У наш час під «стигмою» розуміють соціальний ярлик, клеймо, яке вішається на людину тому, що вона не відповідає загальноприйнятому стандарту «нормальності» та асоціюється із групою людей, таких же «ненормальних», до якої її можна віднести. Стигматизувати можна кого-завгодно і за будь-якою ознакою (етнічне походження, колір шкіри, релігія, стать, сексуальна орієнтація, політичні переконання, соціальний статус, тощо). Ставлення суспільства до деяких груп залежить від того, розглядає воно стигму як контрольовану або неконтрольовану. До носіїв неконтрольованої стигми ставляться більш толерантно, ніж до контрольованої. Наприклад, людині з обмеженими можливостями будуть співчувати більше, ніж представниці секс-бізнесу.

Реакція меншин на стигму. Як пояснюють вчені, те, наскільки стигматизованим людям вдається захистити свою самооцінку, залежить від того, чи вважають вони свою стигму контрольованою або неконтрольованою. Переконаність людини в тому, що її стигма контролю не піддається, допомагає чинити опір закидам на цю стигму, відносити негативні оцінки на рахунок упереджень та зберігати свою самооцінку без відчуття пригнічення та психологічного болю.

Іноді розповсюдженість стереотипу про його стигматизовану групу все-таки впливає на самооцінку людини – коли стигматизована група погоджується з деякими негативними стереотипами та вірить в них. Одним із механізмів такого процесу є самоздійснюване пророцтво, коли маргіналізована група починає себе поводити згідно очікуванням і стереотипам більшості. Наприклад, темношкірі студенти можуть демонструвати погану успішність у навчанні, тому що від них очікують нижчі результати. Геї можуть поводитися манірно саме тому, що це відповідає стереотипним уявленням та очікуванням про них у суспільстві.

Група-мішень. Упередження дозволяє людям направляти свою агресію на «групу-мішень». Скажімо, під час криз ксенофобія, расизм, гомофобія дозволяють нібито знайти причину економічних труднощів в національних або сексуальних меншинах, які чудово підходять на роль «цапа-відбувайла». Найвідоміший та найбільш драматичний з подібних випадків – це геноцид євреїв фашистами. Або, наприклад, винищення аборигенних культур Північної та Південної Америки і Австралії, яке колонізатори виправдовували боротьбою з гальмуванням прогресу із-за присутності в країні «непокірних дикунів», як вони називали корінні народи. Наразі в Україні відзначаються доволі поширенні випадки ксенофобії, обумовленої квазіморальними, псевдодемографічними та богословськими аргументами.

Тема №4 Злочини на ґрунті ненависті

У чому різниця між злочинами на ґрунті ненависті та дискримінацією? Проведення різниці між дискримінацією та злочинами на ґрунті ненависті варто розпочати з визначення останніх. Хоча поняття злочинів на ґрунті ненависті присутнє в національній нормативно-правовій базі, термін «злочин на ґрунті ненависті» як такий не вживається і жодного визначення йому, відповідно, не дається. Тому для цілей цього курсу та враховуючи розвиток дослідницької та практичної думки в цьому напрямі в Україні, скористаймося відповідним визначенням Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ):

«Злочини, які вчинено на ґрунті ненависті, можуть бути визначені як (А) будь-який злочин, зокрема проти життя, здоров'я або приватної власності, об’єкт якого був обраний через дійсний або уявний зв'язок потерпілого з групою, що характеризується спільними ознаками ідентичності, як-то раса, національне або етнічне походження, мова, колір шкіри, релігія, стать, вік, психічні або фізичні особливості, сексуальна орієнтація або будь-який інший аналогічний фактор».

На що потрібно звернути увагу в кожному окремому випадку, коли потрібно встановити, чи ми говоримо про дискримінацію чи про злочин на ґрунті ненависті: