
- •1. Основні цілі філософії права
- •2. Складність права як об'єкта розуміння
- •3. Гроцій: гуманність людини як основа права
- •4. Ієрінг: право як засіб реалізації інтересів
- •5. Кельзен: чиста теорія права
- •6. Пуфендорф: ідея культурного стану
- •7. Гоббс: право як засіб упокорення людини
- •8. Загальна характеристика правового реалізму
- •9. Лок: мета права - охорона життя та власності
- •12. Руссо: спільна воля
- •13. Американський правовий реалізм.
- •14. Сократ
- •15. Скандинавський реалізм та його представники.
- •17. Радбрух: цінності права
- •18, 20. Платон
- •19. Мейн: закони розвитку права
- •21. Вебер: критика економічного детермінізму
- •23. Ціцерон і Сенека: розум, природа, справедливість, доля
- •24. Кант: розум та свобода волі
- •25. Штаммлер: природне право та його зміни
- •27. Тлумачення взаємозв'язку природного права, права народів і цивільного права (Гай, Ульпіан, Кодекс Юстиніана)
- •28. Гегель: право як втілення свободи об'єктивного духу
- •§ 229. Справедливість - це щось велике в громадянському суспільстві: хороші закони дають державі квітнути, а вільна власність стає основною умовою її блиску досягнень [ Там само, с. 199].
- •29. Відношення права та економіки за Марксом.
- •30. Савіньї: право як продукт розвитку духу народу
- •31. Августин: божественний, природний і світський закони
- •33. Ерліх: спільноти як джерело права
- •34. Ісідор Севільський: вимоги до закону
- •35. Аналітичний правовий позитивізм
- •37( И 36). Правовий антропний волюнтаризм
19. Мейн: закони розвитку права
Англійський історик права й філософ Г.Мейн (Henry Maine, 1822-1888) досліджував як англійське, так і римське право. Ці системи права розвивалися незалежно одна від одної, але в них виявилося багато загальних рівнобіжних особливостей. З одного боку, це відкриття звільнило Мейна від властивого Савіньї зайвого акценту на національну унікальність права, з іншого - поставило завдання пояснити знайдений паралелізм правових систем. Спроби вирішити ще завдання привели Мейна до порівняльної історичної юриспруденції, її мета - пошуки гіпотетичних загальних «законів», за якими розвиваються всі юридичні системи.
Мейн аналізував право з погляду механізмів і способів законного примусу, які змінюються відповідно до змін соціаль-но-економічного розвитку. Початковою стадією розвитку суспільства було примітивне родове суспільство, а завершальною - сучасні Мейну, зрілі, складні комерційні й індустріальні європейські суспільства XIX ст.
Мейн сформулював історичний закон, згідно з яким право розвивається в напрямі від статусу до договору. Він також доводив у Ранній історії інститутів (1875), що командна модель права (див. Розділ V цієї праці) не стосується примітивних суспільств, адже в таких суспільствах право значною мірою засноване на звичаях. А раз так, то політичний «суверен», що розпоряджається життям чи смертю своїх підданих, ніколи не створює право. Остінівська модель права може бути виправдана тільки введенням фікції, що «суверен» велить лише те, що він мовчазно дозволяє.
Мейн:
В одному сенсі динаміка прогресивних суспільств була схожою. Для них характерне поступове зменшення залежності від сім'ї й посилення ролі індивідуального зобов'язання. Індивід неухильно все менше зважав на родину як ту одиницю, на яку зважають громадські закони. Ці зміни відбувалися з різною швидкістю, і є суспільства, в яких свідчення їхнього первісного устрою можуть бути виявлені тільки за допомогою ретельного дослідження. ... При цьому не важко зрозуміти зв'язок між людьми, який замінює поступово ті форми взаємних прав і обов'язків, що виникли в родині. Це -договір. Починаючи з того історичного періоду, стану суспільства, в якому всі відносини між людьми зосереджені у відносинах родини, ми, очевидно, маємо стійкий поступ до такої стадії соціального порядку, де всі ці відносини є наслідком вільної угоди індивідів
Слово статус можна використовувати для побудови формули, яка виражає означений вище закон поступу, що, безвідносно до його цінності, видається мені достатньо переконливо визначеним. Усі форми статусу, наявні у праві особи (the Law of Persons), вийшли з повноважень і привілеїв, що раніш були характерними для родини, і певною мірою усе ще зберігають її кольори. Якщо ми використовуємо термін статус, дотримуючись того його змісту, який він мав у найкращих авторів, тільки для того, щоб позначити ці персональні умови, й уникаємо застосовувати його для визначення таких умов (статусу) в суспільному договорі, створеному недавно чи в минулому, ми можемо стверджувати, що поступ суспільств - це й дотепер - рух від статусу до договору [Maine, р. 180-182].