Конспект_макроэкономика

Макроекономіка виконує не тільки пізнавальну, а й прикладну функцію. Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, тобто вивчає стійкі зв’язки й залежності, властиві національній економіці, називають позитивною, або макроекономічним аналізом. Макроекономіку, що має справу із суб’єктивними думками рекомендаційного характеру в формі теорій, концепцій моделей спрямованих на вирішення певних проблем розвитку національної економіки на формування способу досягнення цілей і пріоритетів економічної політики, називають нормативною, або макроекономічним регулюванням.

Особливим елементом механізму функціонування економіки є її державне регулювання. В його основі лежить макроекономічна політика державиДо.загальновизначених цілей економічної політики можна віднести такі:

1.Економічне зростання.

2.Підвищення економічної ефективності виробництва на базі науковотехнічного прогресу.

3.Економічна свобода.

4.Повна зайнятість.

5.Справедливий розподіл доходів.

6.Соціальний захист.

Економічна діяльність держави є невід’ємною частиною ринкової економіки. Його основні економічні функції такі:

1)забезпечення правової бази функціонування ринка;

2)захист вільної конкуренції і інформаційної прозорості економіки;

3)частковий перерозподіл доходів та багатства шляхом трансфертних платежів (допомога по безробіттю, хворобі);

4)зміна у перерозподілу ресурсів для зміни структури випуску;

5)стабілізування економіки (контроль за рівнем зайнятості і інфляції, регулювання грошового обігу, стимулювання економічного росту).

4. Історія формування макроекономічної науки.

Свій початок макроекономічна наука бере ще у XVI столітті. У 1576 р. француз Жан Боден обгрунтував зміну рівня цін (тобто інфляцію) результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. Це були перші спроби макроекономічного аналізу цін з використанням кількісної теорії грошей.

Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у XVIIIст. В працях французької школи фізіократів. Глава цієї школи Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообороту, так звану економічну таблицю.

Розроблюючи свою економічну таблицю, Кене виходив з двох принципів:

1)господарський кругооборот має базуватися на природному економічному порядку без зовнішнього, тобто державного втручання;

2)аналогія процесів з кровообігом сама собою підводила Кене до думки про можливість виникнення певних порушень у господарському кругообороті, аж до появи кризових явищ.

11

Але головний недолік економічної таблиці Кене полягав у тому, що вона не давала пояснення, як в економіці забезпечується “природний порядок”, тобто вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи.

На це питання відповіли представники класичної теорії. Найяскравішим представником цієї теорії був Адам Сміт. Сміт розглядає дві ціни: 1) природну, що покриває витрати і дає середню норму прибутку; 2) ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку.

Під впливом конкуренції і залежно від співвідношення між попитом і пропозицією ринкова ціна відхиляється або вгору, або вниз від природної ціни. Якщо попит вищий за пропозицію, а ринкова ціна відхиляється вгору від природної ціни, то в галузі, де виробляється даний товар, забезпечується прибуток на рівні вищому від середньої норми. Це спонукає економічних суб’єтів переміщувати капітал у прибутковішу галузь. І навпаки, якщо попит нижчий за пропозицію, ринкова ціна менша за природну, а прибуток нижчий від середнього рівня, то капітал вилучають із малоприбуткової галузі. Таким чином, ринок за допомогою цінового механізму автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги.

Протилежний підхід до оцінки регулюючих можливостей ринку міститься в марксистській теорії. К. Маркс розробив дві моделі господарського кругообороту – моделі простого й розширеного відтворення. Макроекономічні ідеї К. Маркса не дістали визнання за межами країн соціалізму. Макроекономіка стала розвиватися згідно з класичною теорією. Але світова економічна криза в 1929-1933 рр. Не підтвердила також основний постулат класичної теорії. Виникла необхідність у новій макроекономічній теорії. Її засновником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, а його теорія дісталаІстотноназву кейнсіанськоївплинулона .авторитет кейнсіанської теорії криза 70-х років XX ст. На цьому фоні почала інтенсивно розвиватися “неокласична теорія”. Неокласична теорія виникла у 70-х роках XIXст. Її виникнення, з одного боку, було реакцією на марксизм з його критикою капіталізму, з іншого – спробою вписати в неокласичну теорію ряд нових положень, висновків, що підтверджували б саморегулюючу здатність ринку. Неокласична теорія має багато різних напрямів. Так, теорія добробуту вперше ввела до наукового обороту поняття “суспільні блага”, “зовнішні ефекти”, “монополії”, з якими ринок справитися не може, а тому потрібна допомога держави. На це спирається зокрема й теорія державних фінансів (П.Самуельсон). на сучасному етапі найрельєфніше виділяються монетаристська теорія, теорія раціональних очікувань, теорія економіки пропозиції. Кожна з них має як позитивні, так і уразливіОтжесторони, сучасна. макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, котрі взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб’єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики.

