2.4. Консолідація

З часом у будь-якій розвинутій правовій системі утворюється значна кількість (інколи десятки і сотні) нормативних актів, що мають один і той же предмет регулювання. Приписи таких актів часто повторюються, а інколи містять явні суперечності. У зв'язку з цим виникає потреба ліквідації множинності нормативних актів, їх укрупнення, створення своєрідних «блоків» законодавства. Один із шляхів подолання такої множинності — консолідація законодавства. Це така форма систематизації, у процесі якої десятки, а інколи і сотні нормативних актів з одного і того ж питання об'єднуються в один укрупнений акт. Такий акт затверджується правотворчим органом в якості нового, самостійного джерела права, а старі розрізнені акти визначаються такими, що втратили силу. Зрозуміло, що підлягають об'єднанню приписи однакової юридичної сили.

Консолідація — це своєрідний вид правотворчості, особливість якого полягає в тому, що новий, укладений акт не змінює змісту правового регулювання, не вносить зміни і новели в чинне законодавство.

У процесі підготовки консолідованого акта всі норми попередніх актів розміщуються у певній логічній послідовності, розробляється загальна структура майбутнього акта. Здійснюється певне редагування, зовнішнє оброблення приписів з тим, щоб всі вони викладалися єдиним стилем, використовувалася уніфікована термінологія. Усуваються протиріччя, повторення, коректується застаріла термінологія, норми близького змісту об'єднуються в одну статтю (пункт).

Консолідація є синкретичним видом систематизації нормативно-правових актів. Будучи близькою за своєю гносеологічною сутністю як до інкорпорації, так і до кодифікації, вона відіграє роль логічної зв’язки між ними, зближує процес інкорпорації та кодифікації, забезпечуючи, в свою чергу, цілісність та нерозривність процесу систематизації законодавства в цілому як процесу впорядкування, класифікації нормативно-правових актів.

В процесі реалізації техніко-юридичної процедури консолідації слід виділити два її види, які відрізняються за послідовністю та обсягом матеріалу, що піддається систематизаційній обробці. Перший вид –первинна консолідація, яка використовується під час створення нового нормативно-правового акту у формі закону, постанови, указу. Другий вид– вторинна консолідація, яка застосовується в процесі кодифікації вже існуючого нормативного матеріалу.

Консолідація є важливим нормоутворюючим чинником, в процесі формування як основних елементів (диспозиції, гіпотези, санкції) правової норми, так і прийомом, що широко використовуються при селекції вже існуючих норм.

Консолідація є одним з важливих чинників формування та розвиткуінституту права, так як в основі цього процесу лежить утворення певного центру, навколо якого об’єднуються правові норми, що регулюють визначену ділянку однорідних суспільних відносин. За допомогою консолідації іде відбір первинних ланок – норм права, які в процесі об’єднання та узгодження й утворюють інститут.

Методи консолідації застосовуються у складному механізмі становлення, функціонування та розвитку галузі права як елементу системи законодавства. Важливим чинником в процесі формування галузі є те, що саме її утворення може бути зумовлене тільки завдяки проведенню відповідних консолідаційних робіт, без яких неможлива наступна кодифікаційна обробка нормативно-правового матеріалу [5].

Роботу зі створення якісно нової правової системи України, суттєвого оновлення всіх основних сфер регулювання необхідно проводити таким чином, щоб у майбутньому не виникала проблема ліквідації множинності нормативних актів з одного питання. Завдання об'єднання, укрупнення нормативних актів, що забезпечують компактність правового регулювання, усунення прогалин, протиріч між чинними нормами було актуальним і раніше. Практика підготовки і прийняття укрупнених, консолідованих актів здійснювалася в минулі роки в сфері регулювання питань сільського господарства, податкообкладання, адміністративної відповідальності тощо.

Ревізія всього масиву чинних актів повинна знаходити вираз як у скасуванні застарілих актів та їх частин, внесенні в них відповідних змін, так і в об'єднані чинних норм з різних актів, від яких залишилися лише окремі фрагменти у виданні укрупнених актів з певних питань. Тому завдання консолідації чинних актів, укрупнення законодавчих блоків, що вбирають в себе декілька (інколи десятки) чинних актів з одного питання, сьогодні стає одним з пріоритетних напрямів упорядкування законодавства.

Розмежування таких понять, як „інкорпорація” й „кодифікація”, з одного боку, і „консолідація” та „кодифікація” – з другого – має важливе теоретичне значення, оскільки дозволяє вирізнити головні особливості тієї чи іншої форми, її недоліки, що у свою чергу дозволяє оптимізувати роботу з упорядкування системи законодавства. Розмежування зазначених форм дозволить уповноваженим органам державної влади визначитися з тим, яку саме форму доцільно обрати при систематизації певної галузі законодавства, адже не всі вони підлягають кодифікації, так як попередньо має бути накопичено значний нормативний матеріал (прикладом можуть служити спроби кодифікувати соціальне й виборче законодавства), опрацьований понятійний апарат стосовно цієї галузі. Водночас найбільш досконалою формою систематизації є прийняття кодексів (кодифікація), що свідчить про високий рівень розвитку тієї чи іншої галузі права, про чітко визначені предмет, метод, завдання і принципи регулювання в її межах [1].

Результатом поєднання консолідації, кодифікації та інкорпорації є видання зводу законів - систематизованого акта, який надає нової форми чинному законодавству поєднанням його за хронологічним чи тематичним принципом.

Звід законів відрізняється від збірників нормативних актів такими ознаками:

1) може бути лише офіційним виданням, оскільки здійснюється від імені і за дорученням нормотворчих органів з подальшим схваленням видання у цілому або кожного тому окремо;

2) є зведенням в єдине ціле чинного законодавства, що регулює однакові питання;

3) ліквідує множинність актів, прийнятих з того самого питання, які втратили силу, застаріли або фактично не діють;

4) є результатом великої юридично-технічної роботи з усунення наявних прогалин у законодавстві та узгодження норм права, що закріплені в приписах законів;

5) має пріоритет перед попередніми офіційними виданнями законів, становить їх чинну редакцію.

Прикладами таких актів в історії і сучасності є Звід законів Юстиніана; Звід законів Російської імперії у 16 томах (1833 р.); Звід законів СРСР; "Закони України" (1996-1997 рр.). Останнє видання містить розміщені у хронологічному порядку всі закони України (816), прийняті з моменту проголошення Декларації про державний суверенітет, з 01.07.1990 по 31.12.1996. Консолідовані збірники законів популярні в країнах СНД (у РФ виданий Звід законів) та інших зарубіжних державах (Звід законів США, Збори федерального права ФРН та ін.) [7, с. 378].