філософія / 52.Праця Платона «Парменід»

52.Праця Платона «Парменід»

В діалозі була наведена бесіда, яка була в домі Пифідора, слухача Зенона Елейського,там були 65-річний Парменід, 40-річний Зенон, 20-річний Сократ та юнак Аристотель.

Діалог складається з двох частин. Перша, менша частина, являє собою своєрідне введення в логіку, що розмежовує властивості ідей і властивості речей (і мислення про них). Ідеї — всезагальне, цілісне, що не дробиться. Речі та явища емпіричного світу множинні, схильні до змін і допускають різні трактування. Так, Зенон, всупереч очевидному приводить логічний доказ тому, що «багато чого не існує». Головний висновок, який робить Платон устами Парменіда, стверджує, що ідеї існують самі по собі і лише до самих себе вони відносяться, і так само речі або їхні подібності в нас мають відношення тільки один до одного.

I. Вважати одне

Друга велика частина діалогу це вісім гіпотез, що по-різному і довільно трактуються. Проте слід зважити на той факт, що між логікою гіпотез Платона і структурою логіки Гегеля існує повний збіг.

Перша гіпотеза розповідає про те, що початковою категорією логіки є загальне єдине (субстанція, або буття, за Гегелем), яке тільки за формою абстрактне, беззмістовне. У собі ж воно не може бути цілком порожнім отже, має в собі зміст. Це перше пояснення ідеї зняття.

Друга гіпотеза — це вже початок руху самої логіки, яка розгортається з єдиного, тобто такого, що містить в знятому вигляді і суб'єкт, і всі його предикати. Єдине «повинне бути тотожно самому собі і відмінним від самого себе і так само тотожним іншому і відмінним від нього.»У Гегеля це рух від абстрактного до конкретного.

У третій гіпотезі  Платон пояснює і уточнює сам принцип зняття протилежностей. Протилежність єдиного не є єдине , але будучи іншим, воно не позбавлене єдиного, бо є по відношенню до нього «своїм іншим». Таку причетність Гегель позначає як «зняту протилежність».

У четвертій гіпотезі Платон показує, що предикат єдиного можна розвернути точно так, як і саме єдине («предикат є суб'єкт» за Гегелем). Він двічі розглядає фактично одне і те ж саме, тобто повторюється, тому ця гіпотеза не є самостійним (окремим) етапом розгортання логіки.

II. Заперечення одного

П'ята гіпотеза  — це етап розгортання логіки єдиного (ідеї, субстанції), етап «неіснуючого єдиного». Суб'єкт логіки - єдине -не лише знімається, але і позначається іншою категорією. Проте таке єдине не лише не позбавлене перерахованих раніше предикатів, але, незважаючи на своє заперечення, повинно зазнавати всі ті зміни взаємодії предикатів і суб'єкта.

Шоста гіпотеза уточнює, що єдине, як суб'єкт логіки, — це момент живої субстанції, ідеї, воно підтримує її життя. Суб'єкт логіки навіть з іншою назвою залишається в собі єдиним. Без цього єдине ніяк не маже існувати і не має ніякого бутя. Якщо зняте не буде таким, то не буде ніякої логіки і ніякої діалектики іншого.

Сьома гіпотеза- Пояснює, що як наступний, другий суб'єкт логіки Платон бере категорію «інше». Платон хотів показати сам принцип побудови логіки. Своєю протилежністю нове інше повинне мати не єдине, яке було суб'єктом логіки, а інше .І вся рефлексія його перетворюється на відношення не з єдиним, а з самим собою. Цей прийом виявляється і в логіці Гегеля: етап буття змінює суть, а її змінює поняття і кожне з них виходить від абстрактного до конкретного.

Восьма гіпотеза -є по суті підбиттям підсумків. «. Якщо в іншому не міститься єдине, то інше не є ні багато що, ні єдине». Немає реальності без ідеї, субстанції, як немає логіки субстанції без загального, єдиного суб'єкта, який виникає в самому початковому її етапі, тому «. якщо єдине не існує, то нічого не існує».