Підручник з політології (Семке Н.М

1.Висоцкий А.Ю. Легитимность: анализ понятия. // Грані. – 2003. – № 1. – С.109-113.

2.Висоцький О. Легітимаційна політика: поняття і сутність. // Політичний менеджмент. – 2006. – № 3. – С. 3-20.

3.Воронов І. О. Феномен влади: горизонти людського і політичного виміру. – К., 2005.

4.Завершанский К.Ф. Легитимность: генезис, становление и развитие концепта // Полис. – 2001. – № 2. – С. 113-131.

5.Мишин В. М. Механизм ответственности власти. – Днепропетровск,

2001.

6.Піча В. М., Хома Н. М. Політологія: Навчальний посібник. – К.- Львів, – 2001.

7.Політологія: Підручник / М.І. Панов (керівн. авт. кол.), Л. М. Герасіна, В.

С. Журавський та ін. – К., 2005.

8.Пролеєв С.В. Метафізика влади. – К., 2006.

9.Реутов Е. В. Общество и власть. Кризи легитимности? // Социологические исследования. – 2006. -№ 1. – С. 82 – 88.

10.Халипов В.Ф. Наука о власти. Кратология: Учебное пособие. – М., 2002.

11.Энтин Л. М. Разделение властей. Опыт современных государств. – М.,

1995.

Тема 6 Вибори в органи політичної влади

6.1Соціальні функції й види виборів

6.2 Принципи виборів

6.3Типи виборчих систем.

6.4 Виборча система України

Вибори – це демократичний спосіб формування, періодичної або позачергової зміни персонального складу органів державної влади чи підтвердження їхніх повноважень на новий строк. Вибори – це процедура призначення нових посадових осіб через вільне волевиявлення дієздатних громадян шляхом голосування за кандидатів, висунутих відповідно до встановлених законом правил й процедур. Вибори проводяться в різних демократичних організаціях: партіях, профспілках, акціонерних товариствах і т.д. У даній темі мова йде про вибори в масштабах держави.

6.1 Соціальні функції й види виборів

Політичні вибори – це не тільки безпосереднє голосування, але й широкий комплекс заходів і процедур щодо формування управлінських органів у державі. Головними серед них є:

Призначення виборів і визначення дати їхнього проведення.

Визначення границь виборчих округів і виборчих дільниць.

Створення виборчих комісій (центральної, окружних, дільничних).

Складання списків виборців.

Висування й реєстрація кандидатів.

Проведення передвиборної агітації.

Голосування й підрахунок голосів.

Оголошення результатів виборів, проведення якщо буде потреба повторного голосування або повторних виборів.

Соціальне призначення виборів відбивається в їхніх функціях. Розглянемо найважливіші функції виборів у демократичних системах.

1. Вибори є головною формою прояву суверенітету народу, його полі-

тичної ролі як джерела влади. За допомогою виборів забезпечується участь громадян у формуванні представницьких, законодавчих, виконавчих і судових органів влади, оскільки саме в результаті виборів обрані народом кандидати наділяються владними повноваженнями. Для більшості громадян вибори є єдиною формою їхньої реальної участі в політиці.

2. У зв'язку із цим у демократичному суспільстві вибори є одним з найважливіших інститутів легітимізації існуючої політичної системи й політичного режиму. Сам факт участі громадян у виборах звичайно означає підтримку ними певного типу політичної системи, політичного режиму, правил формування органів влади незалежно від того як відноситься населення до конкретних посадових осіб, уряду й правлячих партій.

3. Вибори служать найважливішим каналом представлення в органах влади інтересів різних соціальних груп. У період виборів створюються най-

більш сприятливі можливості для усвідомлення громадянами своїх інтересів

івключення їх у виборчі програми партій, рухів й окремих депутатів. Виборча кампанія активізує процес усвідомлення громадянами своїх інтересів у цей період, а кандидати в депутати, прагнучи одержати масову підтримку населення, стають особливо сприйнятливі до запитів і побажань виборців. І хоча депутати після перемоги на виборах нерідко забувають про свої обіцянки, у розвинених демократичних країнах депутатський корпус все-таки орієнтується на запити своїх виборців і свої зобов'язання. Таким чином, за результатами виборів соціальні інтереси населення одержують своє представництво в органах влади.

