Розділ 18

§7. Призначення покарання за сукупністю злочинів

Підходидовизначенняпокараннязасукупністюзлочинів(ч. 1 ст. 33 КК) можуть бути досить різноманітними, тому існують і різні законодавчісистемийогопризначення, асаме: 1) система повного(абсолютного) складання покарань (коли всі покарання, призначені за окремі злочини, підлягають повному складанню між собою); 2) система обмеженого складання покарань (коли загальна сума покарань обмежується певною межею); 3) система поглинення покарань (коли найбільш суворе покарання, призначене за один із злочинів, що входять до сукупності, поглинає собою менш суворі, призначені за інші зло-

чини); 4) система обов’язкового чи факультативного підвищення по-

карання (коли, призначивши покарання за сукупністю шляхом поглиненняменшсуворогопокараннябільшсуворим, судповинензазаконом або на власний розсуд підвищити це покарання до певної межі); 5) змішані системи призначення покарання (коли одночасно застосовуються і система обмеженого складання, і система поглинення або використовується поєднання цих систем із системою обов’язкового чи факультативного підвищення покарання).

Змішанусистемупризначенняпокараннязасукупністювстановлено іуч. 1 ст. 70 КК, дезазначено, щоприсукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначенихпокарань. Отже, засукупністюзлочинівпокаранняпризначається в два етапи: 1) на першому з них покарання призначається окремозакожнийзізлочинів, щовходятьусукупність; 2) надругому— визначається остаточне покарання за сукупністю цих злочинів.

1.Призначенняпокаранняокремозакожнийзізлочинів, щовходять

усукупність, — це обов’язкова вимога ст. 70 КК, відхилення від якої є неприпустимим, бо такий порядок призначення покарання дає можливістьбезусіляких ускладнень застосуватиамністію абопомилуваннядокожногоокремогозлочину, априперегляді вирокувапеляційній чикасаційнійінстанції— пом’якшитипокарання, призначенезаокремий злочин, або зовсім виключити його з вироку.

Призначаючи покарання окремозакожнийзізлочинів, щовходять

усукупність, суд керується приписами статей 65–691 КК і на цьому

366

Призначення покарання

етапі призначає за кожний окремий злочин і основне, а якщо необхідно, і додаткове покарання (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р.). Такий підхід до призначення покарання дає змогу індивідуалізувати його щодо кожного злочину з одночасним урахуванням того, що особа вчинила не один, а два чи більше злочинів.

2. Остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом застосування для цього спеціальних правил — принципів поглинення або складання. Це означає, що суд призначає остаточне покарання шляхом: а) поглиненняменшсуворогопокарання більшсуворим або б) повного чи в) часткового складання призначених за окремі злочини покарань у межах, установлених у ч. 2 ст. 70 КК.

Застосовуючи принцип поглинення, суд бере до уваги не санкції статейКК, заякими кваліфіковано злочини, аконкретні мірипокарання, призначені в межах цих санкцій за кожний окремий злочин. При цьому завжди менш суворе з призначених за окремі злочини покарань поглинається більш суворим. Зокрема, якщо суд призначив за ч. 1 ст. 185 ККпозбавленняволістрокомнадвароки, азач. 3 ст. 296 КК— чотирироки, тобільшсуворепокарання(чотирироки) поглинаєсобою менш суворе (два роки) і остаточне покарання за сукупністю визначається строком у чотири роки позбавлення волі.

Визначення остаточного покарання за принципом поглинення можливе не тільки тоді, коли за окремі злочини призначені покарання одного виду, а й тоді, коли за ці злочини призначені покарання різних видів (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р.). Наприклад, якщо за один зі злочинів призначено виправні роботи, а за інший — позбавлення волі, то, застосовуючи принцип поглиненняменшсуворогопокараннябільшсуворим, судзасукупністю злочинів остаточно визначить покарання у виді позбавлення волі, бо при порівнянні ступеня суворості цих покарань він керується тією послідовністю, в якій всі їх види розташовані в ст. 51 КК. Згідно з ч. 2 ст. 70 КК, якщохочабзаодинізокремихзлочинівпризначенедовічне позбавленняволі, остаточнепокараннязасукупністюзлочинівзавжди призначаєтьсяшляхомпоглиненнябудь-якогоменшсуворогопокаран- ня довічним позбавленням волі.

