Конспект_макроэкономика

сукупного попиту залежать від того, на якому відрізку кривої сукупної пропозиції виникло це зміщення.

Збільшення сукупного попиту на кейнсіанському відрізку кривої сукупної пропозиції (рис.9) призводить до розширення реального виробництва (Q2 Q1), але не змінює ціни (Р1). Інфляції немає.

На класичному відрізку збільшення сукупного попиту (рис.11.) підвищує тільки ціни, залишаючи постійним рівень виробництва (Qп), тому що економіка в даному випадку не може вийти за межі свого потенційного рівня (повна зайнятість). Це, як і в попередньому випадку, свідчить про інфляцію попиту.

Зміщення кривої сукупної пропозиції показано на рис.12.. Зміщення вліво від AS1 до AS2 призведе до інфляції, яка обумовлена зростанням витрат. При цьому ціни зростають від Р1 до Р2, а обсяг виробництв зменшується від Q1 до Q2. Крім того, таке зміщення кривої сукупної пропозиції вліво зменшить і зайнятість. Поєднання зростання цін, тобто інфляції, зі скороченням виробництва зайнятості дуже небезпечне тому, що викликає стагфляцію.

Зміщення кривої сукупної пропозиції вправо від AS збільшує обсяг виробництва (Q3 Q1) за одночасного зменшення цін. Це - позитивне економічне явище, що свідчить про економічне зростання, збільшення виробничого потенціалу.

33

Тема 5. Сукупні витрати приватної економіки та рівень виробництва.

1.Споживання та заощадження.

2.Інвестиції та фактори інвестування.

3.Методи визначення рівноважного ЧНП.

4.Вплив інвестицій на рівноважний ЧНП та ефект мультиплікатора. 5.Рівноважний ЧНП в умовах повної зайнятості.

6.Зовнішня торгівля і рівноважний ЧНП.

7.Рівноважний ЧНП з урахуванням цінового чинника.

1.Споживання та заощадження.

Одним з найважливіших компонентів чистого національного продукту є споживання. Під споживанням розуміють ту суму грошей, яка витрачається населенням на придбання матеріальних благ і послуг.

Заощадження — це та частина доходу за мінусом податків, яка не споживається. Таким чином, доход після сплати податків дорівнює сумі споживання та заощадження.

Споживання та заощадження безпосередньо впливають на національне виробництво, рівень цін, зайнятість населення. В економічній теорії для аналізу ролі споживання та заощадження Дж. Кейнсом були введені такі поняття, як функція споживання та функція заощадження.

Функція споживання показує співвідношення між споживчими витратами та доходом в їхній динаміці.

Функція заощадження, яка є похідною від функції споживання (рис. 5.2). В макроекономічному аналізі розрізняють середню та граничну

схильність до споживання та заощадження.

Середньою схильністю до споживання (APC) називають частку доходу (DJ), що використовується на споживання (С) (у %):

C * 100%

DJ

Середньою схильністю до заощадження (APS) називають частку доходу, що залишається на заощадження (S) (y %): S*100%

34

DJ

Закономірним є перевищення середньої схильності до споживання середньої схильності до заощадження, тобто:

APC > APS Крім того: APS + APC = 100 %.

Зазначене вище підтверджує залежність споживання та заощадження від доходу.

Термін «гранична» використовується в економічній теорії в розумінні «додаткова». Таким чином, гранична схильність до споживання або заощадження характеризує тенденцію в зміні величини споживання або заощадження в міру того, як змінюється рівень доходу.

