7.6. Покрівлі з штучних матеріалів

7.6.1. Покрівлі з черепиці

В сучасному будівництві застосовують не тільки традиційну керамічну, але й металочерепицю, пластчерепицю й інші типи штучного матеріалу. В основному використовують для цивільного будівництва: матеріал є не тільки зручним та довговічним, але й надзвичайно ефектною архітектурною прикрасою. Відрізняється від інших надзвичайно високою трудомісткістю.

Всі види черепичних покрівель влаштовують при наявності горища та стрімчастих скатів (60...70% та більше). Керамічна черепиця може бути: пазовою, стрічковою або штампованою, плоскою стрічковою. Крім того вживається цементно-піщана пазова черепиця. Метало- та пластчерепиця по своїй формі імітує вищеназвані керамічні.

Вкладатися може в один шар (всі види, за виключенням плоскої стріч­кової) та в два шари (плоска стрічкова).

Носійними елементами таких покрівель є крокви та вкладені по них лати з брусів 50х50 або 50х60 мм. Причому висота найнижчого бруса робиться на 20...25 мм вище, що забезпечує краще прилягання другого ряду черепиці до першого.

Відстань між брусками лат та їх січення залежить від виду черепиці та способу її вкладання. Наприклад, для пазової стрічкової воно складає 333 мм, а для штампованої — 310 мм.

Вкладання виконується рядами знизу вгору з розігнанням стиків. Тому кожен ряд починається з цілої, або поздовжньої половини черепиці. Робоче місце покрівельника влаштовується так, щоб він міг одноразово вкладати 3...4 ряди черепиці, переміщуючись вздовж брусів лат. По мірі вкладання черепиця закріплюється цвяхами або дротом до елементів лат, для чого знизу або зверху в бруси забивають цвяхи. Коник покрівлі покривається спеціальною кониковою черепицею у формі жолобів. Місця біля розжолобів та приєднання до вертикальних поверхонь оформлюються за допомогою покрівельного оцинкованого заліза. Шви між окремими черепичинами в поперечному й поздовжньому напрямі рекомендується ущільнювати за допомогою цементно-піщаного розчину. Бруси лат рекомендується почина­ти викладати зверху вниз.

Якщо схили покрівлі більше 50%, кожна черепичина через один ряд закріплю­ється до лат дротом, що закручується навколо цвяхів. На стрічко­вій черепиці дріт закріплюють за шипи, на штампованій — за спеціальні отвори. На фронтонах і карнизах дротом закріплюють кожну черепицю неза­лежно від стрімкості скату даху.

7.6.2. Покрівлі з плоских азбестоцементних або металевих плиток

Вживаються плитки у вигляді квадратів, квадратів з двома або трьома зрізаними кутами, трикутні та прямокутні напівплитки. Для вкриття гребе­ня та ребер існують жолобчасті коникові плитки, прямі — шаблони й кутові — розетки (див. Рисунок 7.15).

Ряди плиток розташовують по діагоналі (напуск на 75 мм) або паралель­ними рядами (напуск 80...100 мм). До першого виду відносяться покриття одношарові з плиток з двома зрізаними кутами та лускоподібні або сотові з плиток з трьома зрізаними кутами. До другого — двошарові з плиток з двома зрізаними кутами.

Основою є настил з дощок з прозорами 3...10 мм. Якщо схили покрівлі стрімкі (вище 45%) плитки вкладаються безпосередньо на настил, при менш стрімких покрівлях під плитки влаштовується підстилаючий шар з пергаміну або толь-шкіри. Плитки закріплюються оцинкованими цвяхами, але треба робити попереднє розмічання так, щоб цвяхи забивалися не ближче 20 мм до краю дошки.

Вимоги до основи під плоскі плитки такі ж, як і для гладких металевих листів (див. 7.5.2).

Попередньо до вкладання виконується нарізання плиток в місцях приєд­нання до фронтонних звисів, розжолобів, стін та інших місць й просверд­люють отвори для цвяхів.

Розбивові ліннії наносять на основу шнуром, натертим крейдою, вуглем чи сухою фарбою. Лінії, паралельні конику, починають наносити з боку карнизного звису. Першу (опорну) лінію наносять на ширину фризового ряду плитки за винятком 20 мм (розмір виносу покриття за межі основи карнизного звису). Другу й наступні лінії наносять через таку відстань, яка забезпечує вкладання ряду плиток з відповідним напуском. Через середину першої опорної лінії наносять перпендикулярно до неї другу опорну лінію. Відстань від цієї лінії до паралельних з нею інших ліній має дорівнювати половині суми ширини плитки й величини зазору між ними (як звичайно це 2 мм). Після нанесення обох опорних ліній наносять останні поздовжні й поперечні лінії за допомогою рамки-шаблона, на якому розмічені відстані по розбивовій сітці.

Якщо виготовити рамку-шаблон у відповідності до перелічених правил, можна вкладати плитки й без розмічання основи.

Якщо вкладання виконується без рамки-шаблона, роботу треба починати з фризового (крайнього) ряду плиток по всій довжині карнизного звису. До основи кожну плитку прибивають двома оцинкованими цвяхами з широкою головкою через попередньо просвердлені отвори (діаметр цих отворів треба робити в 1,5...2 рази більше діаметра цвяха, що забезпечує відсутність додаткових напружень при змінах температури). Нижній кінець плитки закріплюється до нижчерозташованих противітровою оцинкованою кнопкою.

Місця приєднання покрівлі до стін, брандмауерів, розжолобків тощо вкривають оцинкованим листовим залізом, напускаючи його на плитки або заводячи плитки під нього.