Оскількипринциппоглиненняприпускає, щобільшсуворепокараннязавждипоглинаєсобоюменшсуворе, томупризначенізаокремізлочиниоднаковізавидомірозміромпокаранняпоглиненнюнепідлягають,

367

Розділ 18

крімвипадків, колиїхпризначеноумаксимальнихмежахсанкційстатей Особливої частини КК1. Наприклад, якщо за ч. 1 ст. 186 КК призначено два роки позбавлення волі, а за ч. 2 ст. 296 КК — такий самий строк, то остаточне покарання за сукупністю цих злочинів може бути визначено тільки за принципом складання. Проте, якщо за кожен із цих злочинів суд призначить по чотири роки позбавлення волі, остаточне покарання засукупністюможебутивизначенотутлишешляхомпоглиненняоднаковихзавидомірозміромпокарань, боїхмаксимальнамежавсанкціях як ч. 1 ст. 186, так і ч. 2 ст. 296 КК дорівнює чотирьом рокам.

За принципомскладанняпокарання, призначені заокремі злочини, додаються одне до одного. При цьому складання цих покарань може бути повним або частковим, але остаточне покарання має бути більш суворим, ніж будь-яке з призначених за окремі злочини (п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р.). При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі тихокремихпокарань, щоскладаються, апричастковому— добільш суворого покарання, призначеного за один із злочинів, приєднується частина менш суворого покарання, призначеного за інший злочин.

Складанняпокараньздійснюєтьсяумежах, встановленихч. 2 ст. 70

КК, згідно зякою остаточнепокараннязасукупністю злочинів, одержаневнаслідокскладання, визначаєтьсявмежах, встановленихсанкцією статті Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Інакшекажучи, цепокарання неможе перевищувати вищу межу (максимум) найбільш суворої санкції. Наприклад, якщо за ч. 1 ст. 185 КК призначено покарання у виді позбавлення волі на один рік,

аза ч. 3 ст. 296 КК — три роки, то за принципом повного складання судмаєвизначити остаточне покарання засукупністю увидічотирьох роківпозбавленняволі, оскількимаксимальнамежасанкціїч. 3 ст. 296 КК дорівнює п’яти рокам. Якщо ж за ч. 1 ст. 185 КК призначено два,

аза ч. 3 ст. 296 КК — чотири роки позбавлення волі, то в цьому разі можливе лише часткове складання, а саме: до чотирьох років позбавлення волі, призначених за ч. 3 ст. 296 КК, суд може приєднати лише один рік із призначених двох за ч. 1 ст. 185 КК, остаточно визначивши п’ять років позбавлення волі, бо саме такий максимум цього покарання встановлено у санкції ч. 3 ст. 296 КК.

Проте, якщо хоча б один із злочинів, що входять у сукупність,

є умисним тяжким або особливо тяжким, суд на підставі ч. 2 ст. 70

1 Практика судів України з кримінальних справ (2006–2007). – С. 158–159.

368

Призначення покарання

КК може призначити остаточне покарання за сукупністю у межах максимальногостроку, встановленогодляданоговидупокараннявЗа-

гальній частині КК. Насамперед йдеться про позбавлення волі на певнийстрок, максимум якогодорівнюєп’ятнадцяти рокам(ч. 2 ст. 63 КК). Тому, якщо особа засуджується, наприклад, за ч. 4 ст. 296 КК до семи, а за ч. 2 ст. 185 КК — до п’яти років позбавлення волі, суд може визначити остаточне покарання за сукупністю цих злочинів шляхом повного складання і остаточно призначити дванадцять років позбавленняволі. Тутсудужевиходитьзамежімаксимумупозбавленняволі, встановленого у санкціях, бо злочин, передбачений ч. 4 ст. 296 КК, єумиснимітяжким. Однакзагальнийстрокпозбавленняволі(дванадцять років) не перевищує тут тієї максимальної межі (п’ятнадцять років), якувстановленодляцьоговидупокараннявч. 2 ст. 63 КК. Тому при призначенні покарання за сукупністю злочинів слід чітко розрізняти максимальну межу покарання, встановлену в санкції статті ОсобливоїчастиниКК, імаксимумвидупокарання, встановленийунормах Загальної частини КК. Необхідно також мати на увазі, що максимальна межа санкцій за особливо тяжкі злочини може дорівнювати п’ятнадцяти рокам позбавлення волі(наприклад, уч. 1 ст. 115) і, отже, збігатисязмаксимумом, встановленимдляцьоговидупокараннявЗагальній частині КК. У цих випадках покарання в п’ятнадцять років позбавлення волі, призначене за особливо тяжкий злочин, поглинає покарання, призначені за інші злочини, що входять у сукупність.

