Конспект_макроэкономика

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Донбаська національна академія будівництва та архітектури

Кафедра “Економічна теорія і право”

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

за дисципліною

“МАКРОЕКОНОМІКА”

Затверджено на засіданні кафедри

економічної теорії та права протокол № від

Макіївка 2010

Зміст.

2

3

Тема 1. Макроекономіка як економічна наука.

1.Головне завдання макроекономіки.

2.Економічна політика як об’єкт макроекономіки.

3.Предмет макроекономіки.

4.Історія формування макроекономічної науки.

1. Головне завдання макроекономіки.

Економіка полі системне утворення. Вона має складну структуру, яку можна вивчати з різних позицій, у різних аспектах залежно від критерію, покладеного в основу дослідження її будови. Зокрема. Економічна система має досліджуватись на різних її рівнях: мікро-, мезо-, макро-, мега-.

Мікроекономічний рівень господарської системи вивчає

мікроекономіка.

Мезоекономіка – це проміжний рівень економічної системи між мікрота макроекономікою. Об’єктом дослідження на мезорівні є регіональна економіка, а також такі підсистеми національної економіки як аграрнопромисловий комплекс, військово-промисловий комплекс, паливноенергетичний комплекс і т.ін. Мезоекономіка як наука вивчає зміст, структуру та поведінкові функції цих підсистем.

Макроекономіка – це економічна система на рівні народного господарства. Наука макроекономіка досліджує умови, чинники та результати функціонування економіки як єдиного цілого.

Мегаекономіка – економічна система на ріні світового господарства. Наука мегаекономіка досліджує систему світового господарства, її зміст, структуру та поведінку суб’єктів на рівні міжнародних господарських зв’язків.

Макроекономіка – це одна з наук, що вивчає економіку. Макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Аналізуючи основні фактори і наслідки макроекономічного розвитку, ця наука водночас пропонує певні “рецепти”, методи активного впливу на об’єкт свого дослідження, тобто на процес з’ясування у практиці господарювання. Вона також безпосередньо зміст економічної політики держави, і тому макроекономіка виступає її теоретичною основоюМакроекономіка. вивчає агреговану економічну поведінку реального сектору економіки і його співвідношень з номінальним сектором (фінансовим ринком). Завдяки агрегації макроекономіка розглядає не індивідуальні економічні суб’єкти, а їх об’єднання у типи (сектори):

1.Сектор домашніх господарств, які є власниками усіх факторів виробництва, що знаходяться у особистій власності.

2.Підприємницький сектор складається з усіх фірм, що зарегістровані в країні.

3.Державний сектор, що об’єднує усі державні установи та інститути.

4.Фінансові посередники.

5.Зовнішній сектор.

В основі макроекономіки, як і будь-якої іншої економічної науки, лежить суперечність людського суспільства: суперечність між матеріальними

4

потребами людей і тими економічними ресурсами, якими володіють ляди для їх задоволення. Суть цієї суперечності полягає у тому, що матеріальні потреби людей безмежні, а економічні ресурси для їх задоволення – обмежені.

Матеріальні потреби – це бажання людей володіти товарами та послугами, здатними приносити їм користь у вигляді як предметів споживання, так і засобів виробництва. Головною особливістю матеріальних потреб є те, що в кінцевому підсумку вони не можуть бути задоволені повністю, тобто є невтолимими, безмежними.

Матеріальні потреби безпосередньо пов’язані з економічними ресурсами, під якими розуміють всі природні, людські та вироблені людиною засоби, що використовуються для виробництва товарів та послуг. Економічні ресурси можна поділити на такі види:

Матеріальні ресурси (земля, сировинні матеріали, розвідані родовища корисних копалин, капітал).

Людські ресурси (праця, підприємницька діяльність).

Основна властивість економічних ресурсів – це їх відносна обмеженість, або рідкість.

Оскільки потреби людей практично безмежні, а економічні ресурси відносно обмежені, суспільство не в змозі повною мірою задовольнити свої потреби. Досягти цього можна тільки одним способом – підвищуючи ефективність використання всіх наявних ресурсів, тобто шляхом піднесення ефективності функціонування національної економіки в цілому.