4. Вибори – це спосіб зміни політичних еліт, передача влади від одних людей до інших мирним демократичним шляхом через волевиявлення народу. У результаті виборів обновляється склад правлячої політичної й опози-

ційної еліти, змінюється політична вага партій і їхніх представників, створюється можливість входження в правлячу політичну еліту простих громадян.

5. У процесі виборів відбувається політична соціалізація населення, розвиток його політичної свідомості й політичної участі. У ході виборчого процесу різко розширюється потік політичної інформації й пропаганди, активізується різноманітна політико-освітня робота, концентрується увага людей на актуальних політичних проблемах й альтернативних шляхах їхнього рішення. Тому в цей період громадяни особливо інтенсивно засвоюють політичні цінності й норми, здобувають політичні навички й досвід.

Залежно від того, кого обирають, розрізняють вибори президентські, парламентські й муніципальні (вибори в місцеві органи влади).

В залежності від того, хто обирає, вибори бувають прямі й непрямі. Перші характеризуються тим, що питання про обрання вирішують громадяни. Прямими виборами обираються нижні або єдині палати парламентів (лише іноді й верхні), президенти в президентських і змішаних республіках. Для непрямих виборів характерно те, що питання про обрання вирішують не громадяни, а обрані ними особи – вибірники, депутати. Непрямими виборами часто обираються верхні палати парламентів, іноді президенти (наприклад, у США), уряд, судді й ін. Непрямі вибори можуть мати кілька ступенів або стадій.

Вибори бувають також чергові й позачергові. Чергові вибори проводяться в строки, зазначені в конституції або законі, чи призначаються у зв'я- зку з витіканням строку повноважень виборного органа. Позачергові вибори призначаються у випадку дострокового розпуску парламенту або відставки президента.

Вибори мають певну періодичність, що визначається строком повноважень виборних органів. Вона дозволяє виборцям регулярно обновляти склад виборних органів, підтверджуючи довіру виборним особам або відмовляючи їм в ньому. Це спонукує виборних осіб і політичні об'єднання зважати на інтереси й настрої виборців, підтримувати з ними постійний зв'язок, переконувати їх у правильності обраного політичного курсу.

Тривалість строку повноважень виборного органа має велике значення. При визначенні оптимального строку враховується безліч факторів й обставин, включаючи національні й історичні традиції. Світова практика показує, що строк повноважень парламентів звичайно становить 4-5 років, президентів – 4-7 років.

Оптимальним строком уважається такий, протягом якого обрана особа могла б реалізувати свою програму, забезпечити стабільність і наступність політичного керівництва. Ураховується й те, що цей строк повинен бути не настільки великий, щоб політик міг забути про майбутні вибори й не пам'я- тати про свою відповідальність перед виборцями.

6.2 Принципи виборів

Відповідати своєму соціальному призначенню вибори можуть лише тоді, коли вони базуються на певних принципах. Можна виділити дві групи таких принципів: по-перше, принципи виборчого права, що визначають статус, положення кожного громадянина на виборах, по-друге, загальні принципи організації виборів (див. мал. 6.1).

Розглянемо основні демократичні принципи виборчого права:

Принципи виборів

Малюнок 6.1 – Основні демократичні принципи виборчого права

Загальність – всі громадяни, незалежно від статі, расової, національної, класової або професійної приналежності, освіти, мови, рівня доходу, багатства, конфесії або політичних переконань мають активне (як виборець) і пасивне (як кандидат) право на участь виборах. Загальність обмежується певним набором цензів. Цей набір значною мірою й характеризує рівень демократичності виборчого права.

Виборчі цензи – вимоги, яким повинен відповідати громадянин для одержання права брати участь у виборах.

Віковий ценз дозволяє участь у виборах лише з певного віку, як правило, при досягненні повноліття. Для реалізації пасивного виборчого права віковий ценз, як правило, вище двадцяти років. В Україні кандидатом на посаду президента може стати громадянин не молодший тридцяти п'яти років, а депутатом Верховної Ради – не молодший двадцяти одного року.

Ценз громадянства поширює пасивне виборче право тільки на громадян за народженням.

Ценз недієздатності обмежує виборчі права психічно хворих, що повинно бути підтверджене судовим рішенням.

Моральний ценз обмежує або позбавляє виборчих прав осіб, що перебувають по вироку суду в місцях позбавлення волі.

У багатьох виборчих системах існує ценз осілості, що висуває як умову допуску до виборів, певний строк проживання в даній місцевості. Наприклад, для парламентських виборів потрібне постійне проживання у відповідному виборчому окрузі: у США – 1 міс., у ФРН – 3 міс., у Канаді – 12 міс., в Ірландії – мати “місце для сну”, у Норвегії – проживати в країні не менш 5 років.

