34. Посольські звіти.

Комплекс даних джерел дійшов до нашого часу з великими втратами. Досить сказати, що й сьогодні невідомі посольські зві­ти, складені дипломатами Османської імперії, Кримського хан­ства, Молдавії, Валахії. Із звітів українських дипломатів вдалося виявити тільки один. Це звіт українського посольства до Криму влітку-восени 1654 р. Михайла Богаченка, Лукаша Пухальського та перекладача Залепкаря від 26 (16) жовтня 1654 р., адресова­ний Б. Хмельницькому. Цей унікальний документ дає точне і грунтовне уявлення про мету, хід і результати посольства, ситуа­цію в Криму, вороже ставлення кримського уряду до українсько-російського союзу. Звіт українських дипломатів за формою нага­дує розгорнутий лист і це, мабуть, не випадково. Саме така фор­ма звітів практикувалася у Речі Посполитій ХУI-ХУII ст., посли якої після повернення на батьківщину повинні були скласти стислі звіти про результати своєї місії для їх внесення у так звані по­сольські книги («Нbгі legaІіoгиm»). Цей звичай, щоправда, часто порушувався і посли доповідали королю та сенаторам про свою місію усно. Цією обставиною певною мірою можна пояснити по­рівняно невелику кількість посольських звітів Речі Посполитої — всього 11 документів включно з щоденником-звітом Войцеха М'ясківського. Щодо звітів російських послів (статейних списків), то вони складалися обов’язково у письмовій формі всіма керівниками найважливіших посольств. Тільки гінці та кур’єри могли допові­дати про результати виконання ними дипломатичних доручень в усній формі, про що свідчать «расспросные речи» деяких з них, за­нотовані у Посольському приказі". Статейні списки, що зберігаються часом у двох-трьох копіях, являють собою цілісні твори, в яких висвітлюється весь хід посольства, починаючи від отримання відповідного царського указу і закінчуючи поверненням диплома­тів на батьківщину. Нині відомо кілька десятків статейних спис­ків, де знайшли відображення події Визвольної війни. 12 з' них створено російськими послами в Україну, 9-у Річ Посполиту, 19 — в Крим, в тому числі 9—керівниками дипломатичних місій на Валуйках. Статейні списки російських дипломатів вигідно відрізняються від звітів послів Речі Посполитої значним обсягом і ретельною фік­сацією всього баченого й почутого. Основу списків складає опис маршруту подорожі з обов’язковим зазначенням усіх населених пунктів і переправ, часу перебування посольства в конкретному пун­кті. Це робить статейні списки неоціненним джерелом з історичної географії України. Головна увага приділяється опису переговорів, причому позиції обох сторін висвітлюються детально, наводяться промови, виголошені дипломатами тощо. На початку джерела ін­коли вміщувався список членів посольства, а при кінці — розпис видатків посольства. У статей­них списках часто містилися «вісті».

Посольські звіти, особливо статейні списки російських дипло­матів, це складне і багатогранне історичне джерело. В їхній основі лежать щоденникові записи дипломатів, що після повернення на батьківщину доповнювалися спогадами, причому до розповіді до­давалися насамперед секретні дані. У звітах також нерідко вмі­щувалися різні документи, здобуті послами під час подорожі. У статейні списки нерідко включалися документи, дані послам при відправці дипломатичної місії тощо. Важливе місце займали свідчення різних осіб, чутки та ін. Дуже важливо, що російські пос­ли звичайно вказували на джерело їхньої інформації, це значно полегшує аналіз достовірності свідчень.

Слід відзначити, що у посольських звітах особливо ретельно описувалися не тільки переговори, але й усе, що стосувалося зов­нішньополітичних контактів сусідніх країн. Саме у ста­тейних списках російських дипломатів є важливі свідоцтва про українсько-російські політичні відносини. Необхідно відзначити, що посольські звіти, особливо статейні списки, створювалися протягом тривалого часу (кілька місяців, навіть більше), через що неминуче траплялися помилки в хронології і ін.

Чимало збережених звітів дійшло до нашого часу пошкодженими, із значними прогалинами, особливо в початковій частині. У статейни списках російських послів, які мають два-три варіанти, є певні розбіжності, що необхідно врахувати дослідникам.Незважаючи на перелічені недоліки, посольські звіти є однією з найважливіших категорій джерел історії Визвольної війни.