Професійна таємниця

Невід’ємною частиною моральної та правової культури юриста є дотримання конфіденційності, тобто професійної таємниці. Збере­ження професійної таємниці є характерною властивістю юридичної практичної діяльності, зокрема у випадках охорони конфіденційної інформації щодо суб’єктів, інтереси яких представляє чи захищає юрист або отримання, розповсюдження такої інформації.

Конфіденційність інформації про особу закріплена на консти­туційному рівні (ст. 32 Конституції України) і є одним із природних справ людини, не порушення та забезпечення якого є обов’язком будь- яких інших суб’єктів (громадян, посадових осіб, органів держави тощо).

Виконання юристом обов’язку забезпечувати непорушність права суб’єкта та конфіденційності особистої інформації:

• сприяє повному виявленню фактів, суттєвих для реалізації та захисту їх інтересів, тому що дотримання юристом конфіденційності інформації стосовно клієнта, якого він представляє, спонукає клієнта бути повністю відвертим з юристом, обговорювати з ним навіть делікатні справи або справи, що можуть зашкодити його репутації;

« стимулює суб’єкта права звертатись якомога раніше до юристів за юридичною допомогою чи правовим вирішенням юридичних справ, щоб визначити свої права, з’ясувати, що вважається законним і правильним згідно з існуючим “законам”.

Принцип конфіденційності є визначальним у взаєминах “юрист - клієнт” і застосовується, наприклад, у судових та інших процесах, на які юрист може бути викликаний як свідок або в зв’язку з якими повинен якимось іншим чином давати свідчення щодо клієнта.

Юристи не тільки забезпечують конфіденційність інформації щодо своїх клієнтів, що закріплено відповідними законами України (“Про статус суддів”, “Про міліцію”, “Про прокуратуру” та ін.), але й сприяють реалізації їх права до неї, належне виконання державними органами та іншими суб’єктами обов’язку щодо її надання. Так, відповідно до ст.31 Закону України “Про інформацію”, громадяни мають право:

'ґу період збирання інформації, знати відомості про них, і з якою метою вони збираються, як, ким, і з якою метою вони використовуються;

5!

^ доступ до інформації про них, заперечувати її правильність, повноту, доречність тощо;

оскарження в суді у випадках відмови в доступі до такої інформації або приховування її, незаконний збір, використання, зберігання чи поширення.

Даним законом конфіденційність інформації щодо суб’єкта забезпечується особливим режимом доступу до неї (ст.28), законом також встановлені обмеження в ознайомленні з конфіденційною інформацією (ст.37).

За своїм змістом конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюється за їх бажанням відповідно до передбачення ними умов.

Етична культура юриста

Етика (гр. еіЬїка, від еііюз - звичай) - філософська наука, предметом вивчення якої є мораль.

Таким чином основна суть моральної культури юриста та етичної культури співпадають, але дехто з авторів виділяє етичну культуру юриста як відносно самостійну, окремий аспект моральної культури. Так, наприклад, Гусарєв С.Д. і Тихомиров О.Д. вважають, що етична сторона діяльності юриста визначається як нормами права, так і нормами суспільної моралі. Сприйняття цих нормативів, користування ними у повсякденній роботі, у спілкуванні з оточуючими людьми називається проявом етичної культури юриста.

Зміст етичної культури юриста складають:

♦.служіння суспільним інтересам шляхом зміцнення законності та правопорядку;

♦ безумовне виконання вимог закону та справедливого рішення в юридичному спорі;

♦ співвідношення мети юридичної діяльності із моральними засобами її досягнення;

♦ пріоритет гуманістичної націленості в діяльності юриста, визнання людини найвищою соціальною цінністю;

♦ самокритичність, готовність до конструктивного діалогу з опонентом;

♦ самостійність мислення, розумний скептицизм у спілкуванні;

♦ конкретність та шанобливе ставлення до співрозмовників.

52

Етична культура юриста включає слідуючі складові

1. Дотримання такту ведення судового спору. Юридична практика неможлива без юридичної полеміки в умовах загостреної конфліктності (під час допиту, під час судового засідання тощо). Позитивне вирішення спірного питання у більшості випадках в діяльності юристів залежить від тактичної, коректної поведінки учасників процесу. Некоректна поведінка однієї із сторін може спрацювати не на користь порушника судового етикету. Так ведення спору — це міра поведінки, яка може проявлятися в умовах конфлікту та безконфліктної ситуації.

2. Тактовність та коректність поведінки в процесі юридичного спілкування проявляється у формі відношення учасників: обговорення до думки та аргументації опонента.

3. У такті юридичного спілкування значну роль відіграє куль­тура мови. У випадку виникнення спору важливим є як зміст слова, гак і форма його виразу. Вміло знайдений тон, правильне акцентування, виразна дикція - фактори, що сприяють зниженню емоційної напруги, вирішення юридичної справи на основі законності.

Таким чином, характеристика особистої культури юриста може бути розкладена на окремі елементи, де обов’язковими частинами виступають моральність та етикет поведінки. Це виходить із об’єктивної взаємодії норм права та норм, які формувалися паралельно, виходячи із уявлень суспільства про добро, зло, справедливість.