Довгий час у багатьох країнах виборче право було привілеєм чоловічої статі й зовсім не поширювалося на жінок, тобто існував ценз статі. Уперше ценз статі був відмінений у Новій Зеландії в1893 р., в 1920 р. ценз статі скасували в США, в 1928 р. – в Англії, в 1944 р. – у Франції, в 1956 р. – у Греції, в 1971 р. – у Швейцарії.

Рівність – кожен виборець має тільки один голос, що оцінюється незалежно від його приналежності тій або іншій людині. При цьому ні майнове положення, ні посада, ні які-небудь інші статусні або особисті якості не повинні впливати на положення громадянина як виборця.

Рівність виборчих прав передбачає також примірну рівність чисельності виборців у виборчих округах. Це необхідно для того, щоб голоси виборців мали приблизно однакову вагу при обранні депутата. На практиці забезпечити примірну рівність чисельності виборців у виборчих округах досить складно. Тому деякі відхилення від цього принципу допускаються.

Таємниця виборів – рішення конкретного виборця не повинне бути кому-небудь відомо. Цей принцип забезпечує свободу вибору, охороняє громадян від можливих переслідувань. Практично таємниця виборів забезпечується закритою процедурою голосування, наявністю спеціальних кабін для голосування, стандартною формою бюлетенів для голосування або ж використанням замість паперових бюлетенів спеціальної техніки, що забезпечує таємницю виборчого рішення й полегшує процес голосування й підрахунок його результатів. Таємниця виборів забезпечується також опечату-

ванням виборчих урн, строгим покаранням за порушення виборчої таємниці й т.д.

Пряме (безпосереднє) голосування – виборець приймає рішення без-

посередньо про конкретного кандидата на виборну посаду. Між виборцями й кандидатами немає ніяких опосередкованих інстанцій.

Поряд із принципами виборчого права політична практика виробила

принципи організації виборів:

Свобода вибору. Має ряд аспектів. Це насамперед відсутність політичного, адміністративного, соціально-економічного, психологічного й інформаційного тиску на виборців, активістів, кандидатів й організаторів виборів. Приклади політичного тиску – розправи із супротивниками, з активістами або прихильниками партій-конкурентів; адміністративного – погроза зняття з керівної посади керівників й інших посадових осіб, що не зуміли “організувати” перемогу правлячої партії, залякування звільненням працівників, що відмовляються ставити підпис в підтримку висування зацікавленого кандидата й т.п.; соціально-економічного – підкуп, погрози або реальні санкції, у тому числі стосовно цілих категорій населення за допомогою підвищення оплати праці, виплати затриманих зарплат, пенсій, допомоги і т.п., обіцянки пільг і привілеїв для окремих регіонів і т.п.; психологічного – залякування виборців погрозою громадянської війни, масовими репресіями й т.п. у випадку перемоги на виборах і приходу до влади партії-опонента; інформаційного – систематична однобока й/або перекручена подача інформації.

Наявність вибору альтернативних кандидатів. По самому своєму значенню термін “вибори” припускає відбір з різних пропозицій. У тому випадку, якщо є лише один кандидат (або партія), мова може йти про його (її) схваленні або несхваленні виборцями, а не про вибори в повному змісті цього слова.

Змагальність, конкурентноздатність виборів. Повинні бути ство-

рені умови для всіх кандидатів і політичних сил для боротьби за довіру виборців: ознайомлення їх зі своїми програмами, переконання в перевагах пропонованих рішень актуальних проблем і т.д. При цьому повинні дотримуватися певні етичні принципи, що зобов'язують стримано, терпимо ставитися до політичних конкурентів, не допускаючи образ на їх адресу, фальсифікації фактів і т.д.

Періодичність і регулярність виборів. Вибори здатні виконувати конструктивні функції, служити інструментом демократії за умови, що носії мандатів обираються на певний, не занадто великий строк. Це необхідно для

Мажоритарна виборча система характеризується тим, що обраним у той або інший виборний орган вважається кандидат (або список кандидатів), що набрав передбачене законом більшість голосів. Залежно від того, яка більшість потрібна для перемоги на виборах, мажоритарні виборчі системи діляться на систему відносної й абсолютної більшості.

