32. Дипломатичні інструкції

Термін «дипломатичні інструкції» вживається нами як збір­ний, для визначення різноманітних документів, що містять вказівки монархів чи урядів своїм послам, які відбували за кордон. В цих документах, звичайно секретних, формулювалися цілі посольств, окреслювалася черга денна переговорів, визна­чалися позиції дипломатів у важливіших питаннях, наводилися проекти мирних угод, тощо. Тут часто вказувалися прізвища ке­рівників посольств, детально викладалися церемоніальні тонкощі.

Дипломатичні інструкції Української держави створювалися в генеральній (гетьманській) канцелярії за прямою участю Богдана Хмельницького. Це порівняно стислі документи, в яких у формі тез окреслювалася загальна позиція українського уряду, тактич­на лінія дипломатів. На сьогодні відомо 16 таких документів, що відносяться до 1648—1654 рр. Сім з них —власне інструкції, а дев’ять — кондиції. Останнім терміном ми визначаємо різновид інструкцій, де викладені лише умови пропонованого договору чи угоди.

У Росії дипломатичні інструкції звичайно називалися «нака­зами», а короткий документ, що видавався рядовим гінцям,— «пам’яттю». На сьогодні відомо 14 інструкцій, виданих послам та гінцям, що відправлялися в Україну в часи Національно-визвольної війни. Російські дипломатичні інструкції писалися від імені царя (ін­коли — за його участю) у Посольському приказі під загальним ке­рівництвом М. Волошенінова та А. Іванова. Брали участь у роз­робці цих документів й інші члени російського уряду, керівники посольств. За усталеною традицією інструкції — «накази» російським послам були вели­кими за обсягом, детально регламентували всі більш-менш важ­ливі питання посольства. Значна увага приділялася викладу по­зиції посла з того чи іншого питання, скрупульозно описувалися можливі варіанти переговорів, проекти відповідей на можливі запитання до послів тощо

Щодо інструкцій, створених представниками уряду Речі Пос­политої для своїх дипломатів, то вони збереглися гірше. Вціліло всього 16 документів, чотири з яких були дані послам Речі Поспо­литої в Україну, всі інші — послам у Крим, Росію, Трансільванію, Австрію, Молдавію, Османську імперію та до калмицької орди. Без сумніву, існували у дипломатичній практиці Речі Посполитої і кондиції, про що свідчать умови капітуляції, направлені пов­станцям під Берестечком (збереглися у складі анонімного листа) і проект резолюції трансільванського князя Д’єрдя II Ракоці на пропозиції уряду Речі Посполитої про створення широкої коалі­ції проти українських повстанців".

Розробкою інструкцій у Речі Посполитій займалися звичайно коронні канцлер або підканцлер, зрідка — сам король. У окремих випадках ці документи створювалися колективно: радою сенату або сеймом.

Необхідно відзначити, що крім головної інструкції, посли мог­ли отримувати й додаткові. Листи-інструкції царський уряд ад­ресував не лише дипломатам, але й місцевим воєводам, особливо порубіжним. Листи-інструкції, адресовані представникам дипломатичного корпусу Речі Посполитої, створювалися звичайно королем, примасом, деякими членами уряду та військового командування з допомогою досвідчених канцеляристів. Найчастіше ці листи адре­сувалися Киселю, що зайвий раз засвідчує його видатну роль у здійсненні дипломатичних контактів Речі Посполитої з керівни­ками Української держави.

Інформаційні можливості інструкцій досить значні. Саме ці документи дають найточніше уявлення про справжні цілі посольств, характер зовнішньої політики урядів України, Росії, Речі Посполитої та інших держав. Інструкції та листи-інструкції яс­краво засвідчують ворожість панівних кіл Речі Посполитої до Визвольної війни, їхню дивовижну політичну короткозорість. У найдетальніших інструкціях, особливо російських, містяться і важливі оцінки міжнародного становища, дані з історії поперед­ніх посольств, окремих питань історії Визвольної війни. Особливо важливими є інструкції при вивченні історії тих посольств, звіти яких не збереглися..

Зауважимо, що даний комплекс джерел є неповним. Це сто­сується, зокрема, інструкцій усіх посольств України, направлених у сусідні держави, за винятком Речі Посполитої та Росії.

Основним недоліком інструкцій як історичного джерела є те, що вони не дають можливості встановити найважливіших секрет­них доручень, що не довірялися паперові й давалися послам в ус­ній формі. Чимало даних інструкцій вимагає особливо критичного до себе ставлення, оскільки їхня фіксація в документі зумовлю­валася тактичними міркуваннями, залежала від міжнародної ситуа­ції, Що швидко змінювалася, та зовнішньополітичних цілей дер­жави, що висилала посольство.