Підручник з політології (Семке Н.М

Для Т. Пейна громадянське суспільство являло собою сферу саморегуляції приватних інтересів. Держава, вважав він, виникає услід за об'єднанням людей в суспільство, бо згуртовані індивіди не в змозі самі зберігати справедливість у відносинах між собою. Вона створюється за суспільним договором – єдино можливим засобом створити державу. Тому верховна влада в ній повинна належати народу. Відстоюючи ідею народного суверенітету, Т. Пейн обґрунтував право народу засновувати або знищувати любу форму правління. Як і інші представники природно-правової теорії, Т. Пейн розрізняв природні і громадянські права людини. Таким чином, уже у витоків появи концепції було поставлено питання про взаємодію громадянського суспільства і держави.

Ш. Л. Монтеск'є розглядав громадянське суспільство як результат історичного розвитку, четвертий щабель людської історії після природного стану, сім'ї й героїчного часу. Вчений розрізняв закони громадянські й державні: перші регламентують відносини, притаманні громадянському суспільству (власності, добровільних об'єднань громадян тощо); другі – переважно політичні права і свободи.

Головна заслуга у розробці концепції громадянського суспільства належить Г. Гегелю, який розглядав цей феномен як особливу стадію в діалектичному русі від сім'ї до держави в складному процесі історичної трансформації від Середньовіччя до Нового часу. На думку Гегеля, громадянське суспільство – це комплекс приватних осіб, класів, груп, інститутів, взаємодія яких регулюється цивільним правом, і які прямо не залежать від політичної держави. Громадське суспільство характеризується системою потреб, правосуддям, поліцією і корпораціями. Воно спирається на приватну власність, загальну рівність людей і виникає одночасно з буржуазним ладом. У трактовці Гегеля, громадянське суспільство постає як опосередкована працею система потреб, яка ґрунтується на системі приватної власності і всезагальній рівності.

К. Маркс розглядав громадянське суспільство виходячи із матеріалістичного розуміння історії, згідно з яким держава і політика є відображенням економічних виробничих відносин; держава при цьому – інструмент політичного володарювання класу, володіючого засобами виробництва. Буржуазне суспільство, реалізуючи волю економічно володарюючого класу, перешкоджає вільному розвитку індивідів, поглинає громадянське суспільство. Подолати розрив між громадянським суспільством і державою, на думку К. Маркса, можна шляхом створення нового суспільства – комуністичного, в як5ому вільний розвиток кожного індивіда є умовою розвитку суспільства. Ця ціль досягається ліквідацією приватної власності, що дозволяє досягати

не тільки юридичної, правової рівності буржуазного суспільства, але і фактичної економічної рівності всіх індивідів. Держава уступає місце комуністичному самоврядуванню, і проблема протистояння громадянського суспільства і держави вирішується сама собою.

При всій несхожості цих (і багатьох інших) підходів до концепції громадянського суспільства одна думка проступає виразно: становлення громадянського суспільства – цивілізований процес, в якому одночасно цивілізуються і громадяни, і цивільні відносини і сама держава. В цьому процесі формуються і створюються нові, більш упорядковані, менш конфліктні відносини в суспільстві.

14.2 Поняття й сутність громадянського суспільства

В сучасні політичній науці поняття “громадянське суспільство” використовується як у широкому, так й у вузькому змісті. Громадянське суспільство в широкому змісті охоплює всі сфери людської діяльності, які перебувають поза безпосереднім впливом держави і її інститутів. З такого трактування випливає, що громадянське суспільство тією чи іншою мірою завжди існувало в людському соціумі, приймаючи на кожному етапі його розвитку конкретну форму.

У більш вузькому й найпоширенішому змісті поняття “громадянське суспільство” пов'язане з існуванням демократичних інститутів і правової держави, що забезпечує верховенство закону у всіх сферах суспільного й державного життя. Правова держава гарантує свободу особи, її основних інтересів і прав, у тому числі на різні форми суспільної й громадянської самоорганізації людей для досягнення своїх економічних, соціальних і духовних інтересів. У цьому змісті громадянське суспільство розглядається як людська спільність, що включає недержавні структури, які добровільно сформувалися у різних сферах людської діяльності й сукупність супутніх їм недержавних відносин – економічних, соціальних, сімейних, національних, духовних, моральних, релігійних, виробничих, особистих й ін.