Принцип повного або часткового складання може бути використаний судом при призначенні за сукупністю злочинів покарань як одного виду, так і різних їх видів. Якщо за окремі злочини призначено покарання різних видів, суд, перш ніж визначити остаточне покарання за сукупністю, повинен перевести (перерахувати) менш суворий вид покарання у більш суворий за шкалою їх еквівалентів, яку встановлено в ч. 1 ст. 72 КК. Лише після цього здійснюється складання цих покарань. Однак, якщо за окремі злочини, що утворюють сукупність, призначено такі види основних покарань, як штраф (ст. 53 КК) або позбавлення праваобійматипевніпосади(ст. 55 КК), товонискладанню не підлягають. У таких ситуаціях суд застосовує або принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, або, керуючись ч. 3 ст. 72 КК, призначаєкожнезцихпокараньдосамостійноговиконання, коли покарання, призначені за окремі злочини, застосовуються одночасно і виконуються кожне самостійно — без складання.

369

Розділ 18

Призначеннядодатковихпокараньзасукупністюзлочиніврегулю-

ється частинами 1 та 3 ст. 70 КК, із яких випливає, що додаткове покарання, по-перше, може бути остаточно призначене за сукупністю злочинів лише за умови, якщо воно попередньо призначалося судом хоча б за один із злочинів, що входять у сукупність (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р.). По-друге, якщооднеабодекількадодатковихпокараньпризначенолишезаодин із злочинів, що входить у сукупність, то вони приєднуються (без поглинення і складання між собою) до основного покарання, остаточно визначеногозасукупністю. По-третє, якщозавсіабодекільказлочинів, щовходятьусукупність, призначенодекількадодатковихпокарань, то їхостаточне визначення за сукупністю залежить від того, чи належать вони до покарань одного або різних видів:

–якщопризначенододатковіпокаранняодноговиду, товонипередусімпоєднуютьсяміжсобоюшляхомпоглиненняменшсуворогобільш суворим або шляхом повного чи часткового їх складання у межах, зазначених у ч. 2 ст. 70 КК. Лише після цього одержана таким шляхом загальна міра додаткового покарання приєднується до основного, остаточно визначеного за сукупністю;

–якщо призначено додаткові покарання різних видів, то вони ні поглиненню, ніскладаннюміжсобоюнепідлягаютьізгіднозч. 4 ст. 72

ККкожне з них приєднується до основного, остаточно визначеного за сукупністю, і виконується самостійно.

У частині 4 ст. 70 КК принципи призначення покарання за сукупністю злочинів поширюються на ситуації, коли після постановлення вироку встановлюється, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому нимдовинесення попередньоговироку. Злочини, щоскладаютьсукупність, можутьбутирозкритіврізнийчас, томуізасудження за ці злочини може здійснюватися не одним, а двома чи більше вироками, які у зв’язку з цим і постановляються у різний час. Така ситуація є там, де особу, яка вчинила, наприклад, два злочини, було засуджено лише за один із них, а другий розкрито пізніше, у зв’язку зчим івирок зацей злочин постановлено вже після вироку запершою справою. Наприклад, особу було засуджено за ч. 3 ст. 296 КК до трьох років позбавлення волі за хуліганство, вчинене у вересні 2008 р., але післявідбуттязацимвирокомодногорокупозбавленняволіз’ясувалося, що засуджений ще у липні 2008 р. вчинив крадіжку, за яку новим вироком за ч. 1 ст. 185 КК суд призначив два роки позбавлення волі. Ця

370