2. Зовнішній вигляд, техніка рухів учителя фізичної культури

Зовнішній вигляд вчителя. Перше, що сприймає учень – це інформація, яка йде від зовнішнього вигляду і манер вчителя, тобто «іміджу» педагога.

«Імідж» в перекладі з англійської означає «образ», який включає: одяг, міміку, ходу, поставу, жести, манери, голос людини.

Зовнішній вигляд вчителя, безумовно, створює робочий або неробочий настрій на уроці, полегшує або ускладнює спілкування з учнями, сприяє або створює перепони у взаєморозумінні. Костюм вчителя сприймається школярами і як показник шанобливого або зневажливого ставлення до них.

Зовнішній вигляд вчителя завжди повинен сприяти вирішенню педагогічного завдання – ефективному впливу на формування особистості школяра.

Міміка. Міміка – мистецтво висловлювати свої думки, почуття, настрій, стан рухом м’язів обличчя. Часто-густо вираз обличчя і погляд здійснює на учнів сильніший вплив, ніж слова. Жести і міміка, підвищуючи емоційну значущість інформації, сприяють кращому її засвоєнню.

Обличчя, як і увесь зовнішній вигляд, виражає впевненість, схвалення, осуд, незадоволення, радість, захоплення, байдужість, зацікавленість, обурення. Широкий діапазон почуттів виражає посмішка, що свідчить про духовне здоров’я і моральну силу людини. Виразні деталі міміки – брови та очі. Підняті брови виражають подив, зсунуті – зосередження, нерухомі – спокій та байдужість, якщо в русі – захоплення. Мімічні вирази несуть біля 70% інформації, тобто очі, погляд, обличчя людини здатні сказати більше, ніж вимовлені слова. Чоло, брови, рот, очі, ніс, підборіддя – це частини обличчя, які виражають основні людські емоції: страждання, гнів, радість, здивування, страх, відвертість, щастя, інтерес, смуток тощо.

Естетична виразність вчителя виявляється і в зібраності, стриманості в рухах, у скупому, виправданому жесті, у поставі і в ході. Вчителю протипоказана метушня, неприродність жестів, кволість. Навіть в тому, як він входить до дітей, як пройдеться по спортивному залу – у всіх цих «дрібничках» сила його впливу на школярів. У всіх ваших рухах, жестах, погляді діти повинні відчувати стриману силу, дуже велику впевненість в собі. Саме такий – спокійний, привітливий, впевнений – вчитель найбільш виразний як людина та найбільш сильний як вихователь.

Пантоміміка – це рухи тіла, рук, ніг. Вона допомагає виділяти головне, малює образ. Гарна, виразна постава вчителя фізичної культури виражає внутрішній стан особистості. Пряма хода, зібраність говорить про впевненість вчителя у своїх силах, знаннях. У той же час сутулість, опущена голова, кволі руки свідчать про внутрішню слабкість людини, її невпевненість у собі.

Вчителю необхідно виробити манеру правильно стояти перед учнями на уроці. Усі рухи і пози повинні притягувати учнів своєю витонченістю і простотою. Естетика пози не терпить поганих звичок. Не слід розкачуватися назад-вперед, переступати з ноги на ногу, вертіти в руках сторонні предмети (свисток, ключі), потирати ніс, почухувати голову, смикати себе за вухо, спиратися на стіну спортивної зали. Жест вчителя повинен бути обмеженим і стриманим, без різких широких замахів і гострих кутів. Бажані круглі жести та скупа жестикуляція.

Техніка мови. Процес правильного сприйняття учнями навчального матеріалу залежить від досконалості мови вчителя.

Діти особливо чутливі до мовних даних вчителя. Неправильна вимова будь-яких звуків викликає у них сміх, монотонна мова навертає нудьгу, а невиправдана інтонація, гучна патетика у задушевній бесіді сприймається як фальш і викликає недовіру до вчителя.

Дихання. Дихання виконує фізіологічну функцію – забезпечує життєдіяльність організму. Але одночасно воно виступає і енергетичною базою мови. Мовне дихання називається фонаціонним (від грецької phono – звук). У повсякденному житті, коли наша мова переважно діалогічна, дихання не викликає складнощів. Але на уроках, особливо коли вчителю необхідно багато говорити, пояснювати матеріал, нетреноване дихання дає про себе знати: може збільшитися пульс, почервоніти обличчя, з’явитися задишка. Із чотирьох існуючих видів для мовного дихання використовують діафрагмально-реберне дихання, яке здійснюється за рахунок зміни обсягу у поздовжньому та поперечному напрямах внаслідок скорочення діафрагми, міжреберних дихальних м’язів, а також черевних м’язів.

Голос. Для голосу вчителю необхідна, насамперед, сила звуку. Сила залежить від активності роботи органів мовного апарату. Чим більший тиск повітря, що вдихається через голосову щілину, тим більша сила звуку.

Важливою умовою гучності голосу є його політність. Цим терміном фахівці визначають здібність посилати свій голос на відстань та регулювати гучність, що особливо важливо для вчителя фізичної культури.

Істотне значення мають гнучкість і рухливість голосу, уміння легко змінювати його, підкоряючись змісту, слухачам. Рухливість голосу – це зміна його за висотою. Висота – тональний рівень голосу. Діапазон – об’єм голосу. Кордони його визначаються найвищим і найнижчим тонами. Звуження діапазону веде до появи монотонності.

Добре поставленому голосу властиве багатство тембрального забарвлення. Тембр – забарвлення звуку, яскравість, а також його м’якість, теплота, індивідуальність. У звучанні голосу завжди присутній основний тон та низка обертонів, тобто додаткові звуки більш високі за частотою, ніж в основному тоні. Чим більше цих додаткових тонів, тим яскравіша, барвистіша, соковитіша звукова палітра людського голосу.

Дикція. Для вчителя фізичної культури чіткість вимови – професійна необхідність, що сприяє правильному сприйняттю його мови. Дикція – це виразність і чіткість у вимові слів, складів і звуків.

Удосконалення дикції пов’язане, насамперед, з відпрацюванням артикуляції – рухів органів мови. Цьому слугує спеціальна артикуляційна гімнастика, яка включає, по-перше, вправи для розминки мовного апарату, по-друге, вправи для правильного відпрацювання кожного голосного та приголосного звуку.

Ритміка. Швидкість в цілому і тривалість звучання окремих слів, складів, а також пауз у поєднанні з ритмічною організованістю, розміреністю мови складають її темпоритм.

Швидкість мови залежить від індивідуальних якостей вчителя, змісту його мови та ситуації спілкування. Чим важливіше слово, текст, тим повільніша мова.

Важку частину матеріалу вчитель висловлює у повільному темпі, у подальшому можна говорити швидше. Обов’язково уповільнюється мова, коли потрібно сформулювати той або інший висновок – визначення, правило, принцип, закон. Слід враховувати і ступінь збудження учнів. Чим більше збуджений учень, тим повільніше і тихіше слід говорити вчителю.

Для досягнення виразності звучання слід майстерно користуватися паузами, логічними та психологічними. Без логічних пауз мова безграмотна, без психологічних – безжиттєва. Паузи, темп та методика мови у сукупності складають інтонацію. Монотонна мова викликає нудьгу, знижує увагу та інтерес. Мова вчителя повинна приваблювати своєю природністю, мовними засобами і, на відміну від звичайної бесіди, бути контрастною, виразною.