Громадянське суспільство – це недержавна частина громадського життя, свого роду соціальний простір, у якому люди пов'язані між собою й взаємодіють один з одним у якості вільних незалежних суб'єктів. Головним діючим суб'єктом громадянського суспільства є суверенна особистість, яка вільно ставить цілі своєї діяльності й визначає способи їхнього досягнення.

Громадянське суспільство можна розглядати як суспільство, у якому існують розвинені економічні, культурні, правові, політичні відносини між складаючими його індивідами, які не опосередковані державою. Крім того, громадянське суспільство деполітизоване й не залежить від політичної сис-

теми й державної політики. Кожен член громадянського суспільства є, насамперед, суб'єктом права, а тільки потім – громадянином держави, тому що громадянське суспільство захищає права людини, у той час як з державою пов'язані права громадянина.

Сформоване громадянське суспільство не терпить насильства з боку держави. Воно існує в рамках свободи громадських інтересів. У ньому здійснюється соціальна саморегуляція, що дозволяє розглядати його як “самонастроювальне” суспільство. Його основою є людина, взаємодіюча з іншими членами суспільства. Разом з тим досвід високорозвинених країн свідчить, що громадянське суспільство функціонує й розвивається набагато успішніше й ефективніше, коли для цього створюються певні сприятливі умови (див. мал.. 14.1).

Умови функціонування громадянського суспільства

Малюнок 14.1 – Умови функціонування громадянського суспільства

Основною умовою життєдіяльності громадянського суспільства є володіння кожним з його членів конкретною власністю або участь у володінні нею, право використовувати її й розпоряджатися за своїм розсудом. Наявність власності є базовою, фундаментальною умовою свободи особи в громадянському суспільстві.

Важливою умовою успішного функціонування громадянського суспільства є наявність у суспільстві розвинутої, різноманітної соціальної структури, яка відображає багатство й різноманіття інтересів представників різних груп і верств. Особливе значення має наявність численного, досить забезпеченого й незалежного “середнього класу”.

Наступною умовою життєдіяльності громадянського суспільства є розвиненість і розгалуженість демократії. Тільки в умовах розвинутої демократії може бути забезпечена внутрішня свобода особи і її здатність до повної самостійної діяльності при включенні в той або інший інститут громадянського суспільства. На відміну від держави з різними формами правління громадянське суспільство на рівні політичному можливо тільки в умовах демократії.

Діалектика взаємин громадянського суспільства й держави складна й суперечлива. Їм завжди властивий схований або явний конфлікт. Громадян-

2.На базі асоціацій громадянського суспільства створюються й розвиваються механізми громадського самоврядування.

3.Громадянське суспільство є одним з найважливіших і потужних важелів у системі “стримувань і противаг”, прагнення політичної влади до абсолютного панування. Воно захищає громадян й їхні об'єднання від незаконного втручання в їхню діяльність державної влади й тим самим сприяє формуванню й зміцненню демократичних органів держави, всієї його політичної системи. Для виконання цієї функції в нього є чимало засобів: активна участь у виборчих компаніях і референдумах, акціях протесту або підтримки тих або інших вимог, великі можливості у формуванні громадської думки, зокрема, за допомогою незалежних засобів масової інформації й комунікацій.

4.Інститути й організації громадянського суспільства покликані забезпечувати реальні гарантії прав і свобод людини, рівний доступ до участі

вдержавних і суспільних справах.

5.Громадянське суспільство виконує також функцію соціального контролю стосовно своїх членів. Воно незалежно від держави, має в своєму розпорядженні засоби й санкції, за допомогою яких може змусити індивідів дотримуватися суспільних норм, забезпечити соціалізацію й виховання громадян.

6.Громадянське суспільство виконує також комунікативну функцію. У демократичному суспільстві проявляється різноманіття інтересів. Найширший спектр цих інтересів є результатом тих свобод, якими володіє громадянин в умовах демократії. Демократична держава покликана максимально задовольняти інтереси й потреби своїх громадян. Проте в умовах економічного плюралізму ці інтереси настільки чисельні, настільки різноманітні й диференційовані, що державна влада практично не має каналів інформації про всі ці інтереси. Завдання інститутів й організацій громадянського суспільства – інформувати державу про конкретні інтереси громадян, задоволення яких можливо лише силами держави. Класичним прикладом такої інформації є акції “руху зелених”. Проблеми захисту навколишнього середовища неможливо вирішити без широкої участі держави, і “зелені” домагаються прийняття конкретних державних програм по захисту навколишнього середовища.