.

12

Тема 2. Макроекономічні показники та методика їх обчислення.

1.Макроекономічні показники в системі БНГ.

2.Основні принципи побудови СНР.

3.Методика обчислення макроекономічних показників у СНР.

4.Роль цін в обчисленні макроекономічних показників.

1. Макроекономічні показники в системі балансу народного господарства.

В економічній практиці використовують для державного регулювання і прогнозування національної економіки систему балансу народного господарства (БНГ) і систему національних рахунків (СНР). Баланс народного господарства протягом багатьох років використовувався у нашій країні.

Баланс народного господарства – це система найбільш загальних економічних показників, об’єднаних у балансові таблиці, що характеризують матеріальні умови та наслідки розширеного відтворення в усіх галузях і секторах, а також обсяги, темпи й основні пропорції розвитку економіки. БНГ дає змогу визначити основні макроекономічні показники й складні народногосподарські пропорції: співвідношення між виробництвом, споживанням нагромадженням суспільного продукту; між виробництвом, основними фондами і трудовими ресурсами; між двома підрозділами суспільного виробництва; соціальними секторами й групами населення в процесі відтворення доходів. Отже, у БНГ узагальнюються і поєднуються процеси економічного розвитку, визначаються напрями підтримання пропорційностіГоловниму завданнямрозвиткуекономікиБНГ є . забезпечення збалансованості обсягу і структури суспільних потреб з обсягом, структурою суспільного виробництва.

У найбільш загальному вигляді система макроекономічних показників, що розраховуються на основі балансової системи, включає: сукупний суспільний продукт; вироблений національний доход, у тому числі в структурі його первинного розподілу та перерозподілу; національний доход, використаний на споживання і нагромадження; кінцевий продукт; валовий національний продукт; чистий національний продукт; реальні доходи населення та ін. Кожний з цих показників, взаємодоповнюючі інші, має чітко визначену скерованість у структурі цілей економічного аналізу, прогнозування й регулювання соціально-економічних процесів.

Для визначення основних методів макроекономічних показників на попередньому етапі використовуються такі методи розрахунків:

1)визначення динаміки суспільного продукту і національного доходу через її залежність від змін у динаміці й пропорціях використання трудових ресурсів і можливого зростання продуктивності праці;

2)обгрунтування темпів зростання суспільного виробництва за рахунок підвищення ефективності використання основних фондів, капітальних вкладень та фонду нагромадження;

3)обгрунтування фонду споживання та даних про розвиток невиробничої сфери економіки.

13

Узгодивши три викладені вище розрахунки, визначають основні прогнозні макроекономічні показники: суспільний продукт, національний доход, валовий обсяг продукції кожної з великих галузей економіки

На наступних етапах обгрунтування показників суспільного продукту і національного доходу використовують:

1)виробничий метод;

2)розподільний метод;

3)метод кінцевого використання.

За виробничим методом суспільний продукт визначають за місцем його виробництва як суму валової продукції галузей матеріального виробництва.

Національний доход, обчислений за виробничим методом як сума чистої продукції галузей матеріального виробництва, називають виробленим

Національний доход, визначений як сума первинних доходів працівників матеріального виробництва і підприємств усіх форм власності або як сума кінцевих доходів держави, підприємства усіх форм власності і населення, називають розподіленим. Він утворюється внаслідок розподілу і перерозподілу доходів, утворених у сфері матеріального виробництва.

