Ш Прочитайте

Л-1; 7; 9; 15; 24.

ДЛ-1; 3; 12; 18.

Інформація

Слово “деонтологія” грецького походження і в перекладі означає “вчення про потрібне і належне”. Цей термін вперше ввів відомий англійський юрист і філософ Ієремія Бентам у праці “Деонтологія” (1834р.). Він вважав деонтологію наукою про професійні обов’язки, зокрема про внутрішній імператив (тобто службовий обов’язок). Бентам стверджував, що початок користі с основою, а право та мораль вирішальними чинниками деонтології.

Існують різні види деонтології відповідно до професії (наприклад, медична деонтологія), деонтологія як розділ науки етики.

З деонтологією (як теоретичними фаховими положеннями) тісно пов’язаний термін “професійна етика”, що з’явився у результаті класифікації трудової діяльності, появою нових професій і високих вимог до представників цих професій (лікаря, вчителя, юриста тощо).

Професійна етика як наука не створює моральних норм, а лише вивчає і спонукає до їх утворення. В основу професійної стики покладені, насамперед, професійні знання, уміння і навички, моральні норми та принципи, а також головні аспекти професійної соціальної культури та службовий етикет. Таким чином професійна етика це

4

кодекс правил, норм, що визначають поведінку спеціаліста у службовій обстановці відповідно до існуючих законів та нормативних документів.

Юридична етика є специфічним видом професійної етики, яка аналізує закономірну дію загальних принципів та норм моралі у межах діяльності правоохоронця - це кодекс правил і норм, які відповідають певним законам судових та правоохоронних органів, обітниці юриста, статутам та наказам.

Між юридичною деонтологією та професійною етикою юриста (правнича етика) є як спільні риси — однакові складові компоненти, принципи та функції, так і відмінні. Професійна етика є основним джерелом деонтологічних норм, тобто юридична деонтологія - це наслідок діяльності професійної етики та інших соціальних норм, яка спонукає особу сформувати свою норму, і що характерно для кожного випадку іншу, тобто ця норма для однієї людини і тільки в даному випадку.

Деонтологія - це внутрішній імператив обов’язку, сформований людиною самою для себе під впливом нормативних чинників (соціальних норм) і конкретних обставину які вона потрапила.

Наука “юридична деонтологія” виникла недавно. У 70-ті роки минулого століття в юридичних навчальних закладах викладався спеціальний курс “вступ до юридичної спеціальності”, метою якого була підготовка студентів до майбутньої професійної діяльності. Пізніше було видано підручник Алексеева С.С. (1976р.), що став першим кроком на шляху до створення нової юридичної науки. Автор підручника дослідив та виклав важливі аспекти проблеми, які допомагають осмислити юридичну науку та юридичну практику, наблизитися до розуміння професійної та юридичної діяльності. Засновниками науки “юридична деонтологія” вважається професор Горшенев В.М., який разом з авторським колективом опублікував у 1988р. навчальний посібник, де послідовно був викладений предмет та функції нової науки, її принципи та роль у системі юридичних знань.

Горшенев В.М. зробив спробу узагальнити кваліфікаційну характеристику юриста, розглянути професію юриста в аспектах:

• юрист як особистість;

• юрист як політичний діяч;

■ юрист як спеціаліст;

• юрист як носій високих моральних якостей;

■ естетична культура юриста.

Ці положення та висновки стали основою подальшого розвитку системи філософськоетичних знань у професійній діяльності юристів.

Розвиток юридичної деонтології базувався на відповідному підгрунті. До питань співвідношення права та моралі, етики юристів за останні десятиліття так чи інакше зверталися багато вчених: Агєшин Ю.О., Сливка С.С., Суворов Л.К., Бородін В.В., Лука- шкова О.О., Нєрсєсянс В.С. та інші. У галузі правових знань теж робилися спроби формулювання на офіційному рівні моральних якостей працівників юридичної сфери. У 20-х роках НКЮ УРСР затвердив певний порядок атестувати працівників суду, відповідно до якого передбачалося робити професійний підбір кадрів на посаду судді лише з урахуванням визначеного переліку їх якостей. У 1982р. Мінвузом СРСР було затверджено новий документ - кваліфікаційну характеристику юриста, де визначалася система вимог до знань та умінь юриста. Деонтологічні питання не залишилися поза увагою і міжнародного співтовариства. Так у 1979р. Генеральною асамблеєю ООН було прийнято кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку (резолюція №34/169). Існують також інші міжнародні документи, які відображають окремі сторони професійної етики юристів.

