Параметри стереотипних дій процесу захисту

Перемінні	Пасивна форма	Активна форма
Дистанціювання з агресором	Віддалення себе: втеча, відхід	Віддалення агресора: вигнання, знищення, агресія
Контроль характеру впливу	Блокування — виставляння перепон: бар’єра, «щита», пошук укриття	Контруплив: контроль над агресором, підпорядкування, управління ним
Блокування інформації	Про себе: маскування	Про агресора: ігнорування чи заперечення

Зазначеним діям автор пропонує надати статус базових захисних настанов. Незначна модифікація стосовно рівня міжособистіс­них відносин дозволяє наповнити їх наступним змістом.

Відхід полягає у збільшенні дистанції, перериванні контакту, виведенні себе за межі досяжності впливу агресора. Прояв цього виду захисту: зміна теми бесіди, небажання загострювати відносини, прагнення ухилитися від зустрічей з тим, хто є джерелом неприємних переживань.

Вигнання — це збільшення дистанції, віддалення агресора. Варіації проявів: звільнення з роботи, осуд, глузування, приниження, колючі зауваження.

Блокування має на увазі контроль впливу того, хто нападає, побудову перешкод на його шляху. Варіації: значеннєві бар’єри («мені важко зрозуміти, про що йде мова»); рольові обмеження («я на роботі, поговоримо потім»); «маски», що приймають на себе головний «удар» («це не я — у мене характер такий», «ми лише виконуємо наказ»).

Управління полягає у контролі впливу, що виходить від агресора, і спробі тиску на його характеристики. Це може бути плач (прагнення розжалобити), скарги, зойки; підкуп чи прагнення умилостивити; спроби потоваришувати чи стати членами однієї спільноти («своїх не б’ють»); провокування бажаної поведінки і т. ін. Сюди ж підпадає контрманіпуляція.

Завмирання — це контроль інформації про самого суб’єкта захисту, її перекручування чи скорочення подачі. Прояви: маскування, обман, приховання почуттів, відмова від дій, щоб не виявити себе.

Ігнорування — виявляється в контролі інформації про агресора, у наявності чи характері погрози з його боку; в обмеженні за обсягом інформації чи перекрученому сприйнятті. Наприклад, стереотипізація («так він просто хуліганить»), применшення ступеня погрози, пояснення позитивними намірами («він бажає добра»).

Змішані тенденції. Базові захисні настанови породжують велику розмаїтість міжособистісних захисних дій, відіграючи роль спрямовуючих тенденцій, функції захисту: дистанціювання, конт­роль потоків впливу й інформації.

Оскільки маніпуляції переважно носять прихований характер, наявність погрози адресатом сприймається, в основному, неусвідомлено. Захисні дії його також залишаються непоміченими, а у випадках, коли вони виявляються, їм приписуються прийнятні для даних умов пояснення. Поведінкові прояви захисту від маніпуляцій, загалом, виглядають звично і пристойно.

У спілкуванні з маніпулятором повинні переважати:

• логіка активно-вичікувальної позиції (щоб виграти час і здобути підтвердження будь-яким своїм припущенням, ставте запитання);

• почуття такту і самовладання (не втягуйтесь занадто емоційно в ситуацію, зберігайте дисоційованість з нею);

• віра в здатність партнера відмовитися від боротьби і віра у свої сили (головне — не пересилити, а подужати);

• намір перервати звичний сценарій, що нав’язується, і прагнення запропонувати свій, нестереотипний, не відповідний очікуванням опонента;

• налаштованість на спільне вирішення проблеми.

Треба також пам’ятати, що завжди є «аварійний» вихід із ситуації — можна перервати контакт під пристойним приводом, повернувшись до нього у першому ж слушному випадку (коли ви будете достатньо готові і сильні для протистояння). Будь-які негативні почуття повинні бути переборені (інакше вони можуть зруйнувати вас), а їхня енергія може бути використана для поліп­шення стосунків.

Провідним фактором в опорі зовнішньому тиску і маніпулюванню, на думку багатьох психологів, виступає особистісний потенціал, особистісна сила, що являє собою стійкість до зовнішнього впливу й одночасно силу впливу на людей. Вона припускає індивідуальну цілісність і включає наступні перемінні (див.: Куніцина В. Н.):

• «складність» внутрішнього світу;

• багатство значеннєвих зв’язків із зовнішніми контекстами;

• «укорінення» особистісних структур (особистість має глибокі корені);

• ясність внутрішніх пріоритетів і одночасна поступливість у непринципових моментах;

• гнучкість у засобах і стійкість у цілях;

• духовна зрілість, коли життєві цілі такі, що пролягають поза межами досягнення в рамках одного людського життя.

Особистісна сила тим вище, чим вище духовність людини. Протистояти чужому впливу можна за допомогою свого особистісного впливу.

Таким чином, особистісний потенціал, що включає духовну зрілість і свободу людини від усякого роду стереотипів, є одночасно потенціалом особистісного впливу і протистояння чужому впливу.

