59 Білет.

. До 1941 р. сталінське керівництво СРСР, розраховуючи в майбутній війні вести боротьбу на ворожій території, не подбало про підготовку організаторів підпілля і партизанської боротьби. Ця робота розгорнулася в ході війни. До вересня 1941 р. в Україні були створені 33 підпільні обкоми партії і 3,5 тис. диверсійно-партизанських груп. Проте дуже скоро німці, не без допомоги місцевого населення, змогли виявити і розгромити підпільників. Так, до літа 1942 р. з 3,5 тис. вищезазначених груп залишилося тільки 22. Проте на початок 1942 р. на території України діяло більше 90 партизанських загонів. Серед них своєю чисельністю, організованістю й активністю виділялися партизанські з'єднання під командуванням С. Ковпака, Є. Руднєва, А. Сабурова, Н. Наумова, П. Вершигори. Прагнучи налагодити централізоване керівництво партизанським рухом, ДКО ЗО травня 1942 р. створив при Ставці Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР), начальником якого було призначено П. Пономаренка. В червні 1942 р. почав діяти Український штаб партизанського руху (УШПР), підпорядкований безпосередньо ЦК КП(б)У. Начальником штабу було призначено Т. Строкача. У місті Енгельс Саратовської області була створена спеціальна школа з підготовки партизанських командирів, підривників, зв'язківців, диверсантів і так далі. Особливо активний радянський партизанський рух в Україні розвернувся в 1943 р., коли більшість загонів, що раніше базувалися в брянських лісах, були перекинуті на українську територію, в основному до Полісся. У лютому-березні 1943 р. здійснив свій знаменитий рейд по Карпатах найчисленніший із партизанських загонів - С. Ковпака. Однією з причин того, що цей рейд виявився достатньо успішним, була та обставина, що ковпаківці досягли тимчасової угоди про нейтралітет із командирами УПА. Проте дуже швидко ця угода була порушена, і бої між радянськими партизанами і частинами УПА поновилися.. Боротьба з партизанами відволікала значні сили німців. Інколи вони кидали в каральні рейди до 50 тис. солдатів і офіцерів, але знищити партизанський рух були не в змозі.

. Діяльність ОУН-УПА. Після того, як Німеччина продемонструвала своє негативне ставлення до створення самостійної української держави, подальша співпраця між німцями та ОУН стала неможливою. 4 грудня 1941 р. керівництво ОУН поставило перед своєю організацією стратегічне завдання: "Готуватися до довгої, затяжної і наполегливої боротьби з німецькими окупантами і дотримуватися тактики накопичення сил". Оскільки німці розформували українські батальйони "Нахтігаль" і "Роланд", перед ОУН встало питання про створення власних озброєних сил. На території України цим займався один із лідерів організації Н Лебідь. Вже влітку 1942 р. на Волині й у Поліссі з'явилися перші озброєні загони бандерівського крила ОУН. Підпільні організації ОУН були створені в багатьох містах України. Захист членів ОУН покладався на спеціально створену "Службу безпеки" (СБ). Насамперед оунівці узяли на себе функцію захисту місцевого українського населення від німецьких окупантів, радянських і польських партизан.Днем створення Української Повстанської Армії (УПА) офіційно вважається 14 жовтня 1942 р. -день Покрову Святої Богородиці. Ще влітку 1941 р. на Волині сформувався досить великий український партизанський загін під командуванням Т. Боровця (Бульби). Боровець оголосив себе головним отаманом України і продовжувачем справи С. Петлюри. Спочатку, дотримуючись нейтралітету по відношенню до німців, загін вів активні бойові дії проти відступаючих частин Червоної армії. Боровець діяв самостійно, не підкоряючись ніякій організації або владі. Взимку 1942 р. до загону Боровця почали приєднуватися озброєні частини ОУН-М. Влітку 1943 р. Представники ОУН-Б вели переговори з Боровцем і мельниківцями про об'єднання, але успіху не досягли. 18 серпня частини УПА силоміць роззброїли загони Боровця і ОУН-М і приєднали їх до себе. Діяльність ОУН у повоєнний період умовно можна поділити на два етапи: змістом першого етапу (1945—1946) було відкрите протистояння великих з'єднань, ар'єргардні бої, на другому (1947— 1950) — починає переважати підпільна боротьба, удари невеликих бойових груп, затухаюча активність. Загибель командувача УПА Р. Шухевича (5 березня 1950 р.) стала поворотним пунктом — після неї фактично закінчився організований опір на західноукраїнських землях, хоча окремі невеликі загони УПА діяли ще до середини 50-х років.