могилі пам'ятник «Убієнним синам України».

Ста́лін Йо́сип Віссаріо́нович (Сталін – псевдонім, справжнє прізвище – Джугашвілі,1879(?)–1953) – державний, політичний і військовий керівникСРСР. Генеральний секретар Центрального Комітету Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) з 1922 р., голова Радянського Уряду (Голова Ради Народних Комісарів з 1941 р., Голова Ради Міністрів СРСР з 1946 р.),Генералісимус Радянського Союзу(1945). На період перебування Сталіна у влади приходяться форсованаіндустріалізаціяСРСР, окупація балтійських країн і перемога уВеликій Вітчизняній війні, масовий трудовий і фронтовий героїзм, перетворення СРСР на наддержаву із значним науковим, військовим і промисловим потенціалом, безпрецедентне посилення геополітичного впливу Радянського Союзу в світі; а також форсованаколективізація, голод в 1932–1933 рр. на частині території СРСР, встановлення диктаторського режиму, масові репресії, депортації народів, численні людські втрати (в результаті голодомору, воєн і німецької окупації), розділення світової спільноти на два ворогуючі табори (НАТОтаВаршавський договір), встановлення соціалістичного ладу в Східній Європі і Східній Азії, початокхолодної війни. Російська і світова громадська думка з приводу ролі Сталіна в перерахованих подіях украй поляризована.