7.Громадянське суспільство виконує стабілізуючу функцію через свої інститути й організації. Воно створює міцні структури, на яких тримається все громадське життя. У складні історичні періоди (війни, кризи, депресії), коли держава зазнає труднощів, громадянське суспільство “підставляє своє плече” – свої міцні структури.

14.4 Особливості формування громадянського суспільства в Ук-

раїні

Соціально-економічні й політичні реформи в Україні, починаючи з 1990-х років, створюють важливі передумови становлення громадянського суспільства в Україні. Варто сказати, що якоюсь мірою громадянське суспільство існувало в нашій державі й у радянські часи. Але в авторитарномутоталітарному суспільстві сфера приватного життя людей підкорялася державі, скорочувалася до масштабів вільнодумства "на кухні". Роздержавлення власності заклало основу економічної незалежності особистості. Однак, в активі держави як і раніше зберігається непропорційно велика частина засобів виробництва. Значна частина власності, переставши бути державною, була привласнена "новою" старою бюрократією, але вже на правах приватної. Основна маса населення й зараз залишається найманими робітниками. При цьому умови наймання для багатьох істотно погіршилися: зросла тривалість робочого дня, відсутні соціальні гарантії зайнятості й т.п. Значна частина працездатного населення не включена в активну економічну діяльність, у першу чергу, через фіскальну податкову політику. Істотну роль в економіці грає кримінальний бізнес.

У цих умовах політичні, суспільні проблеми йдуть на другий план, уступаючи необхідності задоволення життєвих потреб громадянина, його родини.

Для становлення громадянського суспільства необхідною умовою є також наявність розвинутої, різноманітної соціальної структури. При цьому, як уже вказувалося раніше, особливе значення має наявність економічно забезпеченого й незалежного "середнього класу". За роки незалежності в Україні сформувався "середній клас", але його частка в соціальній структурі суспільства дуже низька (за даними соціологічних досліджень від 10 до 15 %). Більше того, відбулася люмпенізація численних верств населення, поляризація багатих і бідних. Більше 2/3 населення України займають положення нижче "середнього класу" й існують в умовах невизначеності й непевності.

Найбільших успіхів Україна досягла в розвитку й розгалуженості демократії. Свідченням цьому є діяльність численних політичних партій і суспільних об'єднань громадян, розвиток різноманітних засобів масової інформації. В умовах громадянського суспільства партії виражають інтереси й формулюють політичні пріоритети певних соціальних груп. Той факт, що парламент України починаючи з 2006 р. формується по пропорційній виборчій системі, тобто на партійній основі, повинен сприяти посиленню зв'язку між державою й громадянами.

І все-таки, незважаючи на всі перешкоди й складності, громадянське суспільство в Україні усе наполегливіше заявляє про себе. Доказом цього є події кінця 2004 – початку 2005 р. – "жовтогаряча революція". Вона відбулася за підтримкою середнього класу, виразила прагнення широких верств населення – контролювати діяльність влади. Наступні події показали, що інститути громадянського суспільства в Україні не одержали ще належного розвитку й буде потрібно багато зусиль для того, щоб реформувати державу, суспільство й самого громадянина.

Основними шляхами побудови громадянського суспільства в Україні є:

-підвищення політичної культури населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні державними і суспільними справами;

-активізація процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя, формування справжніх інститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринкового характеру (благодійні фонди, споживчі товариства, асоціації тощо), розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності;

-максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини, формування поваги до права і закону;

-зміцнення свободи інформації і гласності, відкритості суспільства на основі щонайширших зв’язків із зарубіжним світом;

-піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності, оскільки справа не тільки в наявності демократичних установ і процедур та інформованості населення, але й в умінні жити в умовах демократії, користуватися її благами, в готовності до постійного удосконалення політичної системи у відповідності зі зміною конкретно-історичних умов.

Питання й завдання

1.Хто із видатних мислителів розглядав в своїх працях проблеми відносин між громадянським суспільством і державою?

2.Які види відносин складають сферу громадянського суспільства?

3.Які умови необхідні для функціонування і розвитку громадянського суспільства?

4.Охарактеризуйте взаємини між державою і громадянським суспільством при різних типах політичного режиму.

5.Що собою являє структура громадянського суспільства?

6.Обґрунтуйте взаємозв'язок демократії і громадянського суспільства.

7.Які соціальні функції виконує громадянське суспільство?

8.Назвіть особливості формування громадянського суспільства в Ук-

раїні.

