Міністерство освіти і науки України

Донецький державний університет економіки і торгівлі

ім. М.Туган-Барановського

Кафедра економіки підприємства

Романенко Н.Г.

Основи підприємництва

Курс лекцій

для студентів денної і заочної форми навчання

спеціальності 7.050107 „Економіка підприємства”

Затверджено

Протокол засідання

кафедри економіки

підприємства №

від „___”___2005р

Донецьк 2005

ЗМІСТ

Теми лекцій

Підприємництво – характерна риса економічного розвитку суспільства.

Формування підприємницьких структур.

Механізм утворення власної справи.

Ринок і конкуренція в системі підприємництва.

Державне регулювання підприємницької діяльності.

Підприємницький ризик.

Маркетинг і менеджмент в підприємницької діяльності.

Планування підприємницької діяльності.

Культура підприємництва.

Тема 1. Підприємництво – характерна риса економічного розвитку суспільства.

1. Розвиток теорій підприємництва.

2. Сутність і характерні риси підприємництва.

3. Суб’єкти та об’єкти підприємницької діяльності в ринковій економіці.

4. Підприємець – головна фігура економічного процесу. Особисті якості підприємця.

1. Сучасна економічна наука визначає поняття ”підприємництво” з точки зору двох аспектів.

З одного боку, підприємництво виступає як форма економічної активності. Це припускає орієнтацію на досягнення комерційного успіху, перспективність, інноваційний характер діяльності, незалежність і самостійність суб’єктів у прийнятті управлінських рішень здійснення бізнесу.

З іншого боку, підприємництво слід розглядати як певний стиль і тип господарської поведінки, для якої характерні такі риси: мобільність, динамічність, творчий підхід до справи, ініціативність і заповзятливість, готовність до ризику й уміння ним управляти, орієнтація на потреби споживачів.

Разом з тим підприємництво, як і будь-який вид діяльності, повинне мати теоретичні засади, які пояснюють його сутність.

Ці поняття у сучасному розумінні вперше використав англійський економіст початку XVІІІ ст. Річард Кантільйон. Він висловив думку, що підприємець – це людина, яка діє в умовах ризику. Пізніше відомий французький економіст початку XІX ст. Ж.Б.Сей сформулював визначення підприємницької діяльності як поєднання трьох класичних факторів виробництва: Землі, Капіталу, Праці.

Проте класики – засновники економічної науки не дуже цікавились фігурою підприємця. Англійські вчені А.Сміт та Д.Рікардо уявляли економіку як механізм, що саморегулюється. У такому механізмі творчому підприємцю не знаходилося місця.

І тільки на межі XX ст. починається усвідомлення значення й ролі інституту підприємництва. Французький економіст Андре Маршалл першим додав до зазначених вище трьох факторів – четвертий – організацію. З цього часу поняття підприємництва розширюється, як і надані йому функції.

Відомий американський економіст І.Шумпетер у книзі ”Теорія економічного розвитку” трактує поняття ”підприємець” як новатор. Він стверджував, що “нормою” здорової економіки є не рівновага чи оптимізація, а динамічна нерівновага, викликана діяльністю новатора – підприємця, яку спрямовано на створення нового споживчого попиту, на отримання чогось іншого, відмінного від попереднього, що забезпечує якісно більш повне задоволення потреб.

Досягти всього цього підприємець може за допомогою наявного “ресурсу”, який він повинен “надихнути” новим життям, або знайти новий ресурс, що допоможе створити нові споживчі вартості, які приведуть в остаточному підсумку до так званого творчого руйнування.

Будь-який ресурс стає корисним тільки тоді, коли людина віднайде його в природі й наділить його економічною цінністю, тобто може отримати з нього чи створити за його допомогою нові товари або послуги.

Звідси виходить, що основним принципом теорії динамічної нерівноваги є інноваційність підходу, в результаті здійснення якого створюється новий ресурс, що порушує прийнятий баланс. Цей інноваційний підхід слід розглядати як інноваційний процес, який відбувається постійно й цілеспрямовано у пошуку змін існуючої практики як джерела отримання соціальних та економічних благ.

По-новому розглядав цю проблему англійський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки за 1974 рік Ф.Хайєк. На його думку, сутність підприємництва – це пошук та вивчення нових економічних можливостей, характеристика поведінки, а не вид діяльності.

2. Дуже близько до поняття “підприємець” підходить і поняття “підприємництво”. Існує багато визначень підприємництва. Згідно з Законом України “Про підприємництво”: “підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність, спрямована на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку.”

Підприємець у своїй діяльності покликаний забезпечити необхідну комбінацію чи необхідне поєднання особистого зиску з суспільною користю з метою одержання прибутку.

Підприємництво є діяльністю, яка пов’язана з вкладом коштів з метою отримання прибутку на основі поєднання особистого зиску з суспільною користю.

Філософією підприємництва є вільний індивідуалізм, провідною рисою якого є забезпечення особистого процвітання за рахунок власних зусиль, але це не суперечить інтересам суспільства.

Можливості збагачення одних не повинні стримуватися слабкістю, неспроможністю інших.

Підприємництво формує навколо себе певне середовище, в якому утверджується повага до особистості як такої, повністю реалізується природне честолюбство людини, її прагнення до самореалізації, дозволяє вивільнити творчий потенціал людей, забезпечує їм сферу діяльності, сферу прикладення своїх сил, і в цьому плані виступає як тип господарювання.

Будучи наслідком демократизації суспільства, підприємництво саме в міру проникнення до економічних структур та психології людей розвиває й підтримує процес звільнення суспільства та особистості від рутини, формує тип мислення, спосіб життя.

