2.3. Розчищення території

При розчищенні території пересаджують зелені насадження, якщо їх використовують в подальшому, захищають їх від ушкодження, корчують пні, очищають майданчик від кущів, знімають родючий шар грунту, зносять або розбивають непотрібні будови, перекладають підземні комунікації і на завершення виконують планування будівельного майданчика.

Зелені насадження, які не підлягають вирубці або пересадженню огороджують, а стовбури дерев, які стоять окремо, захищають від можли­вого механічного пошкодження, закриваючи відходами пиломатері­алів. Дерева і кущі, які придатні для подальшого озеленення, викопують і пере­саджують в охоронну зону або на нове місце.

Дерева звалюють за допомогою механічних або електричних пилок. Тракторами з трелювально-корчувальними лебідками або бульдозерами з високо піднятими відвалами звалюють дерева з корінням і корчують пеньки. Окремі пеньки, які не піддаються корчуванню, розщеплюють вибу­хом. Кущорізами розчищають територію від кущів. Для цієї ж операції ви­ко­рис­то­вують бульдозери з зубами-розпушувачами на відвалі, викорчову­ва­чі-збиральники. Кущоріз є змінним обладнанням до гусеничного трактора.

Родючий шар грунту, який підлягає зняттю з майданчика, який забудо­вується, зрізають і переміщують в спеціально виділені місця, де складають для подальшого використання. Іноді його відвозять на інші майданчики для озеленення. При роботі з родючим шаром необхідно його захищати від змішування з нижче розташованим шаром, забруднення, розмивання і вивітрення.

Знесення будівель і споруд виконують шляхом їх розподілу на части­ни для подальшого демонтажу або завалювання. Дерев'яні споруди роз­бирають, вибраковують елементи для подальшого їх використання. При розбиранні кожний окремий збірний елемент повинен попередньо розкрі­пля­тися і займати стійке положення.

Монолітні залізобетонні і металеві будівлі розбирають по спеціально розробленій схемі знесення, яка забезпечує сталість будівлі в цілому. Членування на блоки розбирання починають з розкриття арматури. Потім блок розкріплюють, після чого ріжуть арматуру і обламують блок. Металеві елементи зрізають після розкріплення. Найбільша маса залізобетонного блока або металевого елемента при розбиранні має бути не більше половини вантажопідйомності крана при найбільшому вильоті гаку.

Збірні залізобетонні будови розбирають по схемі знесення, зворотній схемі монтажу. Перед початком розбирання елемент звільнюють від в'язей. Збірні залізобетонні конструкції, які не можуть бути розділені на елементи, розділяють як монолітні.

Знесення будівель і споруд обваленням виконують гідравличними молота­ми, відбійними молотками, а в окремих випадках — екскаваторами з різним навісним обладнанням — куль бабами, клин-молотами та ін. Вертикальні частини будівлі для запобігання розкиданню уламків по майданчику необ­хід­но обвалювати усередину. Обвалення також може бути виконане вибухо­вим способом.

Після розчищення виконують загальне планування будівельного майдан­чика (див. Частину 3).

2.4. Відведення поверхневих і грунтових вод

Поверхневі води утворюються із атмосферних опадів (зливові і талі води). Розрізняють поверхневі води «чужі», які надходять з підвищених сусідніх ділянок, і «свої», які утворюються безпосередньо на будівельному майданчику.

Територія майданчика повинна бути захищена від надходження «чужих» поверхневих вод, для чого їх перехоплюють і відводять за межі майданчика. Для перехоплювання води створюють нагорні водовідвідні канави або обвалу­ван­ня уздовж межі будівельного майданчика в підвищеній її частині (Рисунок 2.6). Водовідвідні канави повинні забезпечувати пропускання зливних і талих вод визначених витрат. Їх улаштовують глиби­ною не менше 0.5 м, шириною 0.5...0.6 м і висотою бровки над розра­хунковою кількістю води не менше ніж 0.1...0.2 м. Для захисту лотка канави від розмивання швидкість руху води не повинна перевищувати для піску — 0.5...0.6 м/с, для суглинку — 1.2...1.4 м/с. Канаву влашто­вують на відстані не ближче 5 м від постійної виїмки і 3 м від тимчасової. Для запобігання можливого замулювання поздовжній профіль водовід­відних канав роблять з нахилом не менше 0.002. Стінки і дно канав закріп­люють дерном, камінням, тбрасами.

«Свої» поверхневі води відводять наданням відповідного ухилу при верти­каль­ному плануванні майданчика і улаштуванням сітки відкритого і закритого водостоку.

При сильному обводнюванні майданчика грунтовими водами з високим рівнем горизонту осушення виконують дренажними системами. Дренажні системи бувають відкритого й закритого типів. Відкритий дренаж викорис­то­вують при грунтах з малим коефіцієнтом фільтрації при необхідності зниження рівня грунтових вод на невелику глибину — 0.3...0.4 м. Їх улашто­вують у вигляді канав глибиною 0.5...0.7 м, на дно яких укладають шар крупнозернистого піску, гравію або щебеню завтовшки 10...15 см. Закритий дренаж — це траншеї зі схилами в бік збирання води, що заповнюються дрену­ю­чим матеріалом (щебінь, гравій, крупний пісок). При влаштуванні більш ефективних дренажів на дно такої траншеї укладають перфоровані на бокових поверхнях труби: керамічні, бетонні, азбестоцементні, дерев'яні діаметром не менше 125 мм. Такі дренажі зби­рають і відводять воду краще, тому що швидкість руху води в трубах вище, ніж в дренуючому матеріалі. Закриті дренажі повинні бути закладені нижче рівня промерзання грунту і мати поздовжній нахил не менше 0.005.