3. Типові помилки сприйняття учнями вчителя

Спілкування здійснюється не тільки в словесній формі. Погляд, жест, поза, навіть мовчання – також відповідь чи, навпаки, звернення до партнера.

Традиційно в спілкування виділяють три компоненти: перцептивний, комунікативний, інформаційний. Перший – один із найбільш складних, – перцептивний, – перцептивний (від слова перцепція – сприйняття). Уміння правильно сприймати іншу людину до початку безпосереднього контакту – справа дуже важлива і непроста. Помилки, що виникають на цьому етапі спілкування, виступають першою причиною взаємного нерозуміння.

Директору школи привели учня, що порушив дисципліну. Директор розмовляє не з учнем, а з порушником дисципліни, тобто, з образом учня, який він створив в своїй свідомості. Фактично він розмовляє сам з собою. Безумовно він бажає динині добра. Всі його дії напрвлені на це. Але учень не сприймає директора як добру людину. Навпаки, в його свідомості виникає як правило образ злого противника, у відповідності з тим як він себе веде. Директор не усвідомлює цього і сприймає поведінку дитини як невиправиму.

По суті, перед нами два самостійних монолога, які перетворяться в діалог лише при умові, якщо образ, створений в свідомості кожного із співрозмовників, буде відповідати реальності.

На міжособистісне сприйняття впливають ефекти. Ю. Сінягін дає їм достатню детальну характеристику.

Ефект ореола

Ви звертали увагу, що нагороджують і заохочують, як првило одних і тих самих людей? А чи не забули ви студентську мудрість: «Два роки студент працює на заліковку, а три роки – заліковка на студента». Це наслідок одного і того ж ефекту міжособистісного сприйняття, який отримав назву «Ефект ореола». Суть його в тому, що створений в нашій свідомості образ іншої людини дуже стійкий. В результаті цього ефекту ми не здатні помічати зміни в інших людях. Насправді, людина постійно змінюється.

Якщо керівник сприйняв когось, як доброго працівника, ця думка збережеться навіть тоді, коли коли людина перестала цьому відповідати.

У ефекті ореола можна виділити декілька наслідків.

Перший наслідок. Набагато складніше бути керівником в колективі, в якому ми виросли (особливо, якщо там є люди, які були нашими наставниками), ніж у новому, незнайомому колективі.

Другий наслідок. Психологічно важко працювати вчителем в школі, яку ви закінчили (в очах учителів ви завжди будете залишатись учнями). Правда, не для всіх це погано, ті хто потребує опіки і заступництва, така ситуація навіть вигідна.

Третій наслідок. Для батьків їх сини і дочки залишаться дітьми, навіть доживши до сивого волосся.

Ефект упередження

З ефектом ореола тісно пов’язаний ефект упередження. В школу повинен прийти новий учитель. Директор наводить справки і отримує доволі негативну інформацію. Можна з впевненістю сказати, що новому вчителю буде не солодко. Якщо своєю поведінкою він підтвердить отриману інформацію, керівник подумає: «Добре, що хоч попередили. Але навіть якщо в його поведінці нічого подібного не підтвердиться, реакція директора буде однозначною: «Це ж треба, як вміє приховати свою сутність».

Чому людина, яка здійснила злочин один раз, відчуває серйозні труднощі у своєму подальшому житті? Перш за все, через ефект упередження. Інформація про те, що людина повернулася з в’язниці, в багатьох людей породжує очікування повторного злочину, і той, як правило чинить у відповідності з очікуваннями оточуючих. Треба мати сильну волю, щоб не слідувати цим очікуванням. Правда цей ефект може носоти не тільки негативний характер. Так у відповідності з одним із визначень, любов – це здібність бачити в людині ті якості, яких в ній немає, і тим самим їх створювати. І це також ефект упередження.

Ефект першого враження

Якщо наші зустрічі з людиною не дуже часті, контакти не дуже глибокі, то перше враження – основне джерело нашої думки про нього. Навіть знаючи про можливості його помилковості, ми всеодно дуже часто довіряємо першому враженню.

Варто сказати, що багато студентів і школярів – хороші інтуїтивні психологи. Вони нерідко користуються цим ефектом, забезпечуючи собі солідну перевагу перед товаришами. Такі «досвідчені» студенти під час лекції зазвичай сідають в аудиторії так щоб потрапити в поле зору викладача. Відомр, що при спілкуванні з аудиторією, в полі зору знаходяться, як правило, декілька облич. Вони є своєрідними центрами уваги викладача. Завдання цих студентів стати такими центрами. Для цього вони зображають крайню зацікавленість, періодично в знак розуміння кивають головою і старанно записують найбільш значимі моменти. Вірогідність більш високої оцінки на іспиті в них значно більші.

Ефект логічної помилки

Деякі люди будучи інтуітивними психологами, не рідко створюють про себе враження, використовуючи, так звану логічну помилку. Так, вони без труднощів завойовують репутацію доволі розумних людей, насправді не відрізняючись надмірними інтелектуальними здібностями, а лише використовуючи один нехитрий прийом: стараються побільше мовчати, на будь-яке висловлювання криво усміхаються, що, як правило викликає певну реакцію оточуючих. Причина цього – існуючі в свідомості більшості людей уявлення про те, мовчазність і скепсис – показник розумових здібностей. Звичайно, ілюзія, що виникає на осонові дії цього ефекту, зазвичай розсіюється при більш тісному контакті з людиною, однак, не так швидко, як це здається на перший погляд.

Ефект центральної тенденції

Наше уявлення про людей може бути спотворено, через ефект, який отримав назву «помилка центральної тенденції».

