ІЕ та ЕД / ІЕ та ЕД (шпори) / Вільям Петті - засновник теорії трудової вартості

Вільям Петті - засновник теорії трудової вартості.

Петті (1623-1687) називають Колумбом політекономії, за винайдення статистики та абстрактного методу дослідження економічних процесів.

Петті шукав особливості праці (обмінну вартість), які б дозволяли їй стати критерієм обміну. Такою він вважав працю, затрачену на видобування дорогоцінних металів (золота і срібла) та карбування з нього монет. А інші товари здобувають вартість лише у порівнянні їх з працею, затраченою на виробництво грошей: “Якщо хто-небудь може добути з перуанського ґрунту і доставити в Лондон одну унцію срібла в той час, протягом його можна виробити один бушель хліба, то перша являє собою природну ціну іншого”. Таким чином, всі решта вартості, крім вартості затраченої на виробництво грошей – споживчі вартості.

Петті розділяє природну та ринкову вартість:

• природна вартість – створюється працею і землею і дорівнює сумі середніх прожиткових мінімумів дорослої людини на день (вартість хати дорівнює в Петті кількості щоденних пайків, спожитих будівельниками).

• ринкова вартість – залежить від попиту і пропозиції.

Його заслугою є виробниче походження багатства: ”Праця – батько і активний принцип багатства, а земля - його мати”.

Гроші, за Петті, – особливий товар, що виконує функції загального еквівалента. Вартість грошей, як і всіх товарів, створюється працею, а мінова вартість – створюється порівняно з іншими товарами на основі трудових витрат. Кількість грошей визначається розмірами торгово-платіжного балансу – тобто визначається кількістю реалізованих товарів, їх цінами і швидкістю обігу грошей в різних угодах. Повноцінні гроші можуть бути і паперовими, випущеними банком.

Петті виділяє лише два різновиди доходів, зумовлені двома факторами, що приймають участь у виробництві (праця і земля), зокрема:

• зарплата – це фізіологічний мінімум засобів для існування робітника, так звана «природна ціна праці» (вважав, що якщо менше платити, то робітники намагатимуться більше працювати, створюючи більшу вартість), а тому робить два важливих висновки: зарплата визначається економічними, а не політичними умовами, працівник отримує тільки частину створеної ним вартості, а решту присвоює власник підприємства;

• рента:

1) земельна рента – загальна форма привласнення додаткового продукту (надлишок над витратами виробництва), розділяє і диференціальну ренту ( утворюється внаслідок різної родючості землі та її місця розташування відносно ринків збуту продуктів);

2) прибуток – плата за ризик авансування, бо за ці гроші можна було купити землю, яка б дала можливість отримувати ренту;

3) процент – грошова рента (функція від земельної ренти та ціни землі).

Петті першим визначив ціну землі = Rente  k (21 рік).

Вважав, що продаючи землю, її власник втрачає право отримувати ренту. Пропонує для визначення ціни землі застосовувати коефіцієнт, визначений кількістю років, протягом яких одночасно володіють і годуються три покоління: дід – 50 років, син – 28 років, онук – 7 років. У часи Петті ця величина становила в середньому 21 рік. Таким чином, ціну землі Петті визначав, як наперед закуплену певну кількість річних рент або як капіталізовану ренту.