У висновку відзначимо, що прийнятність маніпуляції залежить від того, чи використовується вона як стратегія, як основний і постійний засіб впливу, чи ж як тактика, як ситуативний і непрямий засіб впливу. У першому випадку маніпуляція виступає як специфічна настанова на спілкування, хоч тактики, які використовуються людиною, можуть і не бути маніпулятивними. В другому випадку маніпуляція виступає як засіб непрямого спонукання для створення додаткової мотивації (наприклад, у вихованні і навчанні) чи як засіб захисту від чиїхось небажаних дій (у ситуації тиску, примусу).

Як тактика маніпуляція використовується дуже часто й усіма без винятку. Будь-яке використання метафори, міфу (у навчанні, лікуванні), будь-яка контраргументація (у суперечці, під час ведення переговорів), будь-яке навмисне переключення уваги і дій партнера є своєрідною маніпуляцією.

Трансактний аналіз спілкування

Одним з можливих способів розуміння ситуації спілкування, що дає можливість побачити зміст дій у спілкуванні як своїх, так і партнера, є сприйняття стану партнерів, а також їхніх позицій відносно один одного. Дійсно, кожний зауважував, що в будь-якій розмові, бесіді, публічному спілкуванні величезне значення має відносний статус партнерів (не постійний соціальний статус, а статус «тут і зараз» у спілкуванні). Дуже важливо, хто в даний момент «нагорі», а хто «унизу», хто веде у даному спілкуванні, а кого ведуть, і т. ін.

Підхід до аналізу ситуації спілкування з погляду позицій, що їх займають партнери, розвивається в руслі трансактного аналізу — напряму, що в останнє десятиліття завоював величезну популярність в усьому світі. Досить сказати, що книги Е. Берна «Игры, в которые играют люди…», Т. Харріса «Я — о’кей, ты — о’кей», М. Джеймса та Д. Джонджевала «Родиться, чтобы победить», присвячені теорії і практиці трансактного аналізу, розходилися мільйонними тиражами. Мабуть, основою такої величезної популярності цього напряму в соціальній психології спілку­вання послужила його зрозумілість, що здається очевидною, і відкритість для неспеціалістів, не кажучи вже про те, що на­вчання спілкуванню із застосуванням трансактного аналізу дійсно поліпшує вміння й успішність людей у взаємодії.

Словосполучення «трансактний аналіз» дослівно означає «аналіз взаємодії». У ньому закладено дві глибокі ідеї: 1) мультипліка­тивна природа спілкування; 2) поділ процесу спілкування на елементарні складові й аналіз цих елементів взаємодії.

Можна сказати, що головним припущенням трансактного аналізу, не завжди явно вираженим, є припущення про те, що основними складовими у спілкуванні є дії, усвідомлено чи неусвідомлено спрямовані на зміну чи регулювання своєї або чужої позиції у спілкуванні — деякого міжособистісного статусу.

Існує кілька варіантів для визначення цих позицій. Наприклад, англійський психотерапевт Перлз виділяє дві основні позиції в розмові: господар становища і підлегла сторона. Це ситуативні позиції, проте вони мають певні стійкі риси. Так, людина в позиції хазяїна поводиться більш авторитетно, «усе знає краще за всіх». Вона вимоглива, часто звертається до погроз, залякування якимись катастрофічними подіями: «Якщо ти цього не зробиш — не буду тебе любити». Основне слово — повинен. Позиція підлеглої сторони також припускає певні стереотипи у поведінці. У цій позиції людина потребує захисту, вона залежна, підлегла, позбавлена ініціативи, влади. Типові репліки: «Я хотів, як краще»; «Що я можу зробити, я зовсім забув про цю подію». Ця позиція, незважаючи на свою зовнішню залежність та безпорадність, дає набагато більше можливостей для маневрів, аніж позиція господаря становища, і в цілому є дуже вигідною.

У трансактному аналізі передбачається, що практично всі взаємодії у спілкуванні складаються з використання і динаміки цих міжособистісних позицій.

Широковідома і набула найбільшого застосування схема, розроблена Е. Берном, що дозволяє пояснити механізм маніпуляції.

У його теорії трансактного аналізу основними поняттями є стани «Его» і трансакції. Під станом «Его» Е. Берн розуміє відносно незалежні й відокремлені у внутрішньому світі людини сукуп­ності емоцій, настанов і схем поведінки, що ніби дискретні і можуть виявлятися в поведінці кожна окремо. Таких відокремлених комплексів настанов і способів поведінки Е. Берн виділяє три: Батько, Дорослий і Дитина (Б, Д, Дт). Батько — це такий стан «Его», почуття, настанови і звична поведінка якого відноситься до ролі Батька. Стан Дорослого звернений до реальної дійсності, стан Дитини — актуалізація комплексу настанов і поведінки, виробленої в дитинстві. Передбачається, що в будь-який момент кожна людина, в залежності від ситуації, може бути або Батьком, або Дорослим, або Дитиною, а конкретний стан «Его», від якого ведеться розмова, визначає позицію і статус людини у спілкуванні. Важливо відзначити, що ніякого відношення до реального віку людини ці позиції не мають.

Критеріями визначення позиції є наступні характеристики:

• Батько — вимагає, оцінює (засуджує чи схвалює), учить, керує, складає протекцію.

• Дорослий — розважливість, робота з інформацією.

• Дитина — прояви почуттів, безпорадність, підпорядкування.

Таблиця 4