Під ефективністю економіки розуміють відношення між її результатами й затратами. Вона характеризує зв’язок між обсягом ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів та послуг, отриманих у результаті використання цих ресурсів.

Є багато способів підвищення ефективності національної економіки на макрорівні:

1.Забезпечення повної зайнятості ресурсів. Повна зайнятість ресурсів означає залучення до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг

2.Досягнення повного обсягу виробництва. Під повним обсягом виробництва розуміють такий його обсяг, коли продуктивні можливості ресурсів використовуються найповніше.

3.Досягнення найраціональнішого розподілу наявних ресурсів між виробництвом окремих видів продукції, між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів.

4.Зростання технічного рівня виробництва.

Таким чином, в умовах безмежності потреб й обмеженості ресурсів підвищення ефективності економіки й досягнення на цій основі вищого рівня споживання є головною проблемою суспільства. З цього випливає практична функція макроекономіки, або її головне завдання. Воно полягає в тому, що дана наука повинна озброїти людей знанням тих форм і методів впливу на економіку, за допомогою яких вони забезпечуватимуть її найефективніше функціонування з метою найповнішого задоволення матеріальних потреб.

5

2. Економічна система як об’єкт макроекономіки.

Основними елементами економічної системи є соціально-економічні відносини, які базуються на існуючих в кожній економічній системі формах власності на економічні ресурси та результати економічної діяльності; організаційні форми господарської діяльності; господарський механізм, тобто засіб регулювання економічної діяльності на макроекономічному рівні; конкретні економічні зв’язки між господарськими суб’єктами.

Регулювання процесу відтворення здійснюється на основі відповідного економічного механізму, який реалізується в економічній практиці через систему ринкових інститутів та органів державного управління економікою. Характер економічного механізму та інститутів, які його реалізують залежить від характеру виробничих відносин і насамперед від форми власності на виробничі ресурси. Тому форма власності і є головною ознакою, яка відрізняє одну економічну систему від іншої.

Можна виділити такі основні типи економічних систем:

1.Ринкова економіка характеризується приватною власністю на економічні ресурси й використанням ринкового механізму для регулювання економіки.

2.Командно-адміністративна ( або планова) економіка, яка заснована на суспільній (державній) власності, а регулювання економічних процесів здійснюється за допомогою централізованого державного планування, що має обов’язковий, тобто директивний, характер стосовно суб’єктів економічної діяльності.

3.Традиційна економіка – це така економічна система, яка базується на відсталої технології, широкому розповсюдженні ручної праці, багатоукладної економіці. У житті суспільства домінують традиції, звичаї, релігіозні і культурні цінності, кастове і сословне поділення, що завдає труднощі соціально-економічному прогресу.

4.Змішана економіка – це така економічна система, яка поєднує в собі різні форми власності (приватну, кооперативну, державну) і два механізми макроекономічного регулювання: ринковий і державний.

Можна виділити такі найтиповіші моделі змішаної економіки:

Американська модель, основу якої становить система всілякого заохочення підприємництва та досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої частини населення.

Японська модель, для якої характерним є значне втручання держави

векономіку за допомогою економічного індикативного планування.

Шведська модель, характерною особливістю якої є її соціальна спрямованість на рівні державної політики.

Французька модель характеризується різноманітністю економічних інструментів: стратегічним плануванням, стимулюванням конкуренції, регулюванням, гнучкою системою оподаткування.

6

Югославська модель, головним змістом якої є здійснення господарсько-політичних реформ, приватизація власності, свобода підприємництва, розвиток конкуренції.

Польська модель була заснована на концепції “Шоку”, яка предусматривала прекращение дотацій збитковим підприємствам, упразднение правомірності банкрутства та виникнення в країні безробіття. Суть “Шоку” в тому, що уряд знімає з себе відповідальність за добробут народу і перекладає цю проблему на його власні плечі.

Німецька модель характеризується тим, що у центрі державних преобразований знаходиться чоловік з його інтересами, як вільна людина, яка осознає свою відповідальність перед суспільством.

Для того щоб вивчити економіку, макроекономісти складають та розглядають макроекономічні моделі, які в спрощеній формі, за багатьох припущень, встановлюють основні залежності між економічними показниками.