Відповідно до цього методу обсяг національного доходу обчислюють як суму національного доходу і виробничого споживання. Національний доход, визначений методом кінцевого використання як сума фондів споживання матеріальних благ, коштів із урахуванням зовнішньоекономічних зв´язків іншими країнами, називають використаним на споживання і нагромадження

Кінцевий продукт – це та частина суспільного продукту, яка остаточно виходить за межі поточного виробництва й використовується для невиробничого споживання, нагромадження а також для відшкодування зношених у виробництві засобів виробництва, нагромаджених у минулі роки. Вартість кінцевого продукту складається з вартості, створеної у поточному році живою працею трудящих, і вартості, перенесеної ї нагромаджених у минулі роки засобів виробництва. Найважливішою частиною кінцевого продукту є національний доход, від якого кінцевий продукт більший на обсяг фондів та на розмір експортно-імпортного сальдо.

Виходячи зі змісту національного багатства і його складових частин, обсяг національного багатства може бути обчислений на основі показників розроблюваних балансів основних фондів і капітальних вкладень (нагромадження основних виробничих і невиробничих фондів), зведеного фінансового балансу (нагромадження оборотних фондів), матеріальних балансів (нагромадження різних запасів та резервів), балансів природних ресурсів (залучених до економічного обороту природних ресурсів)

2. Основні принципи побудови системи національних рахунків

В СНР враховуються всі види діяльності, пов’язані з виробництвом матеріальних благ і послуг. Перехід до принципів СНР вирішує проблему міжнародних зіставлень важливих макроекономічних показників, що застосовуються у країнах з ринковою економікою.

14

Система національних рахунків – це система взаємопов’язаних економічних показників та особлива форма їх представлення, яка відображає найзагальніші й найважливіші аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом і споживанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни

СНР базується на таких методологічних принципах:

1)в основу СНР покладена концепція господарського кругообороту, згідно ї якою виробництво, розподіл і перерозподіл продукції та доходів, формування національного багатства розглядаються як різні, але взаємопов’язані аспекти процесу відтворення;

2)СНР спирається на “розширювальне” трактування продуктивності праці, згідно з яким продуктивною є будь-яка діяльність виробництва матеріальних благ і послуг що приносить доход;

3)в основу СНР покладені припущення про еквівалентність продукту й

доходу.

Отже, принципова відмінність між методологією СНР і БНГ насамперед стосується визначення сфери виробництва. У СНР під виробництвом розуміють соціально організовану діяльність щодо створення благ і послуг. Блага і послуги, які є предметом виробничої діяльності, визначаються при цьому двояко: вони або призначені для обміну на ринку, або отримані в обмін на фактори виробництва. Таким чином, у виробничу діяльність, окрім товарного виробництва, включається нетоварне виробництво державних органів і домашніх господарств.

Особливістю методології СНР є також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є добавлена вартість.

Добавлена вартість характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в масштабах економіки в цілому.

Технічно мікроекономічне рахівництво базується на принципі подвійного запису, згідно з яким СНР є взаємозв’язана сукупність двосторонніх рахунків (балансових таблиць), а кожний економічний показник (економічна операція) записується у дебеті одного рахунку й кредиті іншого, що кореспондує з ним.

Базовою одиницею обліку у СНР слугує так звана інституційна одиниця, під якою розуміють економічну одиницю, що характеризується єдністю поведінки й самостійністю у прийнятті рішень у сфері своєї основної діяльності Національна економіка у цілому визначається як сукупність усіх інституційних одиниць-резидентів (економічних одиниць), що функціонують

на даній території протягом тривалого часу (понад рік).

Інституційні одиниці (домашні господарства, підприємства, організації) є резидентами даної країни, якщо центр їхніх економічних інтересів пов’язаний

зекономічною теорією даної країни.

Усі інституційні одиниці об’єднуються у сектори: підприємства, що виробляють товари й послуги, крім фінансових послуг (нефінансові підприємства); фінансові установи; державні установи; громадські й приватні організації, які обслуговують домашні господарства; домашні господарства; зовнішньоекономічні зв’язки.

15

Одним з базових понять у системі показників макроекономічного рахівництва є економічна операція, котра відображає групування елементарних потоків за їх змістом. Економічні операції в СНР поділяються на три групи; операції з продуктами й послугами, розподільчі й фінансові.

