Питання для самоконтролю

1 .Що таке деонтологія? Які види деонтології ви знаєте?

2.Дайте характеристику професійної та юридичної етики.

3.Які причини спонукали виникненню науки ‘'юридична деонтологія”?

4.Що вивчає наука юридична деонтологія?

5.Розкрийте функції юридичної деонтології.

6.Завдання навчальної дисципліни “юридична деонтологія”.

2. Психологічна культура юриста

У результаті вивчення теми студент повинен знати:

♦ зміст психологічної культури;

♦ різні види психологічної культури залежно від ознак поділу';

♦ механізми дії психологічної культури (мислення, мова, поведінка);

♦ рівні еспектації та емпатії, на якому проявляється психологічна культура;

♦ принципи та функції психологічної культури;

♦ складові психологічної культури: інтелектуальна культура,

♦ основні завдання юридичної (правової) психології;

♦ поняття юридичного конфлікту.

Ш Прочитайте

Л-6; 8; 9; 10; 16.

ДЛ-6; 9; 14; 19.

Інформація

У юридичній роботі надзвичайно суттєву роль відіграє психологічна культура. Юрист, формуючи правомірну поведінку людини, обов’язково повинен врахувати те як психологічні чинники впливають на неї у правовому полі. Правник має постійно перебувати у психологічній готовності діяти в рамках закону та етики. Незнання законів психології призводить до того, що результат досягається будь- яким способом, навіть забороненим.

Зміст психологічної культури правника полягає в тому, що він повинен уміти володіти такими психологічними категоріями як мотивація, бажання, спонукання, захоплення, натхнення, нахили тощо. Саме вони характеризують психологію юридичної праці та управління. Важливу роль відіграє професійне навчання та наукова організація професійних дій. З психологічного погляду це означає, що юрист повинен вміти знімати напруженість чи долати психологічні бар’єри, на основі власних сформульованих позитивних емоцій виявляти професійну зацікавленість, вміло застосовувати владні повноваження. Завдяки цьому збільшується працездатність, саморегульованість та спостежливість, активізуються пізнавальні процеси та гострота почуттів у професійній діяльності.

11

Під психологічного культурою розуміється рівень володіння психологічними знаннями, навичками та прийомами, в тому числі, автотренінгу та саморегуляції, а також розвитку власної волі та професійно психологічних якостей з метою ефективного впливу на регулювання правовідносин у суспільстві.

Звідси випливає, що психологічна культура передбачає розвиток високих особистісних .душевних якостей. Юристові треба постійно вдосконалювати свої знання з психології з тим, щоб забезпечувати рівновагу між внутрішніми і зовнішніми психічними процесами, що, відповідно, впливає на зміст професійної діяльності. Юрист повинен не тільки володіти відповідними особистісними якостями, але й вміти втілювати їх в свою практичну діяльність.

Психологічна культура має свої різні прояви, ознаки, відповідно до яких і класифікується. Так, при класифікації психологічної культури за юридичними спеціальностями відповідно виділяють:

■ культуру судді;

* культуру слідчого;

* культуру адвоката;

³ культуру прокурора;

* культуру працівника міліції тощо.

Виділяють види психологічних культур на основі різних типів темпераменту. Психологічна культура юриста-сангвініка проявляється у великій активності, рухливості при домінуванні планомірності, швидкому контакті із співбесідником. Психологічна культура юриста- холерика потребує постійного вдосконалення та конкретних меж. Для цього типу' темпераменту характерні неврівноваженість, гарячку- ватість, збуджуваність, тобто непередбачуваність і потребує постій­ного контролю. Юрист-флегматик відзначається стабільністю, стри­маністю, упевненістю у прийнятті виважених юридичних рішень - це надійний працівник юридичної служби на якого можна покластися. Юрист-меланхолік вразливий, підвищено емоційний, легко впадає у відчай і потребує особливої уваги.