Гранична схильність до споживання (MPC) показує, яка частка додаткового доходу іде на додаткове споживання (y %):

C *100%

DJ

Аналогічно гранична схильність до заощадження (MPS) вказує на співвідношення між додатковими заощадженнями та додатковим доходом, що викликав ці заощадження ( y %):

S *100%

DJ

Сума граничних схильностей до споживання та заощадження для будьякої зміни у доходах після сплати податків завжди дорівнює одиниці або 100 %:

MPC+MPS=1 ; MPC+MPS=100%;

Заощадження певним чином впливають і па споживання. Якщо є заощадження, люди мають можливість споживати більше, ніж отримали доходів. Таку ситуацію називають «ефектом заощадження». За нормальних економічних умов цей ефект незначний. Але в умовах нестабільної економіки, посилення інфляції, відсутності захищеності внесків від інфляції населення починає збільшувати споживання, особливо товарів довгострокового користування, що значно підвищує ефект заощадження.

Крім зазначених вище факторів, на споживання та заощадження впливають також інші, не пов'язані з доходом:

багатство: під багатством розуміють як нерухоме майно (будинки, автомобілі, телевізори та інші предмети довгострокового користування), так і фінансові засоби (наявні гроші, заощадження на рахунках, акції, облігації, пенсії, страхові поліси), якими володіє населення. Населення заощаджує, утримуючись від споживання, з тим щоб нагромаджувати багатство.

податки: відомо, що податки сплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощаджень. Тому зростання податків скорочує споживання і заощадження, і навпаки;

рівень цін: зростання цін скорочує споживання, а зниження цін збільшує

його;

35

очікування зростання цін і дефіциту товарів спричинює зростання споживання (купівля на майбутнє) та зниження заощадження;

споживча заборгованість. Якщо заборгованість досить висока, наприклад така, що 20 або 25 % поточних доходів споживач відраховує для сплати чергових внесків за попередніми закупками, то поточне споживання і заощадження скорочуються з метою зменшення заборгованості.

Таким чином, графіки споживання та заощадження завжди зміщуються у протилежних напрямах, але чинники впливу па споживання та заощадження різноманітні, часто діють у протилежних напрямах і в результаті є взаємно рівноважними.

2. Інвестиції та фактори інвестування.

Інвестиції — це другий після споживання компонент сукупних витрат. Під інвестиціями розуміють витрати підприємств па капітальне будівництво, розширення виробництва, придбання устаткування. Інвестиції відчутно впливають на сукупний попит, обсяг національного виробництва, зайнятість.

На розміри й динаміку інвестицій впливають переважно фактори, пов'язані з доходом, їх дія зводиться до наступного.

По-перше, підприємство інвестує з метою отримання додаткового доходу.

По-друге, витрати на інвестування пов'язані із джерелом фінансування капіталовкладень. Досить поширеним джерелом фінансування капіталовкладень є банківські кредити. Тому важливу роль у динаміці інвестицій відіграє процентна ставка. Якщо очікувана норма чистого прибутку (доход за мінусом-виробничих витрат і податків) перевищує ставку процента, то інвестування буде прибутковим. Але якщо процентна ставка перевищує очікувану норму чистого прибутку, то інвестування невигідне. У прийнятті інвестиційних рішень суттєву роль відіграє не номінальна, а реальна процентна ставка, тому що перша визначається за поточними цінами, а друга — за постійними цінами, скоригованими з урахуванням інфляції. От же, реальна процентна ставка дорівнює номінальній за від рахуванням рівня інфляції.

Таким чином, найбільший вплив на попит па інвестиції справляють процентна ставка і очікувана норма чистого прибутку.

На рис. 5.3 зображена зворотна залежність між ставкою процента й попитом на інвестиції. Така модель інвестиційних витрат дає змогу передбачити важливий аспект макроекономічної політики.

36

останні можуть розглядатися в умовах закритої або відкритої економіки. Спочатку включимо до нашого аналізу сукупні витрати в умовах закритої економіки, коли вони не відображають результатів зовнішньоекономічної діяльності, а складаються тільки із двох компонентів—С+J. Дещо пізніше до їхнього складу буде включено і чистий експорт.