Для економіки у цілому розподіляють 10 рахунків. Вони покликані відобразити матеріально-речову й вартісну структуру процесу відтворення на макроекономічному рівні. При цьому складаються такі рахунки: продуктів і послуг, виробництва, утворення доходів, розподілу доходів, використання доходів, капітальних витрат і фінансовий рахунок (для внутрішньої економіки), а також поточних операцій, капітальних витрат і фінансовий рахунок (для зовнішньоекономічних зв´язків).

Таким чином, СНР являє собою струнку систему з високим рівнем централізації внутрішньої структури й урахуванням усіх зв´язків між елементами на основі методології балансового методу і принципу подвійного запису кожної економічної операції.

Створення СНР в Україні має велике значення як для виконання аналізу на основі міжнародних стандартів управління процесом відтворення.

3. Методика обчислення макроекономічних показників у СНР.

Система національних рахунків передбачає обчислення багатьох макроекономічних показників. Одним з них є обсяг річного виробництва товарів і послуг, тобто валовий випуск. Він визначається різними способами:

-як сума валового випуску товарів, нетоварних продуктів послуг (плюс імпортне мито);

-як сума проміжних і первинних витрат (плюс імпортне мито);

-як сума проміжного споживання й кінцевих видатків (мінус імпорт). Проміжне споживання включає поточні витрати підприємстві

організацій в обох сферах народного господарства на придбання товарів та сплату послуг.

Валовий внутрішній продукт отримують шляхом виключення з валового випуску проміжних витрат (вартості сировини, матеріалів, палива, енергії та інший матеріальних ресурсів, а також наданих господарськими одиницями послуг), тобто цей показник відображає виробництво матеріальних благ і надання послуг господарськими одиницями на території країни.

Головним макроекономічним показником у СНР є валовий національний продукт. Він визначається як сукупна ринкова вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за один рік незалежно від того продані вони чи витрачені на збільшення запасів.

Щоб уникнути багаторазового обліку (тобто подвійного рахунку) окремих частин продукту при визначенні ВНП, враховується тільки ринкова вартість кінцевих продуктів. При цьому під кінцевими продуктами розуміють товари й послуги, що купуються для кінцевого використання, а не для перепродажу як подальшої обробки й переробки.

Вартість кінцевих продуктів – це добавлена вартість кожної виробничої ланки.

16

У процесі визначення ВНП з його обсягу виключають різні непродуктивні операції (угоди), що мають місце протягом року і не пов’язані з поточним виробництвом продукту. Ці операції включають суто фінансові угоди (трансферні виплати з державного бюджету, приватні трансферні платежі, угоди з цінними паперами), а також продаж старих речей.

Векономічній практиці використовують три методи розрахунку ВНП;

1)виробничий;

2)за витратами;

3)за доходами.

Відповідно до першого методу ВНП обчислюється як сума добавленої вартості всіх галузей економіки тобто за місцем її створення. Це можна представити за допомогою формули:

ВНП=∑(ВВ-МВ) + (НП-С) ЗР

де ВВ – валовий випуск окремих галузей; МВ – матеріальні витрати окремих галузей; НП – непрямі податки; С – субсидії; ЗР – сальдо зовнішньоекономічних розрахунків

У багатьох країнах крім ВНП, обчислюють валовий внутрішній продукт. Він дорівнює ВНП за мінусом сальдо зовнішньоекономічних розрахунківЗадругим. методом ВНП визначається як сума всіх витрат, необхідних для того, щоб викупити на ринку весь обсяг виробництва. Згідно з третім методом ВНП вимірюється ї точки зору доходу, отриманого або створеного в процесі виробництва даного року.

ВНП, визначений за витратами, вимірюється як сума всіх витрат, пов’язаних зі створенням кінцевого продукту й послуг. Він включає:

споживчі витрати домашніх господарств (С), які пов’язані із закупівлею предметів споживання довгострокового використання, товарів поточного споживання і сплатою послуг;

валові внутрішні інвестиції (І), які пов’язані з витратами фірм, підприємців на закупівлю інвестиційних товарів, призначених для заміщення собою засобів виробництва поточного року, а також інші добавлення до обсягу капіталу в економіці;

державні закупки товарів і послуг (G), які охоплюють усі витрати держави на закупівлю кінцевої продукції підприємств і ресурсів, у тому числі робочої сили, виключаючи при цьому трансферні платежі як такі, що не пов’язані зі збільшенням поточного виробництва;

чистий експорт (Хп) – різниця між експортом та імпортом товарів і

послуг.