Уявіть собі, що нам вдалось розподілити все людство по ступеню вираженості якої-небуть особистої якості, наприклад, доброти. Це буде виглядати як: злі, агресивні люди; люди, що не відрізняються ні добротою ні злобою; справді добрі люди.

Яких людей більше всього? На це питання люди одноголосно відповідають: середніх. На думку більшості людей, крайній прояв тієї чи іншої яклсті зустрічається рідко. Типовим наслідком цього є добре відоме нівелювання, особистісних відмінностей, наприклад, в характеристиках. Ті, кому, хоча б раз доводилось займатися їх складанням, чудово розуміють з якою важкістю формуються оціночні фрази і як рука, безвольно видає безликі описи. Ми боїмось помилитися, характеризуючи людину і середні судження, як більш вірогідні, які на нашу думку, дозволять нам бути точніше в оцінках. Справедливість такого підходу сумнівна: статистичні закономірності будучи вірними, при великій вибірці в кожному конкретному випадку не працюють. Де гарантії того, що саме ця людина не є тим самим виключенням, одним із ста чи тисячі людей?

Ефект одиниці виміру

Спробуйте провести маленький експеримент. Попросіть декількох чоловік назвати якості, які вони вважають, найважливішими, і ви побачите, наскільки різноманітними будуть їхні відповіді. Діло в тому, що кожен має власний еталон для оцінки якостей інших людей. Не випадково двоє людей можуть довго сперечатись про третього: один буде доводити, що він хороший, другий – що поганий. І діло не в тому, що вони не хотять зрозуміти один одного. Просто «одиниці виміру» різні. При цьому оцінюючи різних людей, людина орієнтується не тільки на еталон. Часто основою оцінки є порівняння якостей іншого із своїми власними. Виникає також ефект контрасту, що заключається в підкресленні у інших людей тих якостей, які недостатньо розвинуті у того хто оцінює.

Ефект механізму установки

В основі більшості ефектів міжособистісного сприйняття лежить механізм установки. За образним порівнянням Д.Н. Узнандзе людина подібна радіоприймачу, який, не дивлячись на те, що може приймати багато радіостанцій, відтворює одну – ту на яку настроєний. Іншими словами, установка – це готовність діяти і сприймати щось певним чином. Розглядаючи сприйняття людини людиною, ми маєм справу з особливим класом установок, оскільки виникають вони при сприйнятті особливих об’єктів – інших людей, норм, правил і т. п.

Прикладом ілюстрації соціальних установок став досвід психолога А.А. Бодалева. Двом групам людей демонструвалась одна і таж фотографія чоловіка, по якій їм пропонувалось особливості характеру людини. При чому людям однієї групи повідомлялось, що на фотографії відомий вчений, а іншої – що це маленький злочинець. В результаті отримані описи кардинально відрізнялись один від одного. В одному і тому ж портреті вони бачили розумний лоб, ласкаву посмішку, що свідчило про широту душі, інші – посмішку хижака, «злочинне підборіддя», приховану злобу і т. д. Діяв ефект упередження.

Схожою ілюстрацією є ще один експеримент, який показує, як важливо не забівати про установки. Одна і таж людина виступала у трьох різних аудиторіях з однією і тією ж лекцією про США. В першій аудиторії його представили як професора, що повернувся в США з симпозіуму. В другій, як учителя, що їздив в Америку по обміну досвідом. В третій – як спортсмена, що повернувся з США з змагань. У всіх тьох аудиторіях слухачами були учителі. Після лекції вияснили їхню думку. Як і очікувались більше всього захоплювалися лекцією ті слухачі, кому читав «професор». «Яка ерудиція, які манери…». Там де виступав «учитель», лекція сподобалась менше, але сподобалась. Спрацював «ефект власного». А ось там де виступав «спортсмен», захоплень не було взагалі. Більше того, багатьом лекція не сподобалась взагалі.

Серед психологів стала поширеня така розповідь про американського професора, який ілюструючи вплив установочних механізмів, став біля метро з табличною на грудях і з шапкою в руці, простояв так весь день. Багато хто клалв в шапку гроші і йшов далі. У всякому випадку ніхто не задавав йому ніяких питань. На табличці ж в свою чергу було написано «Я отримую більше любого з вас».

Ось і ще один офіційний експеримент. Під час лекції в аудиторію заходило двоє людей. Лектор перекидувався з ними кількома фразами, серед яких було зрозуміло, хто зайшов першим. Про другу людину студенти ніякої інформації не отримували. Що стосується першого, то він виступав в одному випадку в ролі лаборанта, в іншому – асаистента, в третьому – доцента і в четвертому професора. Зріст першого суттєво змінювався в оцінці, хоча обидва чоловіка були одного зросту. При цьому «професор» виявився вище «лаборанта» в середньому на 12 сантиметрів.

Отже неточності нашого сприйняття людей торкаються не тільки невидимих особливосте особистості і характеру людини, але навіть його внутрішнього вигляду.

Було б невірно приписувати установкам виключно негативну роль. Акумулюючи в собі індивідуальний і суспільних досвід, вони допомагають людині приймати рішення в ситуації невизначеності, дозволяють компенсувати дефіцит інформації при сприйнятті нових об’єктів, забезпечити психологічний захист і багато, багато іншого. Однак це не дає основ забувати про підступність установок, осбливо в педагогічній діяльності. Багато хто скаже: «Нема в мене ніяких установок по відношенню до людей». Не спішіть з висновками. Спробуйте уважно і якби заново подивитись на оточуючих людей, і, можливо вам відкриється, в них щось, чого ви не помічали.