
- •1. Основні цілі філософії права
- •2. Складність права як об'єкта розуміння
- •3. Гроцій: гуманність людини як основа права
- •4. Ієрінг: право як засіб реалізації інтересів
- •5. Кельзен: чиста теорія права
- •6. Пуфендорф: ідея культурного стану
- •7. Гоббс: право як засіб упокорення людини
- •8. Загальна характеристика правового реалізму
- •9. Лок: мета права - охорона життя та власності
- •12. Руссо: спільна воля
- •13. Американський правовий реалізм.
- •14. Сократ
- •15. Скандинавський реалізм та його представники.
- •17. Радбрух: цінності права
- •18, 20. Платон
- •19. Мейн: закони розвитку права
- •21. Вебер: критика економічного детермінізму
- •23. Ціцерон і Сенека: розум, природа, справедливість, доля
- •24. Кант: розум та свобода волі
- •25. Штаммлер: природне право та його зміни
- •27. Тлумачення взаємозв'язку природного права, права народів і цивільного права (Гай, Ульпіан, Кодекс Юстиніана)
- •28. Гегель: право як втілення свободи об'єктивного духу
- •§ 229. Справедливість - це щось велике в громадянському суспільстві: хороші закони дають державі квітнути, а вільна власність стає основною умовою її блиску досягнень [ Там само, с. 199].
- •29. Відношення права та економіки за Марксом.
- •30. Савіньї: право як продукт розвитку духу народу
- •31. Августин: божественний, природний і світський закони
- •33. Ерліх: спільноти як джерело права
- •34. Ісідор Севільський: вимоги до закону
- •35. Аналітичний правовий позитивізм
- •37( И 36). Правовий антропний волюнтаризм
6. Пуфендорф: ідея культурного стану
Характерною реакцією на розуміння права Т.Гоббсом стала модель права С.Пуфендорфа (Samuel Pufendorf, 1632-1694). На відміну від Гоббса, Пуфендорф протиставляв «природному» станові не державний, а «культурний», чи «моральний» стан. У цьому стані нема «війни всіх проти всіх», хоча кожна людина вільна, незалежна й прагне забезпечити свої егоїстичні інтереси.
Для «культурного» стану суспільства характерні три види обов'язків індивіда. Перший - це дотримання Божих заповідей, другий - це обов'язки стосовно самого себе, а третій - стосовно своїх ближніх. Відповідно до трьох видів обов'язків, Пуфендорф вирізняє три види права: право, втілене в Божественному одкровенні, природне право й позитивне право. Перші два види права є основою для розвитку позитивного права, яке охоплює також право народів.
Закони, за Пуфендорфом, - це вимоги, приписи, які зобов'язують підданих вести себе, діяти згідно з волею правителів. За своєю структурою закон має містити й визначення того, що необхідно робити чи не робити, встановлює покарання, що очікує індивіда за недотримання закону. Правові норми створюють люди, які володіють не тільки владою карати індивідів у разі їхнього опору, а й мають справедливі підстави для обмеження вибору індивідів. До числа цих підстав належать вигоди, що надають представники влади, їхня доброзичлива здатність робити людям більше добра, ніж вони могли б зробити для себе самі, і згода індивідів підкорятися їм.
Пуфендорф відхиляє тезу Гоббса про те, що право управляти виникає винятково із сили суверена. У такому разі, зауважує він, без пояснення залишається обов'язок, чи повинність, підкорятися розпорядженням правителя. Люди не завжди діють за законом винятково через страх покарання. Важливим мотивом їхньої законослухняності є властиве їм внутрішнє почуття обов'язку.
Згідно з Пуфендорфом, філософія права вказує юристам на багато деталей права, які мають бути чинними усередині держав і в міждержавних відносинах. Добропорядним громадянам філософія права розкриває їхній моральний обов'язок підкорятися законам.
Важливо також зазначити, що у своєму розумінні права Пуфендорф намагається не спиратися на схоластичні схеми міркування й широко застосовує дедуктивний і системний аналіз наявного правового матеріалу. Це наближало право до природознавства за методами й вплинуло на розвиток німецької правової науки. Не випадково, що саме Німеччина XVII ст. стала свого роду колискою ідеї сучасної кодифікації права.
Пуфендорф:
2. Ми, люди, довідуємося про наші обов'язки, тобто про те, що ми повинні чи не повинні робити в нашому житті, із трьох джерел, а саме: зі світла розуму, з постанов законодавчої влади та з непорушного одкровення Божественної сутності. З першого виникають найзагальніші обов'язки людини, невиконання яких узагалі унеможливлює співтовариство людей, із другого - обов'язки, які повинна виконувати людина як член певного народу й підданий держави, а з третього - обов'язок людини як християнина. Саме тут витоки трьох різних наук, перша з яких — це природне право, спільне для всіх народів. Предмет другої — позитивне право окремих держав, різноманітність якого відповідає кількості держав, створених людьми. Третя наука називається Божественним моральним законом, на відміну від тієї частини теології, що роз'яснює окремі положення віровчення.
3. Кожна з цих трьох наук доводить свої положення за допомогою методу, що відповідає її основному принципу. Природне право стверджує, що варто робити те, що розум, здоровий глузд визнає потрібним для співтовариства людей. Правила позитивного права спираються на те, що встановлює законодавець. Теологам моралі досить того, що повелів Бог у Священному писанні. Але якщо навіть позитивна юриспруденція вважає природне право своєю передумовою як більш загальну науку, вона все-таки містить у собі щось таке, що замовчує природне право; але через це вона йому й не суперечить. Було б також помилкою змішувати Божественний моральний закон із природним правом чи шукати суперечність між двома цими науками; тому що вчення першої засноване на одкровенні, яке незбагненне для нашого розуму; його природне право з цієї причини залишає осторонь. І навпаки: якщо постулати природного права визначаються тільки тим, що може осягнути один тільки розум, то це ніяк не суперечить тому, що говорить про це Священне писання як вище розуміння, тому що постулати природного права мисляться незалежно від постулатів Священного писання.
Так, наприклад, вчення про природне право взагалі нічого не говорить про безневинний первісний стан людини в раю, про яке оповідає Священне писання, тому що розум неспроможний це пізнати [Пуфендорф, с. 725-726].