Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Geodinam / Сиротин Доархейская и архейская история Земли.doc
Скачиваний:
18
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
367.1 Кб
Скачать

Короткі висновки

1. Отже, дані порівняльної планетології таа раннього зародження гідросфери дозволили Сіротіну (2010) прийти до висновку, що майже «з самого початку», приблизно з рубежу 4,35 млрд р., відбулося зародження літогенезу. Це дає підставу говорити, що земна кора в доархеї була не магматичною, а осадово-магматичної оболонкою. Тільки для найранішого етапу – «гарячої Землі» – літогенез був неможливий.

2. Комфортні умови на поверхні Землі, зумовлені раннім зародженням гідросфери, сприяли передбіологічній еволюції і, можливо, більш ранньому зародженню життя в доархеї. Доказ цих умов походить з Марсу: виявлені на цій планеті карбонатні фосилії (?) та явні ознаки існування гідросфери відносяться до нойського еону (4,5-3,8 млрд р.).

3. Елементи тектоніки плит літосфери, зокрема, субдукція в поєднанні з плюмовою тектонікою впевнено доведена для архейських зеленокам’яних областей (Щипанский, 2006). Цілком можливо її зародження в доархейській історії, оскільки механізми тектоніки літосферних плит найефективніше забезпечують звільнення Землі від надлишків тепла, тобто від перегріву. Таке припущення в дусі геніального передбачення В. І. Вернадського: по-перше, на Землі майже «з самого початку» (Бернал, 1969; Кальвин, 1971; Кометы и происхождение жизни, 1984; Происхождение жизни, 2010) виникли сприятливі умови для виникнення життя, а всі наступні еволюційні якісні зміни (крім, мабуть, зародження фотосинтезу) були несуттєвими; по-друге, відбулося раннє, можливо, доархейське, підключення життя до формування планетарного гетерофазного чохла; по-третє, висловлені уявлення про існування предбиологической субстанції (Сиротин, Жабин, 2007, 2008; Сиротин, 2010; Хокинг, 1990) до появи Сонячної системи повертають нас на новому науковому матеріалі до принципу Вернадського - Реді (Происхождение жизни, 2009) - «omne vivum e vivo» («все живе від живого»). Мається на увазі, що майже відразу після «Великого Вибуху» органічні сполуки могли взяти на себе роль передбіологічних молекулярних структур. Цей принцип знаходить підтвердження і в доказі передбіологічної еволюції ще до утворення Землі в результаті астрокаталізу (Снытников, 2006), що виступає в якості стартового етапу у виникненні життя.

4. Історія Землі – це частина історії Сонячної системи і Всесвіту загалом. У рамках теорії Великого вибуху структура нашого Всесвіту, її еволюція в цілому і складових її частин базується на жорстких значеннях основних фізичних констант: гравітаційної, електромагнітної, слабкої і сильної взаємодії, сталої Планка, швидкості світла. Найменші відхилення від цих значень накладають заборона на наш Всесвіт. Усе в нашому Всесвіті занадто погоджене, підігнане, все «зроблене» дуже вдало для існування Сонячної системи, Землі та людини. Все це змушує багатьох фізиків, в тому числі лауреатів Нобелівської премії, говорити про якесь семантичне поле і навіть «науково відкриваємого Бога». У зв’язку з цим Сіротін (2010) наводить два показових приклади, що ілюструють узгодженість фізичних констант: 1) якби константа гравітаційної взаємодії була на 8-10% меншою, то зірки до нашого часу (за 13,7 млрд р.!) не встигли б виникнути; якби ця константа була на 8-10% більшою, то зірки б занадто швидко проеволюціонували з утворенням білих карликів, чорних дір; 2) якби маса електрона була в 3-4 рази більшою, то час існування атома нейтрального водню обчислювалося б кількома днями, а це означає, що Галактики і зірки складалися б переважно з нейтронів, а різноманіття атомів і молекул просто не існувало б.

5. Наведена доархейська і архейська історія Землі теж містить ознаки такого узгодження. Так, на Землі вдало працюють механізми звільнення від тепла, що дозволяє Землі не заморозитися (як це сталося з Марсом) і не перегрітися, що могло б призводити до теплових катаклізмів (як це регулярно трапляється з Венерою). Раннє включення механізмів тектоніки літосферних плит у поєднанні з плюмовою тектонікою забезпечує «доцільний» тепловий баланс Землі. Багато незвичайного і в той самий час доцільного в еволюції життя. Чому життя на Землі, з’явившись в археї (а може бути, і в доархеї), практично не еволюціонувало протягом 7/8 своєї історії? Але потім відбулась бурхлива еволюція протягом фанерозойського еону, що пов’язано з переходом до багатоклітинних організмів, а також переходу до двостатевого, більш доцільного, розмноженню, підказаного самою Природою.

