іст. вчень шпори / 97. Сковорода

97.Проблема людини та держави в етико-гуманістичних поглядах Г.Сковороди.

У його теорії, заснованій на християнському світобаченні, органічно переплелися як антична філософська традиція, так і раціоналізм європейських просвітників.

За Сковородою, Бог , створивши світ, надав йому ідеального порядку, в якому панувало добро. Але світ обтяжений злом, і причина цього — у зруйнуванні ідеального порядку, коли його складові почали виконувати не властиві їм функції

. Звідси і проблеми суспільства, які виникають через те, «що ролі граються невдало, а невдало тому, що незгідно з природою, отже, й собі погано, й суспільству некорисно». Тож сенс людини в житті — усвідомити своє призначення в цьому світі, свого місця згідно з божественним порядком.

Подібно до Сократа Сковорода вказує, що «бути щасливим — це значить пізнати себе або свою природу, взятися за свою долю та робити своє діло». Нещасливим же людину роблять чотири речі:

«братися за те, що тобі не підходить;

нести обов’язок, противний твоїй природі;

навчатися, до чого не родився

; дружити, з ким не роджений дружити».

Але будь-яка робота є шляхетною та шанованою, коли виконується відповідно до внутрішньої схильності, тобто виступає «сродною працею».Г. Сковорода обстоює принцип формальної рівності, за яким усім має бути забезпечено право реалізувати своє покликання.

Водночас природною може бути лише «нерівна рівність», сенс якої він розшифровує у притаманній йому алегоричній формі: «Бог подібний до багатого фонтану, що наповняє різні сосуди за їх ємністю. А над фонтаном напис: нерівна усім рівність.До меншого сосуду менше потрапляє, але в тім він рівний з більшим, що обоє однаково повні»

.Будь-яка форма державної влади, будь яка соціальна ієрархія є протиприродною, протибожественною, якщо вона не збудована за принципом «сродної праці». Сковорода сучасну йому бюрократично-кріпосну систему вважає порушеним божественним порядком, називає її «миром темним»,«миром прескверним», а прогресуюче в ньому «сріблолюбство», майнові крайнощі, самодурство та свавілля влади — шляхом до загибелі держави.

Суспільно-політичним ідеалом Г. Сковороди був образ «горньої республіки» («духовної республіки»), «християнської держави». У цій демократичній республіці, заснованій на засадах свободи, любові та рівності, відсутні майнова нерівність та експлуатація. Закони тут «противні тиранським» та спрямовані на забезпечення прав громадян.

При заміщені владних посад здійснюється принцип «сродної праці», що дозволяє найбільш гармонійно сполучати суспільні та особисті інтереси та підвищує якість державного управління.

Свої погляди він обґрунтовував за допомогою концепції трьох світів, до яких відносив:

а) макрокосм — безмежний світ, що складається з мно­жини малих світів;

б) мікрокосм — людський світ, сама людина;

в) символічний світ — Біблія.