Рис. 5.4. Визначення ЧНП за допомогою методу «витрати — випуск»

Рівноважний рівень ЧНП — це такий обсяг виробництва, коли сукупна пропозиція дорівнює сукупному попиту або коли сукупна кількість вироблених товарів дорівнює сукупній кількості закуплених товарів. У кінцевому підсумку це означає, що рівноважний ЧНП —це такий ЧНП, який дорівнює сукупним витратам. Сукупні витрати і ЧНП постійно тяжіють до цієї рівноваги як до своєї природної норми.

Більш наочно залежність ЧНП від сукупних витрат можна показати за допомогою графіка (рис. 5.4). На рис. 5.4 лінія К відіграє роль бісектриси. Вона відображав ту закономірність, згідно з якою рівноважний ЧНП залежить від сукупних витрат (A). Це означає, що будь-який варіант залежності між рівноважним ЧНП і сукупними витратами відбивається у відповідній точці К. Тому проблема полягає в тому, щоб знайти ту точку бісектриси, яка визначає рівність між конкретною величиною сукупних витрат і рівноважним ЧНП. На рис. 5.4 Оо на осі ЧНП відображає рівноважний рівень ЧНП і умовах, коли сукупні витрати зводяться тільки до спожив чих витрат, тобто ЧНП=С. Підставою для такого висновку є перетин лінії С з бісектрисою в точці Ко. Так доповнимо рис. 5.4 лінією С+J, яка відображає таку величину сукупних витрат, збільшених на чисті інвестиції. Це обумовить відповідне збільшення рівноважного ЧНП. Точка К1 на бісектрисі, де лінія С+J перетинається з бісектрисою, свідчить про те, що новий рівноважний рівень ЧНП дорівнює точці О1 наТакийосіЧНПрівень. ЧНП є його природною нормою, в якої економіка набуває стабільного, стійкого стану. При всіх інших рівнях ЧНП він буде нерівноважним. У таки; умовах сукупні витрати не дорівнюватимуть ЧНП, а економіка буде нестабільною.

Якщо сукупні витрати перевищують ЧНП, тобто С+J >ЧНП, то економіка витрачає (споживає) більше, ніж виробляє, скорочуються товарні запаси, що

38

обумовлює необхідність розширення виробництва до рівноважного рівня. І навпаки, якщо сукупні витрати менші за ЧНП, тобто С+J<ЧНП, то економіка виробляє більше, ніж витрачає (споживає), запаси непроданих товарів зростають, що обумовлює необхідність відповідного зниження рівня виробництва. Звичайно, всі ці зміни мотивуються не тільки коливанням рівня товарних запасів.

Метод «вилучення та ін'єкції». В основі даного методу лежить положення про те, що будь-який обсяг виробництва породжує адекватний розмір використаного доходу (особистого доходу після сплати податків). При цьому певну частку чистого доходу домогосподарства можуть заощаджувати, тобто не спрямовувати на споживання. Тому заощадження являють собою вилучення частки потенційних доходів із потоку «доходи — витрати». В результаті цього вилучення споживчі витрати будуть недостатніми для того, щоб викупити весь обсяг вироблених споживчих товарів, що може призвести до зниження обсягів виробництва, тобто ЧНП. Але цьому є альтернатива. Виробництво може частково переключитися із споживчих товарів на інвестиційні. Це може відбутися за умови, якщо вилучення частки доходів через канал заощаджень обернеться відповідним збільшенням інвестиційних витрат. Таким чином, інвестиції на противагу заощадженням можна розглядати як приплив, ін'єкцію витрат у потік «доходи—витрати», тобто вони компенсують зменшення сукупних витрат, обумовлене вилученням частки доходів на заощадження. Питання полягає нині в тому, якою мірою відбувається ця компенсація. В цьому питанні може бути кілька варіантів.