Щодо норм психологічної культури, то юрист може їх встановити для себе, орієнтуючись на професійно-етичний кодекс юриста, а основне на систему загальнолюдських цінностей та вимог юридичної етики. Мислення юриста спрямоване па усвідомлення права й реалізацію його норм. Юрист повинен розвивати як теоретичне мітслення, та:: і практичне, щоб активізувати творчий пошук, професійні дії, приймати професійно виважені правильні рішення.

12

Думки передаються за допомогою мови, слова. Проте юрист працює в таких умовах, коли мова, зокрема зовнішня (є ще й внутрішня) не завжди повинна виражати думку. Це позитивний результат його психологічної культури, хоча зміст вираженої думки характеризує ступінь розвитку загальної культури людини. Для юриста мова - це засіб його праці, яким він повинен володіти на високому рівні, як в усній так і в письмовій формі, тобто володіти етикою ділового спілкування та вміти працювати з документами.

Стосовно безпосередньої роботи з людьми, психологічна культура юриста проявляється на рівні експектації і полягає, на думку Нємова Р., в оцінці здатностей юриста, які він виявляє у певній ситуації, де можна визначити соціальну роль юриста, його професійні можливості, передбачити наступні дії. Рівень емпатії визначає здатність юриста розуміти інших людей, їхній внутрішній стан, переживання, хвилювання тощо. Тут виявляється вміння юриста розкрити приховані (особливо злочинні) наміри людей, відчути їхнє сприйняття суспільних явищ, щирість або нещирість у взаємо­стосунках. Цей рівень психологічної культури допомагає юристові пристосуватись до співбесідника, зрозуміти його з метою ефективного психологічного впливу (переконання) на нього.

Юрист у правоохоронній роботі з громадянами повинен дотриматись такої послідовності:

• усунути психологічний бар’єр між особою і співбесідником;

• володіти ситуацією;

• володіти ініціативою ведення бесіди;

• психологічно вивчити співбесідника;

• здійснити певну психологічну настанову.

Основними принципами психологічної культури є родова комплексність та професійна необхідність. Родова комплексність як принцип означає, що всі культури психологічного спрямування - інтелектуальна, внутрішня, емоційна є компонентами або субкуль- турами психолог ічної. Тому всі принципи та функції цих субкультур є одночасно принципами та функціями психологічної.

Принцип професійної необхідності застерігає юристів від зловживань психічними прийомами та засобами у процесі службової діяльності. Йдеться про недопущення приниження честі та гідності громадян, обману чи корисливості.

Провідними функціями психологічної культури є своєчасне вироблення психічної адаптації юриста до різноманітних несподіванок, тобто йде мова про своєчасну адаптацію, з проявами швидкого

13

реагування, приведення себе у стан професійної готовності. Правник повинен бути готовий до будь-яких вказівок, умов праці і при цьому не панікувати, не гарячкувати, а також вміти виробляти необхідну адаптацію у громадян. Наприклад, коли є потреба повідомити сумну звістку про близьку людину чи певні службові факти про учасника юридичної справи.

Висока психологічна культура формує справжні професійно- правовий характер юриста, тобто готовність до будь-яких ексцесів, професійну холоднокровність, яка допомагає не втрачати часу на емоції чи задаві розмірковування. Саме правовий характ ер спрямовує на пошук істкни, на оперативність професійних дій, на логіку обґрунтування різних аспектів правового явища.

Таким чином, психологічна культура для юриста має велике практичне значення. Передусім вона впорядковує його мислення та ділове мовлення, що дає змогу зрозуміти своє місце в суспільстві та серед колег. Крім цього психологічна культура активізує свідомість, розвиває почуття, забезпечує юристу розумну дію його волі, а також сприяє піднесенню його настрою, створенню позитивної імпульсив­ності. Загалом вона підвищує ефективність виконання службових обов’язків.