Мажоритарна система відносної більшості – це система, при якій обраним вважається той кандидат, хто одержав найбільшу кількість голосів, тобто більше голосів, чим кожний з його суперників. Це найпростіша система. Вона завжди результативна, тому що хто-небудь завжди набирає відносну більшість голосів. Величезна перевага цієї системи – виключення другого тура. При цій системі, як правило, не встановлюється обов'язковий мінімум участі виборців у голосуванні

Мажоритарна система абсолютної більшості вимагає для обрання абсолютної більшості голосів виборців, тобто більше половини (50 % + 1) загального їхнього числа. При цій системі, як правило, встановлюється нижній поріг участі виборців у голосуванні. Якщо він не досягнутий, то вибори вважаються такими, що не відбулися.

Достоїнство даної системи в порівнянні із системою відносної більшості полягає в тім, що обраними вважаються кандидати, підтримані дійсною більшістю виборців, що проголосували , навіть якщо ця більшість становила один голос. У випадку, якщо жоден кандидат не одержав понад половину голосів, проводиться другий тур виборів, на якому, як правило, представлені два кандидати, що одержали найбільшу кількість голосів. У другому турі переможець, як правило, визначається по системі відносної більшості.

Пропорційна система припускає розподіл мандатів пропорційно голосам, отриманим партіями або партійними блоками.

Як і мажоритарна, пропорційна система має різновиди. Існує два її

види:

голосування по закритих партійних списках. У цьому випадку вибо-

рець голосує за партійний список у цілому, не міняючи порядку розташування кандидатів;

голосування з відкритими партійними списками. У цьому випадку виборець має право голосувати не тільки за партійний список у цілому, але

йпереставляти кандидатів у списку за своїм вибором.

Мажоритарна й пропорційна системи мають свої достоїнства й недо-

ліки.

До числа достоїнств мажоритарної виборчої системи відноситься те, що в ній закладені можливості формування ефективно працюючого й стабі-

льного уряду. Це досягається шляхом розподілу мандатів серед великих, добре організованих партій, які на основі більшості формують однопартійні уряди. Ця система також спонукає дрібні партії створювати блоки або коаліції ще до початку виборів. Практика показує, що створені на цій основі органи влади є стійкими і здатними проводити тверду державну політику.

При мажоритарній виборчій системі населення голосує за конкретних депутатів. У результаті виникають міцні стійкі зв'язки між депутатами й виборцями. Оскільки депутати обираються безпосередньо громадянами певного округу й звичайно розраховують на своє переобрання, то вони більше орієнтуються на свій електорат, намагаються по можливості виконати свої передвиборні обіцянки або відгукнутися на поточні прохання виборців. У свою чергу виборці краще знають своїх депутатів, чим при їхньому обранні в загальному партійному списку при пропорційній системі.

Разом з тим мажоритарна виборча система містить і ряд істотних недоліків. Ця система багато в чому спотворює реальну картину переваг і тим самим не віддзеркалює волю виборців. При даній системі для розподілу парламентських мандатів найчастіше має значення тільки факт одержання кандидатом відносної більшості голосів. Голоси ж, віддані іншим кандидатам, при розподілі мандатів до уваги не приймаються й у цьому сенсі пропадають. Існує досить велика можливість маніпулювати волею виборців через “нарізку виборчих округів”. Знаючи переваги виборців, можна маніпулювати географією округів. Наприклад, створити чисто сільські й чисто міські округи, або, навпаки, їх змішувати, коли це вигідно тому або іншому кандидатові й т.д.

Таким чином, мажоритарна виборча система створює можливість формування уряду, що опирається на більшість у парламенті, але не користується підтримкою більшості населення. Вона сильно обмежує доступ у парламент представників меншості, у тому числі невеликих партій. У результаті мажоритарна виборча система може послабити легітимність влади, викликати в громадян недовіру до політичного ладу, пасивність на виборах.

Пропорційна виборча система значною мірою дозволяє усунути явну невідповідність між кількістю поданих за партію голосів і кількістю одержуваних нею депутатських місць. Тим самим пропорційна виборча система найбільш адекватно віддзеркалює політичну волю населення. До достоїнств пропорційної виборчої системи відноситься й те, що в сформованих з її допомогою органах влади представлена реальна картина розміщення політичних сил. Вона створює можливість бути представленими в органах влади національним, релігійним меншостям й іншим соціальним верствам, що утворюють дрібні партії. Тим самим пропорційна виборча система забезпечує