Юридична деонтологія (правнича деонтологія, правова деонтологія) мас кілька визначень. Сливка С.С. визначає юридичну деонтологію як науку про внутрішній імператив службового обов’язку, який створює передумови та мотиви вибору юристом норм поведінки в практичній діяльності, формування власних норм для кожної ситуації зокрема.

Горшеньов В. та Бенедик І., визначили юридичну деонтологію як галузь юридичної науки, що узагальнює систему знань про мудрість спілкування й мистецтво прийняття правильного рішення в юридичній практиці.

Гусарєв С., Карпов О. вважають, що під юридичною деонто­логією треба розуміти систему загальних знань про юридичну науку та юридичну практику, вимоги до професійних і особистих якостей юриста та форму вання цих якостей.

Характерні ознаки науки “юридична деонтологія”:

^ це одна із юридичних наук, яка разом з іншими входить до системи гуманітарних знань;

^ вона розкриває зміст і взаємозв’язок таких соціальних явищ як юридична наука та юридична практика, визначає їх функції;

'ґ виходячи з норм та принципів суспільної моралі формує систему вимог професійного та особистого порядку, висвітлює стичну сторону діяльності юриста;

'ґ вивчаються системи, форми, методи та засоби підготовки висококваліфікованих юристів-професіоналів, а також ставлення до професійної діяльності, мистецтво приймати правильні рішення;

^ це молода за своїм віком юридична наука, яка знаходиться на стадії свого становлення та поступово набуває заслуженого авторитету в системі юридичних знань.

Юридична деонтологія досліджує такі проблеми як:

• пізнання сутності внутрішнього імперативу службового обов’язку в правових ситуаціях;

• пошук та становлення правової істини самим юристом (а не іншими особами, установами);

• використання в службовій діяльності поряд з позитивним правом, норми природного права для об’єктивної оцінки правової ситуації.

У дослідженні цих проблем виявляється зв’язок юридичної деонтології з іншими суспільними науками: філософією, психологією, культурологією, соціологією права, правовою естетикою, теорією держави та права тощо.

Юридична деонтологія ґрунтується на відповідних принципах, які в основному (гуманність, справедливість, милосердя тощо) співпадають з принципами професійної етики юриста. Але є і свої власні принципи, до яких відносяться:

^ нормативність як один із основних, це означає, що кожен професійний крок юриста підпорядкований певним нормам (правовим, моральним, особистим);

^ самостійність - юрист самостійно формує свою поведінку, самостійно виробляє почуття внутрішнього імперативу службового обов’язку;

'ґ індивідуальність - деонтологічна норма для кожного юриста - це його особиста норма; для іншого юриста в аналогічній ситуації - інша деонтологічна норма;

^ неповторність - практика підтверджує, що в житті трап­ляються різні люди навіть у подібних ситуаціях чинять по-різному, навіть ідентичні дії двох юристів мають певні відмінності;

нестандартність - деонтологічні норми розраховані не на ідеальні ситуації, а на несподівані, неподібні, нестандартні;

'ґ моментальнісгь - характеризує високий ступінь кмітливості його здатності швидко приймати обґрунтоване, правильне рішення;

7

^непєредбаченість - близький за змістом до попереднього принципу. Деонтологічні норми розраховані на пезаплановані, ситуативні явиша і скеровують юриста на відповідні правомірні дії;

S своєчасність - вчасне прийняття оптимального рішення, іноді запізнення істотно впливає на кінцевий результат або на ефективність роботи;

S практичність - саме на практиці, а не під час теоретичних, формує кожен юрист норми своєї поведінки, деталі кожної справи такі, що не мають аналогів;

^конкретність юрист приймає конкретне рішення, має

конкретний внутрішній імператив службового обов’язку;

^ законність об’єднує попередні принципи, тому що

формування юристом власних норм поведінки мас відбутись під кутом зору дотримання чинного законодавства.

Існують ще й інші принципи, але необхідною умовою дії деонтологічних норм є єдність принципів. У деяких правових явищах “спрацьовують” практично всі принципи, а в деяких певна сукупність принципів, які підсилюють одне одного.

