Поза як джерело невербальної інформації у спілкуванні

Під позою потрібно розуміти не тільки положення, що приймає людина, але й рухи, що змінюють це положення чи впливають на нього, як, наприклад, переміщення центра тяжіння при погойдуванні взад-вперед, з носка на п’яту й ін.

Постурологія — це наука про пози, про значення того, як ми стоїмо, сидимо чи лежимо.

Що дивно, більшість людей правильно оцінює поведінку, ска­жімо, тигра, який готується до стрибка, однак, виявляється, не в змозі розпізнати подібну небезпеку, що виходить від сусіда, начальника, підлеглого, дружини.

По суті, мова йде про дві позиції: відкриту (дружню) і замасковану (негативну), про транскультурні та міжвидові ознаки.

В аналогічній формі вони виявляються, скажімо, у шимпанзе і горил, та й у нас самих, царів природи.

Виражаючи дружнє відношення, ми повертаємося обличчям до іншої людини, злегка розводимо руки в сторони, долоні звертаємо до партнера. При цьому ноги звичайно на ширині плечей, голова нахилена убік.

Якщо руки в людини складені на грудях, а голова опущена і повернена у бік, протилежний від співрозмовника, виходить, цю людину щось мучить чи їй просто не хочеться з вами розмовляти.

Якщо ж хтось стає навпроти вас, уперши руки в боки, до того ж виставляє вперед ногу, — у цьому випадку найкраще ухилитися від розмови (якщо вам не до душі словесна перепалка).

Загальні і специфічні характеристики постави та ходи людини можуть багато чого розповісти уважному спостерігачу. Навіть така, здавалося б, незначна деталь, як особливості стирання підошов на взутті, за твердженням японського професора Я. Хірасави, дозволяє судити про фізичний й психічний стан людини. Такого висновку він дійшов, вивчивши за 30 років більше 600 тис. підошов.

У книзі «Мова тіла» А. Штангель наводить різні характеристики постави та ходи людини.

Так, гарна, невимушена постава свідчить про високу сприйнят­ливість і відкритість навколишньому, здатність до негайного використання внутрішніх сил і волі від дії якого-небудь зовнішнього впливу.

Нерухомість чи напруженість тіла вказують на реакцію самозахисту, уникнення контактів, закритість, часто чутливість, а також на невдале старання бути коректним.

Погана, млява постава, сутула спина виявляють покірність, смиренність, догідництво.

Пози конвенційного роду (одна чи обидві руки в кишенях, руки, закладені за спину чи схрещені на грудях і т. ін.) свідчать про нестаток самостійності і потребу в непомітному включенні себе в загальний порядок.

Дуже інформативні для уважного спостерігача плечовий пояс і в цілому верхня частина тіла людини.

Наприклад, високо підняті плечі зі злегка сутулою спиною й втягненим підборіддям «говорять» про безпорадність, нервозність, хронічний страх, непевність і боязливість.

Плечі, що спадають уперед, вказують на почуття слабкості і пригніченості або почуття комплексу неповноцінності.

Вільне опускання плечей свідчить про почуття впевненості, що настало, внутрішньої волі, володіння ситуацією.

Віджимання плечей назад вказує на рішучість діяти, почуття сили, активність, заповзятливість, нерідко — на переоцінку власних можливостей.

Випнута грудна клітка спостерігається у людей активних, з роз­винутим почуттям власної значущості, потребою в соціальних контактах; впала ж грудна клітка часто вказує на якусь байдужість, замкнутість, пасивність, покірність до пригніченості.

Положення ніг і ступень також може представити певну інформацію про стан і психологічні якості людини.

Розрізняють так само кілька типів ходи:

• ритмічна хода — розслаблена форма припіднятого, але врівноваженого настрою; типова для тих, що гуляють;

• рівномірна хода (за типом армійського маршового крока) — вольова діяльність чи прагнення до мети;

• широкі кроки — часто ознака екстраверсії, цілеспрямованос­ті, заповзятливості, невимушеності; мислення, що абстрагується;

• короткі, маленькі кроки — частіше ознака інтроверсії, обережності, швидкого мислення і реакції, стриманості, схильності до розрахунків, тип мислення скоріше конкретний;

• ритмічно-сильна хода (з посиленим рухом стегон) — наївно-інстинктивні і самовпевнені натури; розгойдування плечей у резонанс — в основному афективні, самозакохані індивіди;

• хода, що шаркає, «провисаюча» — відмова від болючих зусиль і прагнень, млявість, повільність, лінощі;

• тверда, кутаста, ходульна, дерев’яна хода — «зажатість», недостатність контактів, боязкість;

• постійне підведення вверх (на напружених носках ніг) — прагнення догори, зумовлене сильною потребою, почуттям переваги, особливо інтелектуальної.