Інтелектуальна культура юриста є компонентом, складовою психологічної культури і пов’язана із розумом, розумовими здібностями.

Інтелект - це якісні та кількісні характеристики розуму, своєрідний його критерій. Якщо розум даний людині природою, то інтелект є результатом соціалізації особи. Інтелект має широкий і вузький аспект. Під широким розуміється пізнавальна діяльність особи, здатність осмислювати дійсність, а під вузьким - мислення, розмірковування тощо.

Отже, інтелектуальна культура юриста - це знання законів логіки, вміння їх використовувати у пізнанні правової дійсності, здатності щравника приймати логічно обгрунтовані рішення, забезпе­чувати їх неспростовну аргументацію.

Основними принципами інтелектуальної культури юриста є продуктивне мислення, інтелектуально-правова допитливість, правова інформаційність, альтернативність версій, висунутих іншими особами, поміркованість та виваженість прийняття рішень.

Інтелектуальна культура юриста відображає таку систему право­вих цінностей, яка відповідає рівневі досягнутого юристом правового

14

прогресу і відображає стан свободи правника та інші найважливіші соціальні цінності.

Предметом інтелектуальної культури юриста є система його розумових здібностей, стратегія і тактика розв’язання правових проб­лем, ефективний підхід до ситуації, що вимагає активної пізнавальної діяльності.

Завданням інтелектуальної культури є розвиток інтелектуальних здібностей юриста, творчого, професійного мислення й ерудиції, культури інтелектуальних почуттів, високих особистих і моральних якостей, глибокої поваги до права, відповідальності за долю людей, здатності самокритично оцінювати результати власної діяльності.

Внутрішня культура юриста теж є складовою психологічної культури. Елементами внутрішньої культури є накопичені знання, враження, почуття, нахили, звички, які створюють своєрідний внутрішній світ особи. Її характеризує уміння юриста мислити, здійснювати вольове регулювання професійної діяльності, тобто йдеться про єдність розуму і почуттів, регулювання поведінки юриста на свідомому і підсвідомому рівнях.

Внутрішня культура юриста - це вміння регулювати почуття, формувати переконання з метою розв’язання правових завдань.

Роль внутрішньої культури полягає в тому, щоб інтелектуально- вольовими зусиллями впливати на підсвідомість і цим забезпечити своєрідну збалансованість свідомості, почуттів і дій.

До внутрішньої культури належить сумління юриста, як складовий елемент свідомості, яке спонукає до утвердження істини, розсудливості, доброзичливості, вказує на високе моральне ставлення до виконання службового обов’язку. Внутрішні елементи культури юриста формуються під впливом практично усіх моральних принципів та норм.

Внутрішню культуру визначають такі основні принципи: збереження професійної таємниці, дотримання слова, толерантність, взаємоповага, взаємодопомога тощо.

Основними напрямами функціонування внутрішньої культури є:

♦ запобігання ненависті, заздрощам, агресії, образі, роздратованості, злості, лихослів’ю, насильству, гніву, осуду себе та інших, невиправданому прискоренню подій;

♦ вироблення почуття любові, дисципліни, свідомості, щирості, злагоди;

♦ уміння прощати, бажати добра, розкаюватись, просити, захищати ображених, відстоювати справедливість;

♦ блокування ревнощів, помсти, хвалькуватості, нарікання, жалю за минулим, надмірного зосередження на матеріальному;

♦ готовності до матеріальної та інтелектуальної втрати.

Емоційна культура юриста є частиною психологічної культури,

яка базується на властивостях і різновидах емоцій як реакцій особистості на внутрішні та зовнішні подразники. Емоції впливають на пам’ять, мислення, уяву, захоплення, загальний розвиток людини. Крім цього на емоційному стані позначається минулий досвід і вся життєдіяльність людини, оцінка нею ситуації, що склалася.

Що стосується правничої сфери, то актуальності набувають проблеми емоційного ставлення юриста до владно-розпорядчих наказів і взагалі до права, до держави, до клієнта, до юридичної справи.

