Античний Рим.

В економічному житті Стародавнього Риму вирі­шальна роль належала сільському господарству. Юридичним власником землі виступала держава. Проте з часом відбувався процес передачі її у при­ватну власність — патриціям (сенаторам, консулам, трибунам, квесторам), а також вершникам (замож­ним людям, які займалися торгівлею, лихварством тощо). Форми земельної власності пройшли склад­ну еволюцію від вілли (земельного маєтку площею 25—100 га) до величезних латифундій з десятками тисяч гектарів землі і на початку н. е. трансформу­валися у невеликі ділянки землі (парцели), які на­давалися колонам — землеробам, вільновідпущеним рабам та іншим дрібним власникам на основі орен­да* Право приватної власності на землю гарантува­лося римським законодавством ("Закон XII таблиць") та державою.

Сільське господарство було багатогалузевим. У Римській державі провідна роль належала виногра­дарству, городництву, садівництву. Успішно розви­валося тваринництво, птахівництво, вирощувалися зернові культури (пшениця, ячмінь, просо, овес), а також технічні (льон, коноплі).

Впродовж існування Стародавнього Риму сільсько­господарські знаряддя праці та агротехніка постійно вдосконалювалися і Досягли високого рівня. В І ст. н. е. римляни використовували не тільки косу, серп, а й жатку з широким захватом, колісний плуг, міне­ральні добрива, водяний млин, мали досконалу іри­гаційну систему зрошення полів. Успішно розвива­лася агротехнічна наука. У трактаті Луція Колу-мелла "Про сільське господарство", в працях інших мислителів викладалися раціональні способи госпо­дарювання на землі.

Значних успіхів було досягнуто,в ремеслі. Архео­логічні знахідки свідчать про його високий розвиток і професійну майстерність римських ремісників. Міські фортеці, храми, палаци, громадські споруди, водогони, лазні, каналізація, іригаційні системи вра­жали сучасників своєю досконалістю. Відомими да­леко за межами Римської держави були зброярі, які виготовляли найсучаснішу зброю (мечі, щоломи, щити тощо). Римська держава славилася будівництвом та утриманням доріг (деякі з них збереглися до наших днів), які зв'язували Рим із провінціями. Успішно розвивалося суднобудування. Високого рівня досягла технологія виплавки металів, виготовлення різних предметів з міді, бронзи, заліза та благородних металів* Обробка каменю, граніту, мармуру, а також різьба до них були предметом гордості римських майстрів.

У Римській державі успішно розвивалася торгів­ля, яка приносила більше прибутків, ніж ремесло. Добре розвинутою була внутрішня торгівля, зосере­джена в містах на місцевих ринках, які згодом ста­ли спеціалізованими. Поступово в містах сформува­лися великі ярмарки. Після об'єднання під владою Риму всього Середземномор'я успішно розвивалася зовнішня торгівля. Цьому сприяли також географіч­ний поділ праці, успіхи у кораблебудуванні та будів­ництві доріг, спеціалізація виробництва та розвиток товарно-грошових відносин. Надзвичайно активною була морська та караванна торгівля з провінціями.

У Стародавньому Римі існувала досить розвинута грошова система. Наслідуючи греків, римляни відливали мідні монети.

Існує багато економічних та інших причин, які зумовили розквіт античного Риму. Слід виділити деякі з них. Багатство та сила Римської імперії були зумовлені ходом історичного розвитку. Рим підкб-рив собі Грецію, Єгипет, успадкував їхню культурну спадщину. Наступні завоювання ще більше посили­ли його. Важливе значення мали внутрішні факто­ри: тривале існування правової системи, республі­канського устрою, сильної держави, які гарантува­ли права і свободи значної частини населення, перш за все право приватної власності. Велике значення в житті античного Риму мали освіта та наука, римля­ни були найосвіченішими людьми тогочасної доби. Не останню роль в економіці Риму відіграла екс­плуатація рабської сили, що сприяло вивільненню певної частини людей від важкої праці і заняттям їх наукою, освітою, мистецтвом, літературою, поезією.

У III — IV ст. н. е. господарство Стародавнього Риму починає занепадати. Причиною кризи стало загострення внутрішніх суперечностей та конфлікті»! Вичерпала себе рабовласницька система господарю­вання. Масові повстання рабів розхитали підвалини Римської імперії. Знизилася продуктивність праці* Дешева, разом з тим малоефективна праця, рабівнічний прогрес. Економічні заради суспільства підривало витіснення з господарського життя дрібних власників. Різко зросла кількість .- паразитуючих елементів з вільного населення, з міського плебсу, що вимагало додаткових витрат дер­жави і, як наслідок, посилення податкового пресу.

Криза рабовласницького господарства в аграрно­му виробництві виявилася у зменшенні площі об­роблюваних земель, нерентабельності вілл та лати­фундій, поширенні екстенсивних форм ведення гос­подарства, його застої. Обмежувалася абсолютна власність рабовласника над рабами. Заборонялося їх вбивати, передавати сільських рабів без землі. Раби дістали право церковного захисту.

Зросло значення невеликих господарств. Про­відною формою виробничих відносин у сільському господарстві став колонат — латифундії дробили на парцели, до яких стали прикріпляти колонів — дрібних землеробів та рабів, відпущених на волю. Колони займали проміжне становище між вільними і рабами і мали певну зацікавленість у результаті своєї праці.

Економічний занепад охопив також ремесло і тор­гівлю. Зменшилося населення міст. Ремісники і купці, професії яких стали спадковими, закріплю­валися за колегіями, державні замовлення'для них стали обов'язковими.. Скоротилася зовнішня і внутрішня торгів­ля, грошовий обіг.

Зазнала краху завойовницька політика Риму, вна­слідок чого припинилося регулярне поповнення гос­подарств рабами. Об'єднуючи різні народи, Римська імперія поступово почала відчувати сепаратизм про­вінцій, якими ставало дедалі важче управляти, зби­рати податки і т. ін. Втрачалася економічна єдність держави. Постійно посилювався натиск варварів.

7