Штангель розрізняє також кілька способів того, як людина сидить:

• закрита посадка (ноги і ступні зімкнуті) — острах контактів, недостатність внутрішньої впевненості в собі;

• безтурботно-відкрита посадка (ноги чи принаймні стегна широко розставлені) — недостатність дисципліни, лінощі, байдужо-примітивна безцеремонність;

• ноги покладені одна на іншу — природна самовпевненість, добросердий настрій, немає готовності до діяльності чи захисту;

• посадка на кінчику стільця з прямою спиною — високий ступінь зацікавленості у предметі розмови;

• посадка при постійній готовності підхопитися (наприклад, одна ступня під сидінням стоїть цілком, інша — за нею на носку) — типова для невпевнено-боязких чи злобно-недовірливих натур.

Таким чином, характер відносин, а також деякі особистісні особливості людини можуть відбиватися в її поставі, посадці, ході, інших типових для неї позах.

Так, зарозумілі люди відхиляють корпус назад, випинаючи груди та відкидаючи голову. Люди скромні намагаються бути непомітними, тому сутуляться, голову втягують у злегка підняті плечі. Типовий підлабузник нахиляє весь торс уперед, погляд при цьому спрямований на співрозмовника, на обличчі — широка підлеслива посмішка.

Визначення характеру людини за її зовнішністю — справа, звичайно, складна. При цьому необхідно враховувати, що деякі люди намагаються замаскувати внутрішній зміст зовнішньою грою.

Цікаві розробки є про характеристику особистості в залежності навіть від типової пози, у якій вона спить.

«Шосте почуття» не являє собою, у плані виявлення й інтерпретації немовних проявів, якої-небудь надприродної здатності, що нею наділені лише обрані.

Це не що інше, як вміння об’єднати усе, що ми бачимо, у наповнене змістом і сенсом одне ціле.

У даній справі талант відіграє певну роль, але не більшу, ніж, скажімо, при вивченні іноземної мови.

За бажання домовитися з людьми важливіше усього вміти розшифрувати те, що вони хочуть до вас донести. У протилежному випадку ви потрапите в ситуацію «чую дзвін, та не знаю, де він». Як сказав би фахівець, опинитесь поза контекстом, тому що станете керуватися не тим, що повідомляє вам інша сторона, а своїми неправильними уявленнями.

Резюме:

• Невербальна комунікація — це обмін і інтерпретація людьми невербальних повідомлень, тобто повідомлень, закодованих і переданих особливим чином, а саме: за допомогою виразних рухів тіла; звукового оформлення мовлення; певним чином організованого мікросередовища, що оточує людину; використання матеріальних предметів, що мають символічне значення. Від вер­бальних повідомлень невербальні відрізняє велика багатозначність, ситуативність, синтетичність, спонтанність.

• Невербальна поведінка у спілкуванні поліфункціональна. Вона регулює просторово-часові параметри спілкування; підтримує оптимальний рівень психологічної близькості між тими, що спілкуються; вказує на актуальні психічні стани особистості; дозволяє заощаджувати мовленнєві повідомлення; підсилює емоційну насиченість сказаного.

• Невербальні засоби спілкування подають інформацію про емоційний стан тих, що спілкуються, а також про їхнє ставлення один до одного і до обговорюваного питання.

• Використання і розуміння невербальних засобів спілкування дозволяє істотно підвищити ефективність взаємодії.

• В основу виділення підструктур невербальної поведінки покладені як характеристики невербальних засобів, так і системи їхнього відображення і сприйняття: оптична, акустична, тактильна, ольфакторна. Серед способів кодування невербальної інформації виділяють зовнішність та її оформлення, міміку, погляди, пози, жести, дотики, невербальні аспекти мовлення, поведінку людини у просторі, який її оточує, запахи й ін. Усі ці види невербальних повідомлень не існують ізольовано. Вони знаходяться у взаємодії, іноді доповнюють один одного. Проте кожен засіб експресії має самостійну традицію дослідження.