Розвиток підприємництва означає раціоналізацію економіки, підвищення конкурентоспроможності, звільнення від баласту не- використовуваних або погано використовуваних ресурсів, найповнішу реалізацію головного потенціалу суспільства – людини. З цієї причини підприємництво не може бути соціалістичним або капіталістичним. Воно – невід’ємна частина бізнесу, ринкової економіки й розвивається тільки там, де утверджується вільне ринкове середовище й демократизація суспільства.

Підприємництво не можна ідеалізувати – це складна, важка праця, яка не кожному під силу, до того ж за певних умов воно не виключає й експлуатацію, але разом з тим внесок підприємництва у прогрес цивілізації величезний.

Очевидно, й у нас настав час публічно розвіяти міфи про підприємництво, про безтурботне життя підприємців, про їхню зажерливість, даремність та непотрібність бізнесу.

Сутність підприємництваможна розглядати з декількох боків:

1. форма економічної активності.

Це: вільність вибору напрямів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень, орієнтація на досягнення успіху, отримання прибутку, відповідальність за прийняті рішення, їх наслідки та пов’язаний з ними ризик.

2. відповідний стиль і тип поведінки.

Це: ініціатива, пошук нетрадиційних рішень, масштабність та ризик, ділова хватка.

3. відповідна економічна функція.

Це: вдосконалення державного механізму; постійне оновлення економіки; створення інноваційної сфери.

Основна метапідприємницької активності – виробництво й пропозиція ринку такого товару, який би викликав зацікавленість та приніс підприємцю прибуток.

Підприємницький прибуток– це різниця між доходами та витратами, яку отримано внаслідок реалізації прийнятого підприємцем рішення щодо виробництва й постачання на ринок товару.

Для країн з ринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва:

• стабільність економічної та соціальної політики держави, яка є джерелом упевненості підприємців у тому, що вони не стануть жертвами кон’юнктурних політичних рішень;

• позитивна громадська думка – відношення до підприємництва як до одного з престижних видів діяльності;

• існування розвинутої інфраструктури підприємництва;

• ефективна система захисту інтелектуальної власності;

• дебюрократизація процедур регулювання підприємницької діяльності з боку державних органів.

Виробництво в Україні здійснюється на основі таких принципів:

1). вільний вибір діяльності;

2). вільний найм працівників;

3). самостійне встановлення цін відповідно до законодавства;

4).самостійне формування програми діяльності й вибір постачальників та споживачів;

5). вільне розпорядження прибутком, який залишається після внесення платежів;

6). отримання та використання матеріально-технічних фінансів, трудових і природних ресурсів, використання яких не заборонено державою;

7).самостійне здійснення підприємництва юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, підприємництво виступає як зовнішньоекономічна категорія, елемент бізнесу, тип господарювання й спосіб життя.

3. В Україні бізнесом можуть займатися практично всі громадяни за винятком категорії людей, законодавчо яким цю діяльність заборонено. Маються на увазі працівники органів міліції, суду, прокуратури, державної безпеки, арбітражу, нотаріату, державної влади та управління, котрі повинні здійснювати контроль за роботою підприємців, наприклад, працівники фінансових органів, податкової інспекції.

Отже, суб’єктами бізнесу можуть виступати громадяни, права яких не обмежені законом, юридичні особи, що володіють різними формами власності, а також громадяни іноземних держав, а саме:

- власне підприємці, тобто особи, які здійснюють ініціативну діяльність на свій ризик та під свою економічну й юридичну відповідальність;

• колективи підприємців та підприємницькі асоціації;

• працівники, які здійснюють трудову діяльність за наймом на контрактній або іншій засадах;

• державні структури у тих випадках, коли вони виступають безпосередніми учасниками операцій (надання урядових замовлень підприємцям).

Державні структури можуть мати й непрямий вплив на суб’єктів ділових стосунків, будучи гарантами здійснення законного бізнесу.

Залежно від юридичного статусу підприємницька діяльність може здійснюватись:

• зі створенням юридичної особи

• без створення юридичної особи.

Підприємницька ідея тісно пов’язана з об’єктом підприємницької діяльності.

Об’єкт підприємницької діяльності– це товар, продукт, послуга, власне те, що може задовольнити чиюсь потребу й що пропонується на ринку для придбання, використання та споживання.

4. Усі трактування поняття “підприємець” , наведені в економічній літературі в різний час і різними авторами, завжди акцентували увагу на характерних якостях підприємців, які вирізняли їх серед інших людей.

1).Річард Кантільйон (1725р.): “підприємець – це людина, яка діє в умовах ризику”;

2).Френсіс Уокер (1876р.): “слід розуміти тих, хто отримує прибуток завдяки своїм організаторським здібностям”;

3).Йозеф Шумпетер (1934р.):”підприємець – це новатор, який розробляє нові технології”;

4).Роберт Хізрич (1985):”підприємець – це людина, яка витрачає весь необхідний час та сили на процес створення чогось нового, що має вартість, приймає на себе весь фінансовий, психологічний та соціальний ризик, отримуючи в нагороду гроші та задоволення досягнутим”.

Підприємницька діяльність вимагає від людини, яка займається нею, певних якостей, оскільки засновується на необхідності виявлення творчих здібностей, таланту, розуму та кмітливості, а також широти мислення й знань.

Тому успіх у підприємництві пов’язаний з особистими якостями підприємця, основними з яких є:

Пошук можливостей та ініціативність.

Сміливість і напористість.

Готовність до ризику.

Орієнтація на ефективність та якість.

Уміння вступати у ділові контакти.

Цілеспрямованість.

Бажання бути інформованим.

Незалежність та самостійність.