Стаття 3

Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може розглядати окремі області своєї національної трудової політики як питання, які відповідно до національного законодавства чи правил або націо­нальної практики регулюються шляхом прямих переговорів між орга­нізаціями роботодавців і працівників.

Стаття 4

Будь-який член Організації, котрий ратифікував цю Конвенцію, забезпечує методом, що відповідає національним умовам, організацію та ефективне функціонування на своїй території системи адміністрації праці, функції та обов’язки якої скоординовані належним чином.

Стаття 5

1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, вживає відповідних до національних умов заходів для забезпечення, в межах системи адміністрації праці, консультацій, співробітництва та переговорів між державними органами влади та найбільш представницькими органі­заціями роботодавців і працівників, або, в разі потреби, представниками роботодавців і працівників.

2. Тією мірою, наскільки це сумісно з національним законодавством і правилами та національною практикою, таких заходів вживають на націо­нальному, регіональному та місцевому рівнях, а також на рівні різних секторів економічної діяльності.

Стаття 6

1. Компетентні органи в межах системи адміністрації праці несуть, у разі потреби, відповідальність за підготовку, проведення, координацію, перевірку та перегляд національної трудової політики або беруть участь у згаданих видах діяльності, а також у межах компетенції державної адмі­ністра­ції є інструментом підготовки та застосування законів і правил, через які здійснюється така політика.

2. Зокрема, враховуючи відповідні міжнародні трудові стандарти, ці органи:

1. беруть участь у підготовці, проведенні, координації, перевірці та перегляді національної політики зайнятості відповідно до національного законодавства та правил і національної практики;

2. вивчають і обстежують становище зайнятих, безробітних та не пов­ністю зайнятих, враховуючи національне законодавство та правила і національну практику стосовно умов праці та трудового життя й умов зайнятості, вказують на недоліки та порушення в таких умовах та вносять пропозиції щодо засобів їхнього виправлення;

3. надають свої послуги роботодавцям і працівникам та їхнім відповідним організаціям, відповідно до національного законодавства та правил і національної практики, з метою сприяння — на національному, регіо­нальному та місцевому рівнях, а також на рівні різних секторів економічної діяльності — ефективним консультаціям і співробітництву між державними органами влади і установами та організаціями роботодавців і працівників;

4. надають роботодавцям і працівникам, а також їхнім відповідним орга­нізаціям на їхнє прохання технічні поради.

Стаття 7

Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, сприяє, якщо цього потребують національні умови з метою задоволення потреб найбільшої можливої чисельності працівників і тією мірою, в якій така діяльність ще не передбачена, розширенню, і, якщо це потрібно, поетапно, функцій системи адміністрації праці таким чином, щоб охопити діяльність, здійснювану в співробітництві з іншими компетентними органами, стосовно умов праці та трудового життя тих категорій працівників, котрі за законом не є особами, що працюють за наймом, а саме:

1. орендарів, які не використовують сторонню робочу силу, здольників і подібних категорій працівників сільськогосподарського сектору;

2. самозайнятих працівників, які не використовують сторонню робочу силу і працюють у неформальному секторі, як він розуміється у націо­нальній практиці;

3. членів кооперативів і підприємств, якими керують працівники;

4. осіб, які працюють у системах, встановлених відповідно до суспільних звичаїв або традицій.