1 Зірки типу T Тільця (T Tauri, T Tauri stars, TTS) - клас змінних зірок, названий по імені свого прототипу Т Тільця. Зірки типу T Тільця - це зірки, які ще не вступили на головну послідовність. Вони вельми молоді, належать до зірок спектральних класів F, G, K, M і мають масу менше двох сонячних. Період обертання від 1 до 12 днів. Температура їх поверхні така сама, як і у зірок головної послідовності тієї самої маси, але вони мають дещо більшу світимість, тому що їх радіус більший. Температура в їх ядрі недостатня, щоб запустити термоядерну реакцію, яка почнеться приблизно через 100 млн років після утворення зірки. Основним джерелом їх енергії є гравітаційне стиснення.

2 CI-хондриты характеризуются обильным содержанием гидратированных силикатов. Преобладающим является септехлорит. В CI-хондриты гидросиликаты обычно встречаются в форме стекла (в аморфном состоянии). В CI-метеоритах вообще нет хондр, что является исключением для хондритов.

3 Коматіїт (від назви р. Коматі, Komati, в Південний Африці) – збірна назва комплексу ультраосновних і основних порід, що залягають в основі розрізів ряду докембрійських зеленокам’яних поясів.

4 Зірки типу T Тільця (T Tauri, T Tauri stars, TTS) - клас змінних зірок, названий по імені свого прототипу Т Тільця. Зірки цього типу – це зірки, які ще не вступили на головну послідовність. Вони вельми молоді, належать до зірок спектральних класів F, G, K, M і мають масу менше двох сонячних. Період обертання від 1 до 12 днів. Температура їх поверхні така сама, як і у зірок головної послідовності тієї самої маси, але вони мають дещо більшу світимість, тому що їх радіус більший. Температура в їх ядрі недостатня, щоб запустити термоядерну реакцію, яка почнеться приблизно через 100 млн років після утворення зірки. Основним джерелом їх енергії є гравітаційне стиснення.

5 Межа́ Ро́ша — найменша відстань від планети, на якій може перебувати її супутник, зберігаючи цілісність під дією припливних сил.

6 CI-хондрити характеризуються рясним вмістом гідратованих силікатів. Переважає септехлорит. У CI-хондритах гідросилікати зазвичай зустрічаються у формі скла (в аморфному стані). У CI-метеоритах взагалі немає хондр, що є винятком для хондритів.

7 Коматіїт (від назви р. Коматі, Komati, в Південний Африці) – збірна назва комплексу ультраосновних і основних порід, що залягають в основі розрізів ряду докембрійських зеленокам’яних поясів.

8 Палласити – рідкісний тип залізокам’яних метеоритів, що отримав назву від першого такого відомого метеориту, знайденого в Сибіру і доставленого 1772 року у Санкт-Петербург за розпорядженням німецького натураліста П.-С. Палласа. Палласити складаються приблизно з рівної кількості нікелистого заліза та олівіну. Вважається, що своєрідна структура палласитів викликана тим, що вони утворилися за відсутності гравітаційних сил або при незначних гравітаційних силах.

9 Елементи, що мають іонні радіуси і заряди, які не дозволяють їм легко входити в породотвірні мінерали. Тому вони мають дуже низькі коефіцієнти розподілу кристал - рідина і накопичуються в системі по мірі кристалізації. До них належать такі елементи, як К, Zr, Ba, більшість TR та інші.

10 Коматіїт (англ. komatiite) – загальна назва комплексу ультраосновних і основних гірських порід, що залягають в основі розрізів деяких докембрійських зеленокам’яних поясів. Коматіїтові серії складаються з лавових потоків, потужних диференційних покривів і розшарованих сіллів, окремі члени яких варіюють за хімізмом від перидотитів до андезитів.

11 Назва реголіт найчастіше застосовується стосовно місячного ґрунту. Проте цей термін застосовний і до матеріалів, що покривають поверхні й інших невеликих безатмосферних планет і супутників (наприклад Меркурія, Деймоса), а також астероїдів. Реголіт виникає в результаті дроблення, перемішування і спікання місячних порід під час падінь метеоритів і мікрометеоритів.