10. М.В, Ломоносов

Ломоносов говорит о том, что выступление должно быть логично построено, грамотно написано и излагаться хорошим литературным языком. Он подчеркивает необходимость тщательного отбора материала, правильного его расположения. Примеры должны быть не случайными, а подтверждающими мысль выступающего. Их надо подбирать и готовить заранее.Чтобы воздействовать на аудиторию, лектор должен учитывать возраст слушателей, их пол, воспитание, образование и множество других факторов. «При всех сих надлежит наблюдать время, место и обстоятельства. Итак, разумный ритор при возбуждении страстей должен поступать как искусный боец: умечать в то место, где не прикрыто». Во второй части «Руководства к красноречию» Ломоносов говорит об украшении речи, которое состоит «в чистоте cтиля, в течении слова, в великолепии и силе оного. Первое зависит от основательного знания языка, от частого чтения хороших книг и от обхождения с людьми, которые говорят чисто». Рассматривая плавность течения слова, Ломоносов обращает внимание на продолжительность словесных периодов, чередование ударений, воздействие на слух каждой буквы и их сочетаний. Украшению речи способствует включение в нее аллегорий и метафор, метонимий и гипербол, пословиц и поговорок, крылатых выражений и отрывков из известных сочинений. Причем все это надо употреблять в меру, добавляет ученый.

Последняя, третья часть «Руководства» называется «О расположении» и повествует о том, как надо размещать материал, чтобы он произвел наилучшее, наисильнейшее впечатление на слушателей.

11. Расцвета академического и судебного красноречия.

Академическое красноречие и его жанры. Зарождение академического красноречия в России на русском языке после открытия первого университета (1755 г.). Связь расцвета академического красноречия в 19 в. с пробуждением общественно-политической жизни. Генезис жанра популярной лекции: вузовская общедоступная (публичная) научно-популярная. Т. Н. Грановский "художник на кафедре", "идеальный профессор 40-х гг.". Ф. И. Буслаев "идеальный профессор 60-х годов". В. О. Ключевский: "гармония мысли и слова". Лекции К. А. Тимирязева "стихотворения в прозе". Особенности российского академического красноречия: демонстрация практической направленности научных открытий, увлекательность и доступность изложения. Расцвет судебного красноречия после реформы судопроизводства 1864 г. (гласное слушание дел, введение института адвокатуры и суда присяжных). Социальные предпосылки развития судебного красноречия: публичность судебных процессов, возможность освещения их в прессе. Плеяда блестящих судебных ораторов (Ф. Н. Плевако, А. Ф. Кони, В. Д. Спасович, С. Н. Урусов, С. А. Андреевский и др.). Три взаимосвязанные функции, предопределяющие форму и содержание судебной речи: выяснить, доказать и убедить

13. Образ оратора

У класичній риториці Давньої Греції і Давнього Риму поняття образу оратора належало до головних. Проте спочатку вся увага риторів була звернена переважно на те, якою має бути переконлива промова, далі, з розвитком риторики, коло зацікавлень дослідників риторики і вчителів у риторичних школах поширюється на три невід'ємні складники риторичного діяння: оратор — промова — слухачі. У давньогрецькій риториці, головним завданням якої було переконувати слухачів засобами живого слова, домінуючою вимогою до оратора була добродійність, здатність викликати довіру у слухачів, тобто оратор повинен бути настільки добрим і приємним, щоб люди мимоволі ставали його слухачами, вірили йому. Оскільки антична риторика була міцною сув'яззю логосу (думки), філософії, теорії пізнання світу, то й ритор мав бути високоосвіченою і талановитою людиною, а ще і фізично досконалою.

Оратор завжди на людях, а під час промови він підлягає суворішому суду, ніж інші, "і скільки разів ми виступаємо, стільки разів над нами здійснюється цей суд". Ця гіпербола потрібна була Цицеронові, щоб відзначити, наскільки відповідальним було в його часи заняття ораторством. На думку Цицерона, "оратор повинен володіти дотепністю діалектика, думками філософа, словами мало не поета, пам'яттю законодавця, голосом трагіка, грою такою, як у кращих лицедіїв... Нічого немає прекраснішого за досконалого оратора...".

Оратор не може бути байдужим до предмета промови, йому необхідні ".. ревність і захоплена любов до справи! Без цього у житті не можна дійти взагалі ні до чого великого, а тим більше до того, до чого ти прагнеш". Не кажучи вже про те красномовство, якому належить влада у будь-якій миролюбній та вільній державі, у самій здатності до слова, настільки привабливого, що нічого не може бути приємнішого для людського слуху чи розуму. Зрозуміло, що стати таким оратором непросто. Необхідні не тільки природні дані, освіта та виховання, а й талант. Однак що таке талант у розумінні Цицерона? На це великий оратор відповідає так: "Талант мені потрібен оброблений, як поле, не один раз зоране, а двічі й тричі, щоб тим ліпшими й більшими були його плоди; а обробка таланту — це досвід, це звичка слухати, читати, писати.