Емоції пов’язані з почуттям, але почуття - це вища форма емо­ційного сприйняття дійсності (морально-політичні почуття, естетичні, правові тощо).

Емоційна культура юриста - це здатність юриста на основі правових почуттів здійснювати вольовий вилив на емоцігенно-правову ситуацію при виконанні службових обов’язків.

Рівень емоційної культури залежить від психічних особли­востей юриста як особистості, його вихованості (загальної культури), досвіду, віку та інших чинників. Дії юриста мають бути позбавлені надмірного впливу як негативних так і позитивних емоцій, оскільки перші призводять до недооцінки, а другі до переоцінки ситуації. Саме тут потрібні вольові зусилля, які стримують сильне негативне чи позитивне враження від правового явища.

Емоційна культура юриста виявляється у певних прин­ципах:

* пошук правової істини;

• емоційно-правова оптимальність та ефективність;

* емоційно-правова рівновага;

• юридична зацікавленість.

Емоційній культурі властиві такі функції:

* врегулювання емоційно-правових процесів;

• піднесення рівня правового почуття;

* вироблення емоційної орієнтації у правовому полі;

* забезпечення емоційного діалогу учасників юридичної справи;

* недопущення та розв’язання емоційно-правових конфліктів,

• виховання правової емпатії.

16

Завдання юриста в тому, щоб виробити здатність знаходити адекватну форму вираження почуттям, уміння зіставляти силу емоцій з обставинами та причинами, що їх викликали.

Мета емоційної культури - сприяти само відволіканню юриста від усіх емоційних впливів, забезпечувати стан рівноваги почуттів, необхідних для успішної діяльності в галузі права.

Джерелом емоційної культури є внутрішній світ, культура душі, почуттів, мислення, внутрішній імператив людини.

Педагогічна культура юриста частково співпадає із психо­логічною та тісно з нею пов’язана! Педагогічна культура розглядається також як необхідний складовий елемент професійної культури в цілому.

Освідчений юрист добре знає і володіє методикою здійснення правового виховання різних верств населення. Правове виховання — це і є першочерговий професійний і службовий обов’язок фахівців права, а розкритгя злочинів, вирішення цивільної справи, здійснення нотаріальних дій - це питання наступного етапу.

Педагогічна культура юриста - це творче освоєння теорії і методики проведення правового виховання громадян на посадах педагогічної теорії, педагогічної технології та професійного такту.

Спеціальне правове виховання - одна із проблем юридичної деонтології. Юрист повинен мати хоча б елементарні педагогічні знання, здібності та навички право виховної роботи.

Вирізняють такі основні принципи педагогічної культури юриста:

> педагогічні здібності;

> еврістичність;

> внутрішня зібраність під час вибору лінії поведінки;

> мовленнєвий етикет;

> відповідальне ставлення до правового виховання громадян;

> почуття міри;

5> принциповість;

> поступливість;

> почуття гумору.

Сутність педагогічної культури реалізується через ряд функцій, зокрема:

•/ формування здатності педагогічної спостереження та передбачення;

^ набуття уміннь аргументації юридичних доказів, тактики й етики допиту;

підвищення культури юридичного діалогу;

^піднесення якості юридичних консультацій;

•ґ досягнення ефективного двостороннього процесу у вихованні;

^застереження під педагогічного свавілля;

^ виховання юридичної активності населення, юридичної просвіти.

Високий рівень педагогічної культури - необхідна умова становлення юридичної майстерності.

Аспектами вищезазначених проблем займається і юридична (правова) психологія. До завдань цієї науки входить дослідження психологічних аспектів ефективності правових норм і розробка психологічних основ щодо нормальної регуляції різних правовідносин; розкриття психологічної сутності фундаментальних понять і категорій права; дослідження психологічних закономірностей діяльності виправно-трудових закладів; створення професіограм і психограм юридичних професій; дослідження психологічних закономірностей різних видів професійної юридичної практики тощо.