Рекомендована література

1.Александер Дж. С. Парадокси громадянського суспільства // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1999. – № 1.

2.Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку / інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України / Заг. ред.. Ф. М. Рудич. – К., 2006.

3.Воронов І. Громадянське суспільство і влада // Людина і політика.

–2003. – № 1.

4.Коэн, Джин Л. Гражданское общество и политическая теория. Пер. с англ. – М., 2003.

5.Піча В. М., Хома Н. М. Політологія: Навчальний посібник. – К.- Львів, – 2001.

6.Політологія: Підручник / М.І. Панов (керівн. авт. кол.), Л. М. Герасіна, В. С. Журавський та ін. – К., 2005.

7.Розова Т. В., Барков В. Ю. Специфіка становлення громадянського суспільства в Україні. – Одеса, 2003.

8.Рудич Ф. М. Політологія: Підручник. – К., 2004.

Тема 15 Політичне лідерство

15.1 Природа й сутність лідерства.

15.2 Типологія політичного лідерства.

15.3 Функції політичних лідерів.

15.4 Сучасні тенденції в розвитку політичного лідерства.

Лідерство – універсальний по своїй природі феномен громадського життя. Воно існує скрізь – у великих і малих організаціях, у бізнесі й у релігії, у неформальних організаціях і масових демонстраціях. Лідерство властиве будь-якій сфері людської діяльності, для існування й прогресу якої потрібне виділення лідерів і послідовників.

Важливість проблеми лідерства багаторазово зростає в політичній сфері. Тут концентруються владні інтереси громадян, механізми протиборства або співробітництва політичних лідерів, їхніх послідовників і супротивників.

15.1. Природа й сутність лідерства

Спостерігаючи за поводженням політичної еліти конкретного суспільства, можна помітити, що окремі її представники відрізняються явним пріоритетом у впливі на суспільство в порівнянні з іншими. Особистість, що

робить постійний і вирішальний вплив на суспільство, державу, організа-

цію, називається політичним лідером.

Поняття “лідер” походить від англійського “leader”, що означає ведучий, керуючий іншими людьми. Зміст даного слова досить точно відображає призначення людини-лідера, її місце й роль у суспільстві, процеси, до яких вона причетна, її функції. Для лідера характерна здатність впливати на інших людей у напрямку організації їхньої спільної діяльності для досягнення певних цілей. Лідери очолюють, ведуть за собою різні людські спільності – від невеликих груп людей до співтовариств державного рівня.

Становлення й функціонування лідерів – це об'єктивне й універсальне явище; об'єктивне – тому що будь-яка спільна діяльність має потребу в організації, у виробленні найбільш раціональних і прийнятних шляхів досягнення цілей. Ці функції виконують люди, у яких вірять, які мають авторитет, люди високоактивні й енергійні. Універсальне явище – тому що лідер необхідний для всіх видів спільної діяльності людей, груп, організацій, рухів. Можна говорити про лідерів у політиці, бізнесі, науці, мистецтві, релігії, партіях, профспілках, студентських групах і т.д.

З поняттям “лідер” тісно пов'язане інше поняття – “лідерство”. Під ним розуміється складний механізм взаємодії лідерів і ведених. Цей механізм припускає, з одного боку, генерування лідером нових ідей, активний і діючий вплив на людей, керування ними. З іншого боку – готовність людей підкорятися лідерові, йти за ним, брати участь у виконанні поставлених ним завдань.

Політичний лідер – це не просто людина, що керує політичними процесами, здійснює функції по управлінню суспільством, політичною органі-

зацією або рухом. Політичний лідер – це той, хто здатний змінювати хід подій і спрямованість політичних процесів. Тому очевидно, що не кожен прем'єр-міністр, монарх, керівник політичної партії, а тим більше парламентарій, стає політичним лідером. Політичні лідери активізують політичні процеси в суспільстві. Вони висувають програми, що визначають хід історичного розвитку суспільства. Реальна політика ніколи не вершилася без участі політичних лідерів, які виступають головними діючими особами в політичних процесах, їхніми основними стимуляторами.

Політичні лідери загальнодержавного, загальнонаціонального масштабу – це державні діячі, керівники великих партій, депутати, лідери суспі- льно-політичних рухів, ініціатори різного роду суспільних об'єднань. Їх характеризує можливість реально впливати на політику: визначати стратегію розвитку суспільства, формувати уряди, контролювати кабінети міністрів.