• Інтерпретуючи невербальні послання, варто враховувати наступні моменти: унікальність невербальної мови; неминучість протиріч між невербальним проявом і його психологічним змістом; мінливість способів невербального прояву; залежність успіш­ності кодування від уміння людини адекватно виражати власні переживання, від рівня сформованості в неї навичок кодування невербальних повідомлень. Інтерпретація невербальної поведінки — творчий процес, що вимагає від його учасників спостережливості, інтересу й уваги до людей, соціального інтелекту, тобто того, що називають комунікативною компетентністю.

Питання для самоперевірки

1. Яку функцію виконують невербальні засоби спілкування?

2. Що спільного між вербальною і невербальною мовою?

3. Назвіть і дайте характеристику невербальних засобів спілкування.

4. Чи можна спілкуватися тільки за допомогою невербальних послань?

5. Які переваги дає партнеру вміння «зчитувати» невербальні сигнали?

6. Яку роль відіграє просторово-часовий фактор у спілкуванні?

7. Охарактеризуйте можливості використання візуального контак­ту у спілкуванні.

8. Як виявляються індивідуальні особливості людини у невербальних засобах комунікації?

9. Що відноситься до паралінгвістичних особливостей невербальної комунікації?

10. Які бувають зони й дистанції в діловому та міжособистісному спілкуванні?

11. Як ви розумієте вислів «програмувати простір»?

12. Що можна сказати про людину за її ходою?

Проблемні питання для обговорення

1. Вплив різних факторів на інтенсивність використання людиною невербальних засобів спілкування.

2. Вербаліка і невербаліка у спілкуванні керівника.

3. Значення інтуїції в професійній діяльності.

4. Можливість контролю власної невербаліки.

Завдання для самостійної роботи

1. Наведіть приклади використання різних невербальних засобів спілкування для передачі інформації про: а) стан тих, що спілкуються; б) ставлення партнерів по спілкуванню один до одного; в) бажання / небажання партнера спілкуватися далі.

2. Обґрунтуйте власний погляд стосовно питання впливу невербальних засобів спілкування на ефективність діяльності.

3. Наведіть приклади ситуацій відповідності (та невідповідності) вербальних і невербальних засобів передачі інформації в процесі спілкування.

Література

1. Биркенбил Вера. Язык интонации мимики и жестов. — СПб.: Питер Пресс, 1997. — (Серия «Гений общения»).

2. Бринкман Рик, Кершнер Рик. Гении общения. — СПб.: Питер Пресс, 1997. — (Серия «Гений общения»).

3. Горелов И. Н. Невербальные компоненты коммуникации. — М.: Наука, 1980.

4. Колшанский Г. В. Паралингвистика. — М.: Наука, 1974.

5. Кузин Ф. А. Культура делового общения: Практическое пособие для бизнесменов. — 3-е изд. — М.: Ось-89, 1999.

6. Лабунская В. А. Невербальное поведение. — Ростов-н/Д.: РГУ, 1986.

7. Минтегаццы П. Физиономия и выражение чувств. — К., 1986.

8. Морозов В. П. Искусство и наука общения: невербальная коммуникация. — М.: ИП РАН, Центр «Искусство и наука», 1998.

9. Мороз А. В. Психология влияния — СПб.: Питер, 2000.

10. Ниренберг Д., Калеро Г. Как читать человека словно книгу / Пер. с англ. — М., 1988.

11. Пиз А. Язык жестов. — Воронеж: НПО «МОДЭК», 1992.

12. Рюкле Хорст. Ваше тайное оружие в общении. Мимика, жест, движение: Сокр. пер. с нем. — М.: АО «Интерэксперт», 1996.

13. Уайтсайд Р. О чем говорят лица. — СПб.: Питер, 1996.

14. Шейнов В. П. Как управлять другими. Как управлять собой: (Искусство менеджера). — 2-е изд., доп. — Мн.: Амалфея, 1997.

15. Штангель А. Язык тела. Познание людей в профессиональной и обыденной жизни. — М., 1986.

107

Глава 3. Невербальні засоби спілкування