4. Система міжнародної спеціалізації і кооперування

Виробнича спеціалізація

Планетарний масштаб виробничих сил – величезна ступінь їх розвитку. Масштабність виробничих структур пов’язана в організаційно-технічному аспекті з такими процесами, як міжнародна спеціалізація та кооперування, в систему яких включається все більше учасників МПП, що сприяє посиленню цілісності системи світового господарства. Міжнародна спеціалізація виробництва – це форма МПП, за якої зростання концентрації однорідного (за певним критерієм) виробництва і усуспільнення праці в світовому масштабі відбуваються на основі диференціації виробництва і виокремлення самостійних технологічних процесів. Міжнародна спеціалізація відбувається за двома напрямами: виробничому і територіальному.

Виробничий напрям поділяється на міжгалузеву, внутрішньогалузеву і спеціалізацію окремих підприємств і їх об’єднань, наприклад мережевого характеру. Основні її форми такі: 1) предметна(виробництво готових уречевлених продуктів і послуг); 2) подетальна (виробництво компонентів, частин); 3) технологічна, або стадійна (спеціалізація на окремих технологічних операціях, тобто складання, зварювання, фарбування, термічна обробка і ін..). Вектор в розвитку виробничої спеціалізації напрямлений від загального поділу праці до конкретного, а від нього - до одиничного. В найбільш повному вигляді цей процес проявляється в галузях машинобудування, де міжнародна спеціалізація протікає динамічно, безперервно змінюючи свої напрями, співвідношення між трьома вказаними видами, переходячи до більш складних форм, пов’язаних з організаційно-технічними змінами у виробництві, зсувами в структурі світових потреб, впливом НТР і її сучасної інформаційно-технологічної стадії розвитку.

Після Другої промислової революції в світі переважали міжнародна міжгалузева спеціалізація і відповідний тип обміну продукцією між різними галузями, наприклад експорт продукції машинобудування супроводжується імпортом продукції гірничодобувної промисловості. В 1950-1960 рр. на стадії піку розвитку фордизму, міжгалузева спеціалізація змістилась на рівень конкретних галузей і підгалузей, наприклад на рівень автомобіле- і суднобудування, виробництва синтетичних матеріалів, годинників і ін.

В часи зародження і становлення пост фордизму в 1970-1980-і роки на передній план виходить внутрішньогалузева міжнародна спеціалізація, коли напівфабрикати тієї чи іншої товарної групи обмінюються на готові вироби тієї ж групи чи в межах даної товарної групи одні готові вироби ввозяться, а інші вивозяться. В останньому випадку це – обмін товарами-аналогами з різними споживчими якостями (наприклад колісні трактори обмінюються на гусиничні).

В останню чверть 20ст., тобто в стадії формуванні пост фордизму, на перший план вийшов внутрігалузевий (одиничний) поділ праці, що відноситься переважно до обробної промисловості, теми розвитку якої зростають в усьому світі (і в високорозвинутих країнах і у країнах що розвиваються) швидше сільського господарства і гірничодобувної промисловості. З 1950 по 2002р. об’єм світового виробництва готових виробів (в незмінних цінах) збільшився в 10,1 разів, тоді як продукція добувних галузей зросла в 4,2 рази, а с/г – лише в 3,5 рази.

Дана тенденція полягає у тому, що обробні галузі дозволяють безкінечно диференціювати виробництво, тобто збільшувати кількість напівпродуктів, що циркулюють між все більш вузько спеціалізованими підприємствами як всередині національних господарств, так і в міжнародному просторі.

Територіальна міжнародна спеціалізація проявляється як спеціалізація окремих країн, їх груп, регіонів світу на виробництві певних товарів чи їх частин для їх постачання на світовий ринок.

Виробнича кооперація – логічна форма, що протистоїть спеціалізації і об’єднує виробничі процеси в МПП. Спеціалізація і кооперація – дві сторони однієї медалі МПП, тобто взаємодоповнюються.

Кооперація так, як і спеціалізація має виробничий і територіальний аспекти. За формою вона може бути міжгалузевою, внутрішньогалузевою, а за змістом – науково-технічною, виробничо-технологічною, збутовою чи сервісною, , а також охоплюючою весь технологічний цикл – науково-виробничою.

Міжнародна кооперація виробництва – це встановлення стійких виробничих зв’язків між юридично окремими підприємствами різних країн і транснаціональних фірм. В останньому випадку вони отримали визначення – стратегічні альянси, створені різними фірмами з метою оптимального вирішення різного роду технологічних, управлінських, збутових і ін.. завдань.

Е. Г. Кочетов в книзі «Геоекономіка» виділив три моделі зовнішньоекономічних зв’язків: постачальницько-збутова, торгово-посередницька, виробничо-інвестиційна(геоекономічна). Остання можлива тільки за рахунок транс націоналізації та і глобалізації світового господарства.

Предметна класифікація міжнародної кооперації виробництва:

1. Виробничо-технологічна кооперація:

• обмін ліцензіями і правами власності;

• виконання спільних підрядів в будівельних і монтажних роботах;

• спільні роботи по модернізації управління виробництвом, в сфері стандартизації, сертифікації, реалізації виробничих програм. В сфері реалізації спільних програм широке розповсюдження отримали міжнародні консорціуми, в першу чергу в авіаційній, космічній промисловості і енергетиці.

2. Торгово-економічна кооперація, пов’язана з реалізацією продукції, виробленої кооперуючими підприємствами.

3. Післяпродажне обслуговування техніки і технологічних процесів:

• здійснення сумісних програм, наприклад у вигляді підрядного виробничого кооперування чи сумісного виробництва;

• договірна спеціалізація, що полягає в розмежуванні виробничих програм між учасниками виробничого кооперування з метою зменшення чи повного усунення дублювання виробництва і зменшення прямої конкуренції між собою на ринку.

4. Створення спільних підприємств – форма кооперації, що отримала широке розповсюдження в світових зовнішньоекономічних зв’язках, базується на погодженні цілей декількох учасників виробників.

Всі 4 форми міжнародної кооперації повністю себе реалізують в геоекономічній моделі зовнішньоекономічних зв’язків.