Отже, ринкова вартість річного виробництва може бути визначена за формулою:

ВНП=С+І+G+Хп

ВНП, визначений за доходами, вимірюється як сума доходів, що їх отримали домашні господарства. Ці доходи включають заробітну плату, рентні платежі, проценти і прибуток. Водночас вартість ВНП вміщує й два види

17

розподілу коштів, не пов’язаних з виплатою доходів. Це – відрахування на споживання капіталу (амортизація) і непрямі податки на бізнес та деякі ін.

Крім показника ВНП, що характеризує річний випуск продукції і послуг в економіці, в СНР є ряд взаємозв’язаних показників, які можуть бути розраховані на основі ВНП. До таких показників слід внести чистий національний продукт, національний доход, особистий доход і доход після сплати податків (використаний доход)

Чистий національний продукт (ЧНП) визначають як різницю між ВНП і сумою амортизаційних відрахувань поточного року.

Обсяг ЧНП можна розрахувати також за формулою:

ЧНП=С+Іс+G+Хп

де С – споживні витрати домашніх господарств; Іс – чисті інвестиції даного року; G – державні закупки; Хп – чистий експорт товарів та послуг.

Національний доход розраховується як різниця між ЧНП та сумою непрямих податків на бізнес.

НД=ВНП-НПб

Національний доход можна визначити шляхом розрахунку ВНП за доходами як суму всіх видів розподілу за винятком амортизаційних відрахувань і непрямих податків на бізнес.

Особистий доход, що є фактично отриманим доходом. Його розраховують шляхом виключення з національного доходу доходів зароблених, але не отриманих (внески на соціальне страхування, податки на прибуток корпорацій) і включення доходів отриманих, але не пов’язаних з поточної трудової діяльності (трансферні платежі і виплати населенню)

Використаний доход. Його розраховують шляхом вилучення з особистого доходу індивідуальних (особистих) податків (особистого прибуткового податку, податків на особисте майно і на спадщину).

4. Роль цін в обчисленні макроекономічних показників.

ВНП різних років може бути зіставлений для визначення фізичних обсягів національного виробництва тільки за умови, що ціни були незмінними. Але насправді ціни з року в рік як правіло змінюються, зростають або знижуються. Це означає, що на величину ВНП впливають зміни як фізичних обсягів національного виробництва, так і цін. З метою нівелювання цінового фактора виробництва в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВНП: номінальний і реальний.

Номінальний ВНП відображає обсяг виробництва у ринкових цінах, що складалися на момент створення цього обсягу продукції, й обчислений у національній валют за її поточним курсом.

Реальний ВНП не враховує зміну рівня цін. Він відображає вартість загального обсягу виробництва у різні роки за умов незмінного рівня цін, починаючи з базового року. Таким чином, реальний ВНП показує ринкову вартість обсягу продукції кожного року, яка визначена у постійних цінах базового року й обчислена у національній валюті за її незмінним курсом.

18

Індекс цін визначає співвідношення між сукупною ціною певного набору товарів та послуг (“ринкового кошика”) для певного періоду часу й сукупною ціною ідентичної або схожої групи товарів та послуг у базовому періоді.

Найвідомішим серед цих індексів є індекс споживчих цін (ІСЦ), за допомогою якого вимірюються ціни фіксованого ринкового кошика, котрий включає до 300 споживчих товарів та послуг, які купує типовий громадянин.

Індекс цін ВНП (або дефлятор ВНП) більше пристосований порівняно з ІСЦ для вимірювання загального рівня цін.

У зв’язку з цим дефлятор ВНП являє собою індекс цін, пов’язаний з коригуванням номінального обсягу ВНП з урахуванням зміни цін.