Перший—якщо вилучення частки доходів на заощадження перевищує ін'єкцію інвестицій, то сукупні витрати С+І будуть меншими за фактичний ЧНП. Це означає, що фактичний ЧНП перевищуватиме рівноважний ЧНП. Другий — якщо вилучення частки доходів на заощадження менші за інвестиційні ін'єкції, сукупні витрати будуть перевищувати фактичний ЧНП. У цьому випадку будь-який фактичний ЧНП буде меншим за рівноважний. Третій

— якщо вилучення та ін'єкція збігаються за своїми розмірами. В цьому випадку сукупні витрати дорівнюють фактичному ЧНП, тобто ЧНП формується на рівноважному рівні.

Рис. 5.5. Визначення ЧНП :за допомогою методу «вилучення — ін'єкції»

Визначення рівноважного рівня ЧНП з допомогою методу «вилучень — ін'єкцій» можна продемонструвати на графіку (рис. 5.5). Як видно із рис. 5.5,

39

лінія інвестицій і розташована паралельно осі ЧНП, тобто інвестиції розглядаються тут як величина, яка не залежить від рівня ЧНП. Єдиним чинником. Що визначає їхню величину в даному аналізі, є кон'юнктура на інвестиційному ринку (очікувана норма чистого прибутку, рівень процентної ставки). На противагу цьому лінія заощаджень S відображає їхнє збільшення залежно від рівня ЧНП.

При збільшенні ЧНП до точки Оо певна частка доходів спрямовується на заощадження, і в точці Ко лінії заощаджень та інвестицій перетинаються. Це свідчить про те, що в даній точці інвестиційні витрати підприємців і заощадження домо-господарств мають єдину величину, яка вимірюється відрізком Ко0о. Зазначеному випадку відповідає рівноважний рівень ЧНП, який на осі ЧНП відображає точка Оо.

Точка перетину ліній заощаджень та інвестицій є єдиною, в якій за даного співвідношення між вилученням та ін'єкцією сукупні витрати дорівнюють ЧНП. Але якщо вилучення та ін'єкції рівні між собою S=I, то в такому випадку заощадження дорівнюють інвестиціям S=І, а С+І=ЧНП.

За всіх вищих рівнів ЧНП заощадження домогосподарств будуть більшими, ніж інвестиції. У цьому випадку перевищення вилучень із доходів на заощадження порівняно з ін'єкціями інвестицій S>I призводить до того, що С+І становить меншу величину, ніж ЧНП. Це зумовлює його зниження в напрямі до сукупних витрат.

З метою повнішого врахування тих умов, в яких формується рівноважний ЧНП, необхідно розглянути два рівні інвестицій: заплановані та фактичні. Заплановані інвестиції—це інвестиції такої величини, яку підприємці планують спрямувати виходячи із кон'юнктури інвестиційного ринку. Фактичні інвестиції, крім запланованих, можуть включати і незаплановані (вимушені) інвестиції, до яких належать непередбачені зміни інвестицій у товарні запаси. Заплановані інвестиції можуть бути більшими або меншими від заощаджень, але фактичні інвестиції завжди балансуються із заощадженням за рахунок незапланованих інвестицій.

Нерівність між запланованими інвестиціями та заощадженнями має два варіанти. Якщо заплановані інвестиції менші від заощаджень, то за цих умов сукупні витрати менші від ЧНП, тобто підприємці мають намір купувати Інвестиційних товарів менше, ніж їх виробляється. Цей надлишок товарів залишається у підприємців як вимушений, незапланований приріст товарних запасів і входить складовою частиною до фактичних інвестицій. За таких умов фактичний рівень ЧНП вищий від рівноважного. Але підприємці, не бажаючи нагромаджувати зайві товарні запаси, в даному випадку скорочуватимуть виробництво в напрямі до його рівноважного рівня.

Якщо заплановані інвестиції більші від заощаджень то сукупні витрати більші за ЧНП. Підприємці виявляють намір купувати більше інвестиційних товарів, ніж їх вироблено, тобто виникає дефіцит. У цьому, як і в попередньому випадку, рівняння між фактичними інвестиціями та заощадженнями не порушується. Але фактичний рівень ЧНП буде нижчим за рівноважного, а

40