Юридична психологія вивчає систему “людина • право” в галузі суспільних відносин, які регулюються нормами права, психічна діяльність людей має своєрідні риси. Психічні закономірності виступають тут в особливих проявах, які властиві іншим умовам людського життя (психічні процеси, які лежать в основі виправлення злочинів чи психічні стани і процеси, пов'язані з участю у кримінальному судочинстві і т. д.).

Тому структура юридичної психології включає дослідження кримінальної психології, дослідження психології злочинного діяння, психології слідчих дій, психологічні основи допиту, психологія судової діяльності прокурора і адвоката.

Для юридичного працівника важливе розуміння того, що психіка особистості і психологія групи формуються і розвиваються в процесі діяльності, в діяльності вони і виявляються. Розвиток особистості правопорушника чи злочинця, індивідуальної і соціальної право­свідомості детермінований місцем, часом, обставинами соціально- культурними та іншими факторами.

Будь-яке вивчення психолого-правового явища починається з аналізу практики життєвих ситуацій.

В основі кожної правової ситуації лежить непорозуміння або конфлікт. Право регулює саме ті конфліктні ситуації, які мають правову основу, тобто пов’язані з правовими інститутами, інстру­ментами, засобами, структурами.

18

Такий зв’язок можуть мати різні елементи конфлікту:

■ учасники конфлікту — фізичні та юридичні особи, які є суб’єктами правовідносин;

■ мотивація конфлікту (наприклад, спір щодо спадщини права власності);

• поведінка суб’єктів у процесі розвитку конфлікту (насильство, суспільно небезпечно);

• негативні наслідки конфлікту тощо.

За юридичними критеріями конфлікти поділяються в залежності від галузей права, за допомогою норм яких розв’язуються конфлікти (екологічні, господарські, адміністративні, трудові та ін.), за класифі­кацією державних правозастосовчих і правоохоронних органів (конфлікти сфери компетенції та діяльності міліції, прокуратури, суду тощо), за територією розповсюдження - локальні, регіональні, націо­нальні, міждержавні.

Юридичний конфлікт за правовими наслідками розглядається як юридичний факт, що тягне за собою виникнення, зміну або припинення правовідносин між учасниками конфлікту а також між ними та правоохоронними органами держави.

Важливим видом юридичних конфліктів є недійсні конфлікти як результат помилки однієї із сторін.

Юридичні засоби розв’язання конфліктів поділяються на три основні групи:

• конституційні процедури, які застосовуються для розв’язання конфліктів, в основному у політичній сфері (рішення конституційного суду, парламентські дебати тощо);

• судовий та арбітражний розгляд справ (цивільне провадження, арбітражний процес тощо.);

• адміністративні процедури.

Як говорив В. Гюго: “Для мене не важливо, на чиєму боці сила; важливо те, на чиєму боці право”.

Запам’ятайте

Психологічна культура юриста - це рівень володіння ним психологічними знаннями, навичками і прийомами, а також розвитку власної волі та професійно-психологічних якостей з метою ефек­тивного впливу на регулювання правовідносин у суспільстві.

Види психологічної культури:

■ за юридичними спеціальностями: культура судді, культура слідчого, культура адвоката, культура прокурора.

19

♦ на основі типів темпераменту: юрист-холерик, юрист-

сангвінік, юрист-флегматик, юрист меланхолік.

Механізми дії психологічної культури: мислення, мова,

поведінка (вчинок).

Основні принципи - родова комплексність та професійна необхідність.

Провідні функції - своєчасне вироблення психологічної адап­тації та формування професійно-правового характеру.

Субкультури психологічної культури - інтелектуальна, внутріш­ня, педагогічна, емоційна.

Юридичний конфлікт за правовими наслідками розглядається як юридичний факт із відповідними характеристиками.