Якщо за базовий прийняти 1990р., то індекс цін ВНП 1997р. виражається співвідношенням;

Ціна ринкового кошика 1990р. ІцВНП97Р. = Ціна ринкового кошика 1997р.·100

За допомогою індексу цін ВНП можна зіставляти ціни обсягу виробництва кожного даного року з цінами аналогічного обсягу виробництва за цінами базового року. Набір індексів цін для різних років дає змогу зіставляти рівні цін у різні роки. Підвищення індексу цін ВНП у поточному році порівняно з попереднім роком свідчить про інфляцію, а зниження – про дефляцію

Процес коригування номінального ВНП з урахуванням інфляції або дефляції пов’язаний з використанням дефлятора ВНП (індексу цін ВНП). Це дає змогу інфліювати (збільшити грошовий вираз ВНП з урахуванням динаміки цін) обсяг номінального ВНП. Результатом цього коригування є те, що ми отримаємо реальний ВНП для кожного року у незмінних цінах базового року.

Найпростішим і найпрямішим методом дефліювання та інфліювання номінального ВНП даного року є ділення номінального ВНП на індекс цін у десятичній формі, то

НОМІНАЛЬНИЙ ВНП·100=РЕАЛЬНИЙ ВНП ІНДЕКС ЦІН

За допомогою показника реального ВНП визначається вартість загального обсягу виробництва в різні роки за умови, що рівень цін є незмінним, починаючи ї базового року і протягом усього періоду, що аналізується.

Отримані показники реального ВНП можна безпосередньо зіставляти з показником ВНП для базового року, оскільки всі відображають тільки зміни обсягу виробництва, а не зміни рівня цін. Порівняно з номінальним ВНП він є більш точною характеристикою результатів функціонування економіки.

19

Тема 3. Економічні цикли.

1.Суть та структура економічного циклу.

2.Причини циклічних коливань.

3.Довгострокові цикли в економіці.

4.Безробіття: основні визначення та вимірювання.

1. Суть та структура економічного циклу.

Кожне суспільство прагне до економічного зростання. Проте довгострокове економічне зростання не завжди є закономірним. Воно перепивається періодами економічної нестабільності, коливаннями у темпах економічного зростання, структурі й ефективності відтворення. Період швидкого зростання економіки переривається інфляцією (зростанням цін), спадом виробництва і низьким рівнем зайнятості (безробіттям)

Циклічний розвиток економіки став предметом дослідження багатьох учених-економістів.

У чому ж полягає суть економічного циклу?

Економічний цикл означає піднесення і спади рівня економічної активності протягом декількох років підряд тобто рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, що постійно повторюється.

Кожний цикл являє собою певну послідовність яка складається з альтернативних фаз, що повторюються. Це означає що кожна з його фаз повинна мати здатність до відтворення наступної. У підсумку цикл набуває здатності до самовідтворення.

Оскільки такий рух відбувається хоча й нерівномірно, але безперервно (останні фази попереднього циклу накладаються на перші наступного), то динаміка макроекономічних показників має хвилеподібний вигляд: у кінці попереднього і при зародженні нового циклу (криза) відбивається погіршенням показників; на нижньому рівні (депресія) встановлюється короткочасна рівновага; під час поширення нового економічного циклу (пожвавлення, піднесення) показники різко зростають; на верхньому рівні піднесення (процвітання, бум) – досягнення рівноваги; потім знову спад (криза) і т.д.

Отже економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Процвітання змінюється спадом або крахом. Обсяги валового національного продукту, зайнятості і виробництва скорочуються. За спадом виникає депресія. Врештірешт досягається певна критична точка, після якої починається пожвавлення. Відновлення може бути повільним або швидким. При цьому рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає. В міру того як пожвавлення в економіці набирає силу, рівень цін починає підвищуватися до тих пор, поки не виникає повна зайнятість і виробництво не почне працювати на повну потужність, тобто пожвавлення може бути не повним і, навпаки настільки сильним, що призведе до нового буму. Нова смуга процвітання може начати тривалий, стійкий рівень пожвавленого попиту збільшення кількості вільних робочих місць, підвищення цін і життєвого рівня населення або ж швидке інфляційне роздування цін і зростання спекуляції, за яким настає нова важка криза.

20