Природні, моральні та правові норми у взаємодії становлять сутність юридичної деонтології. Вони виконують певні функції. Саме у зв’язку з реальним нормативним змістом юридичної деонтології виникають своєрідні функції цієї наукн, які можна класифікувати у підсистеми:

> функції, які стосуються особи правника (формування у юриста усвідомлення внутрішнього імперативу, службового обов’язку, конкретизація правосвідомості та правомірності дій, підвищення рівня правового почуття, встановлення юристом об’єктивної правової дійсності, сприяння вибору юристом справедливого рішення тощо);

> функції, які відображають процес формування національ­ного права в Україні (ствердження національного духу українського права забезпечення панування права створення необхідних передумов ( функціонування української національної правової теорії);

> 'функції, які сприяють регулюванню суспільних відносин у державі (уміння визначити цінність права та цінність держави, сприяння формуванню цивілізованого правопорядку в Україні, сприяти виробленню індивідуальних (власних) норм професійної поведінки юриста (деонтологічні норми).

Від юридичної деонтології як системи наукових знань сліл відрізняти однойменну навчальну дисципліну, що виконує дещо піші функції та вирішує свої спеціальні завдання. Якщо в сфері

8

деонтологічного наукового дослідження відбувається вироблення нових знань, то в сфері навчання, зокрема в системі юридичної освіти, відбувається розповсюдження та опанування науковими досягненнями з метою його подальшого використання на практиці.

Характеризуючи предмет навчальної дисципліни, згадаємо визначення науки “юридична деонтологія⁷’, в якому' говориться, шо це система загальних наукових знань про юридичну науку та юридичну практику, про вимоги до працівників юридичної сфери та систему формування професійних та особистих якостей працівників. Ці компоненти являються головними складовими предмету навчальної дисципліни. Тому структура навчального курсу передбачає:

• ознайомлення з юридичною діяльністю та її основними формами прояву;

• окремо розглядається особа юриста, його особисті якості через призму окремих напрямів професійної діяльності;

• необхідним моментом є також висвітлення нормативної основи здійснення професійної діяльності юристів;

• ознайомлення з особливостями роботи за окремими спеціальностями в межах юридичної професії.

Завдання, поставлені перед навчальною дисципліною “юридична деонтологія”, включають не тільки ознайомлення студентів з особливостями сфери здійснення юридичної діяльності, висвітлення характерних рис практичної діяльності, всебічну характеристику особи юриста, а й зміцнення світоглядної та громадської позиції майбутніх правозахисників, психологічна підготовка їх до самостійної напру­женої та відповідальної роботи на користь суспільства та держави.

Сьогодні Україна - сучасна Європейська суверенна правова держава, що закріплено в Конституції України. У творення самостійної України стало основою суттєвого перегляду' змісту, системи і структури юридичної освіти, формування її концепції відповідно до норм діючої конституції. Значна роль в становлення права, правничої професії, правової освіти, науки та практики належить правовій деонтології.

Закон України “Про освіту” орієнтує на безперервну' освіту'. Програма “Освіта (Україна XXI ст.)” спрямована на впорядкування, систематизацію юридичної освіти на міждержавному рівні, оскільки настав час узгодити національні освітянсько-правові проблеми з міжнародними досягненнями, і на основі діалогу культур Європейської цивілізації виробити орієнтири сучасного міжнародного юридичного спілкування.

Якісні зміни юридичної освіти в Україні передбачають, насамперед, духовно-моральну кореляцію, процеси трансформації живого і природного права у позитивне право, розвиток модерного Європейського права, подолання деяких негативних тенденцій юридичного позитивізму. Запам’ятайте

■У перекладі з грецької деонтологія - це вчення про потрібне і належне;

■юридична етика с специфічним видом професійної етики, яка аналізує закономірну дію загальних принципів та норм моралі у межах діяльності правоохоронця;

" юридична деонтологія - це система загальних знань про юридичну науку та практику, вимоги до професійних та особистих якостей юриста та їх формування;

■ предмет дослідження та ознаки науки “юридична деонто­логія”;

* основні принципи: нормативність, самостійність, індивідуаль­ність. неповторність, нестандартність, моментальність, неперсдба- ченість, своєчасність, практичність, законність;

¹ завдання та структура навчальної дисципліни “юридична деонтологія”.