Воснові макроекономічного аналізу лежить найпростіша модель кругових потоків (або модель кругообігу продуктів та доходів). В елементарній своїх формі ця модель містить лише дві категорії економічних агентів – домогосподарства та фірми – і не передбачає державного втручання в економіку, а також будь-яких зв’язків із рештою країн світу (рис.1.1).

Ринокпродуктів

Ринок ресурсів

1 – товари, 2 – сукупні витрати, 3 – ресурси, 4 – доходи домогосподарств, 5 – ресурси, 6 – плата за ресурси, 7 – товари, 8 – витрати на національний продукт.

Рис Двосекторна модель кругообігу продуктів і доходів.

Із схеми видно, що економіка є замкненою системою в якій доходи одних економічних агентів є витратами інших:

споживчі витрати домогосподарств на придбання товарів є доходами фірм від реалізації готової продукції;

7

витрати фірм на оплату ресурсів є доходами домогосподарств (заробітна плата, рента, інші види доходів).

Таким чином, для закритої економіки (тобто без будь-яких зв’язків із зовнішнім світом, без державного втручання в економіку) величина загального обсягу виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює сумарній величині грошових доходів домогосподарств. При цьому також справедливо є рівність доходів і сукупних витрат. Враховуючи сказане, національний продукт можна визначити як:

1)суму вартості вироблених товарів і послуг;

2)сукупні витрати;

3)сукупні доходи.

В найпростішій двосекторній моделі кругообігу продуктів і доходів щорічні витрати домогосподарств дорівнюють величині доходів. Проте насправді щорічні поточні витрати домогосподарств у середньому є меншими. Ніж величина їхніх доходів домогосподарства заощаджують. Модель кругообігу продуктів і доходів з урахуванням таких процесів, як заощадження, інвестиції та фінансові ринки, показана на рис1.2.

Ринокпродуктів

Ринок ресурсів

1 – сукупні витрати, 2 – витрати на національний продукт, 3 – плата за ресурси, 4 – національний дохід, 5 – заощадження, 6 – інвестиційні кошти, 7 – інвестиційні витрати.

Рис 1.2 Заощадження, інвестиції та фінансові ринки в моделі кругообігу.

Ця модель кругообігу знову ж спрощена: не всі фірми насправді є позичальниками; не всі категорії домогосподарств належать до категорії заощаджуваних; джерелами заощаджень або позичальниками можуть бути й інші агенти, в тому числі й такі, що перебувають за межами даної системи.

Наступним кроком в аналізі кругообігу доходів та продуктів є введення до моделі державного сектора економіки, під яким розуміють як центральні, так

8

і місцеві органи влади. Державний сектор пов’язаний з іншими елементами економічної системи через:

чисті податки, які кількісно показують ту частину потоку грошових коштів, яка вилучається державою у домогосподарств;

державні закупки товарів і послуг, до яких належать платежі держави за придбані товари і послуги, а також заробітна плата всіх державних службовців;

державні позики на фінансових ринках, які здійснюються при наявності дефіциту державного бюджету.

Таким чином, на рис 1.3., який відображає подальше ускладнення моделі кругообігу, з’являється новий сектор – “держава” – і три нових стрілкивзаємозв’язки.

Ринокпродуктів

Фінансові

ринки

Ринок ресурсів

1 – сукупні витрати, 2 – витрати на національний продукт, 3 – плата за ресурси, 4 – національний дохід, 5 – заощадження, 6 – інвестиційні кошти, 7 – інвестиційні витрати, 8 – чисті податки, 9 – державні позики, 10 – державні закупки.

Рис. 1.3. Модель кругообігу з урахуванням ролі державного сектору.

Введення державного сектору в круговий потік доходів і продуктів не порушує рівності національного доходу та національного продукту. Це пояснюється тим, що:

1)грошовий доход використовується на споживання товарів і послуг, чисті податки, які надходять у розпорядження уряду, і заощадження, які потрапляють на фінансові ринки;

2)існує три види витрат на товари і послуги: споживчі витрати

домогосподарств, інвестиційні витрати та державні закупки товарів і Відкритапослуг.економіка – це економічна система, яка пов’язана з іншими

країнами світу механізмами експорту, імпорту і фінансових операцій. Оскільки в нашій моделі на рис.1.4 зображено тільки грошові потоки (а

не реальні), то:

9