
- •Проблеми теорії держави і права
- •Іі. Історія виникнення та становлення тДіП
- •Ііі. Предмет тДіП: різноманітність поглядів та єдність сутності.
- •Іv. Функціональне призначення тДіП
- •V. ТДіП в системі наук
- •Тема 2: Предмет, об’єкт та аналітична основа юридичної науки.
- •І. Співвідношення категорій об’єкт та предмет юридичної науки
- •Іі. Поняття методології юридичної науки та її значення
- •Ііі. Принципи наукового пізнання
- •IV. Класифікація методів дослідження держави і права
- •Тема 3: Суспільство, право, держава: проблеми взаємодії.
- •І. Держава та громадянське суспільства
- •Іі. Соціальна правова держава
- •Ііі. Громадська думка та право
- •IV. Держава та право: проблеми співвідношення
- •V. Держава та особа: проблеми взаємодії
- •Тема 4: Сутність та типологія держави.
- •І. Поняття, необхідність та різновиди типології держави
- •Іі. Поняття та підходи до визначення сутності держави
- •Ііі. Поняття держави: різноманітність існуючих визначень та єдність сутності
- •Тема 5: Проблеми розуміння держави як історичного явища.
- •І. Поняття та структура суспільства. Забезпечення порядку в суспільстві
- •Іі. Влада: поняття, ознаки, різновиди
- •Ііі. Влада соціально однорідного суспільства
- •Іv. Особливості влади соціально неоднорідного суспільства
- •Тема 6: Проблеми праворозуміння.
- •І. Типи праворозуміння
- •Іі. Основні школи права
- •Ііі. Етапи розвитку вітчизняного праворозуміння упродовж хх ст
- •Тема 7: Правогенез та онтологія права.
- •І. Право та комунікація
- •Іі. Право як цінність
- •Ііі. Право та закон
- •IV. Об’єктивне та суб’єктивне право
- •Тема 8: Держава та особа: проблеми взаємодії.
- •І. Людина, особа, громадянин: співвідношення понять
- •Іі. Правовий статус: поняття і структура
- •Ііі. Правовий статус особи і громадянина
- •IV. Права людини: поняття та структура
- •V. Об’єктивне та суб’єктивне право
- •VI. Поняття юридичного обов’язку
- •VII. Проблема класифікації прав
- •VIII. Гарантії прав та свобод людини і громадянина
- •Тема 9: Проблеми юридичної практики.
- •І. Поняття та ознаки юридичної практики
- •Іі. Структура юридичної практики
- •Ііі. Види юридичної практики
- •IV. Функції юридичної практики
- •V. Шлях вдосконалення юридичної практики в Україні
- •Тема 10: Засоби правового впливу.
- •І. Поняття та види правових стимулів
- •II. Правові обмеження
- •III. Поняття, ознаки та функції правових пільг
- •IV. Поняття, ознаки та функції правових заохочень
- •Тема 11: Правові колізії та способи їх подолання.
- •І. Поняття, ознаки та аспекти прояву правових колізій
- •Іі. Причини існування колізій у сфері права
- •III. Шляхи подолання колізій
- •IV. Характеристика колізійних норм
- •Тема 12: Проблеми співвідношення держави і права з економічною та політичною системами.
- •І. Роль економіки в генезі права
- •Іі. Види та риси соціально-економічних систем
- •Ііі. Поняття та суб’єкти політичної системи
- •IV. Теорії політичних систем
- •V. Структура та функції політичної системи суспільства
- •VI. Держава і право в політичній системі суспільства
Тема 9: Проблеми юридичної практики.
Питання:
Поняття та ознаки юридичної практики.
Структура юридичної практики.
Види юридичної практики.
Функції юридичної практики.
Шлях вдосконалення юридичної практики в Україні.
І. Поняття та ознаки юридичної практики
Необхідність практичної реалізації юридичних приписів в процесі регулювання визначає необхідність дослідження категорії юридична практика. Зазначимо, що в сучасній літературі ця категорія визначається дослідниками по-різному.
Існуючі точки зору можливо об’єднати в три групи, що характеризують юридичну практику з разноманітних сторін, надаючи їй різноманітного значення:
І. – погляди, що ототожнюють юридичну практику та юридичну діяльність (Дюрягін І.Я.), засновуючись на ідеї про формування юридичної практики як результату юридичної діяльності;
ІІ. – точка зору включає ідеї щодо самостійного характеру юридичної практики як різновиду юридичної діяльності (Алєксєєв С.С.). Обгрунтовується це положення тим, що юридичною практикою визначають лише ту юридичну діяльність, яка завершується прийняттям правового рішення;
ІІІ. – юридична практика характеризується різновидом юридичної діяльності, що забезпечує можливість вивчити та узагальнити соціально-правовий досвід (Реутов В.П.). ця ідея зумовлює належність до юридичної практики лише тих видів діяльності, що мають суттєве значення для суспільства та юридичної сфери.
Вищезгадані позиції характеризують природу юридичної практики, визначають її елементи та критерії ефективності цього виду практики.
Недоліками І-ої групи ідей є надостатня увага правовому досвіду та виключення його зі структури юридичної практики. Відповідно до ідей, що складають ІІ-у групу результати практичної діяльності протиставляються самому процесу діяльності, що спричиняє неврахування того факту, що регулювання суспільних відносин відбувається не лише за допомогою рішень, які є результатом діяльності, а і в процесі цієї діяльності і навіть на певному її етапі. ІІІ-я група ідей переоцінює значення інших елементів структури юридичної практики.
Найпоширенішим в юридичній літературі є визначення юридичної практики як діяльності певних суб’єктів, змістом якої є прийняття, тлумачення, реалізація та охорона правових приписів, що з однієї сторони враховує соціально-правовий досвід, а з іншої – сприяє його накопиченню. Саме це визначення характеризує юридичну практику як самостійну юридичну категорію та визначає наступні її риси.
Риси юридичної практики.
Це різновид суспільної практики, що має особливий правовий характер.
Наявність спеціальних суб’єктів та учасників, діяльність яких регламентується правовими нормами.
Засновується на правових приписах, тому має стабільний характер.
Є складовим елементом правової культури суспільства, оскільки впливає на ступінь досконалості правових засобів та залежить від неї.
Впливає на розвиток правової системи суспільства, забезпечуючи єдність нормативного та індивідуального регулювання суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, а також можливостей реалізації інтересів суб’єктів суспільних відносин.
Результатом є прийняття рішень, що мають формально визначений характер.
Наявність певного результату, що, як правило, усвідомлюється суб’єктом та надає можливість забезпечувати вирішення певних питань (конфлікту).
Завжди породжує юридичні наслідки.
Знаходить свій прояв в різноманітних сферах життєдіяльності суспільства.
Визначає межі та можливості державно-владного втручання в процес життєдіяльності суспільства.
Таким чином, юридична практика є самостійним різновидом супільної діяльності, самостійним елементом правової системи суспільства, елементом механізма правового регулювання, основною метою якого є реалізація, охорона правових приписів та створення правового досвіду в юридичній сфері.