Конспект_макроэкономика

У. К. Мітчелл, учений, що глибоко вивчає економічні цикли, а також багато інших економістів поділяють цикли на чотири фази, дві з яких, найважливіші, називають періодами піднесення і спаду (кризи), що показано на графіку (рис. 3.1)

Процвітання

Піднесення

Криза

Депресія

Рис . 3.1. Чотири фази циклу

Фаза піднесення завершується і змінюється фазою спаду (кризи) на так званій верхній поворотній точці, або “вершині” (процвітання або бум). Таким же чином фаза спаду (кризи) завершується і відкриває шлях піднесенню на ніжний поворотній точці, або депресії.

Упроцесі становлення та розвитку ринкової економіки багато уваги приділялося дослідженню природи і наслідків циклічних коливань та кризових явищ. Виникли різні теорії економічних циклів, в яких досліджувався механізм їхньої дії та шляхи стабілізації економіки.

Велике значення для розвитку теорій економічних циклів мали дослідження Дж. М. Кейнса та його послідовників Р. Харродо, Дж. Хікса, А. Хансена та інших, в яких цикл розглядається як підсумок взаємодії руху національного доходу, споживання і нагромадження капіталу. Відповідно до кейнсіанської теорії циклічний процес обумовлений динамікою ефективного попиту, що визначається функціями споживання і інвестицій. Стійкі зв’язки між нагромадженням, споживанням і рівнем національного доходу розглядають через залежність приросту національного доходу від приросту капітальних вкладень, і навпаки, через залежність капітальних вкладень від приросту національноПротягомдоходутривалого. часу рекомендації для антициклічного державного регулювання, засновані на кейнсіанських моделях давали позитивні наслідки

Проте, кейнсіанські моделі регулювання циклу водночас стимулювали інфляційні процеси.

У70–80-ті роки в умовах значних темпів інфляції коли економічний спад не супроводжувався зниженням цін, кейнсіанські моделі були доповнені так званою монетарною теорією циклу (М. Фрідмен). Ця теорія виходить з того що, головну роль у динаміці національного доходу і відповідно циклу відіграє нестабільність грошової пропозиції , надлишок якої “закладає” економічна політика самої держави. Тому держава з метою стабілізації економіки відповідно до монетарної теорії циклу повинна зосередити основну увагу на регулюванні обсягу грошової пропозиції, тобто грошової маси, яка перебуває в обігу.

21

2. Причини циклічних коливань.

Основними критеріями, що використовуються для характеристики економічних циклів, є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяються на такі:

1)цикли Кондратьєва, або довгострокові цикли, тривалість яких дорівнює 40-60рокам. Їхня головна рушійна сила – радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;

2)цикл Кузнеца – їхня тривалість дорівнює 20 рокам, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;

3)цикл Джаглера з періодичністю 7-11 років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів

4)цикл Китчина з тривалістю 3-5 років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;

5)приватні господарські цикли, що охоплюють період від 1 до 12 років та існують у зв’язку з коливаннями інвестиційної активності.

Цикл Кузнеца називають звичайно циклами відтворення. Вони, в свою чергу поділяються на чотири групи. До першої належать цикли, зумовлені особливостями економічної політики держави (фінансової, цінової, податкової та ін.) Друга група циклів втілює залежність структурних піднесень циклічного характеру від криз в економічній динаміці. До третьої групи належать цикли пов’язані з ендогенними факторами (надмірним інвестуванням, низьким рівнем платіжного балансу, демографічними зрушеннями. І нарешті, четверта група, яка охоплює циклічність викликану виробничими факторами: тривалістю відтворення основного капіталу, зміною поколінь техніки, устаткування тощо.

Деякі дослідники вважають, що головними причинами економічних циклів є фактори, які перебувають за межами економічної системи: виникнення сонячних плям, війни, революції, політичні перевороти, високі темпи зростання населення та його міграції, відкриття нових земель та родовищ корисних копалин, поява наукових і технічних винаходів і нововведень. Не всі ці фактори

єпричиною економічних циклів, а деякі з них (сонячні плями, політичні події тощо) мають відносний характер і впливають на економічні цикли. Водночас економічна система у багатьох випадках сама впливає на зовнішні фактори.

Поряд із зовнішніми причинами економічних циклів на них справляють вплив внутрішні фактори. Насамперед це стосується вироблення і відшкодування капітальних (інвестиційних) товарів, товарів тривалого користування вдосконалення техніки, зростання доходу, зниження норми процентаАналізтощочинників. економічного циклу показує, що протягом тривалого часу, незалежно від досягнутого рівня доходу, запас інвестиційних благ відповідатиме цьому рівневі, а нові чисті інвестиції можуть скоротитися до нуля, якщо відбудеться зростання доходу, вдосконалення техніки, або нове зниження норми процента. Перший з цих процент (зростання доходу), який показує, що попит на інвестиції може бути спричинений зростанням продажу товарів і доходу, дістав назву “принцип акселерації”.

22

Суть принципу акселерації полягає в тому, що коли продаж товарів, які випускає підприємство, зростає в декілька процентів, то виробництво машин для випуску цих товарів збільшується у декілька разів. Це і є ефект прискорюваного (акселеративного) впливу змін у споживанні на рівень інвестицій. Він означає, що невеликий приріст споживчого продукту товарів зумовлює величезний приріст інвестиційних затрат. Тепер, щоб не зменшилися інвестиції, слід підтримувати зростаюче споживання. Як що його зростання припиниться або встановиться на якомусь рівні, то чисті інвестиції впадуть до нуля, а валові інвестиції істотно скоротяться.

Акселератор – це коефіцієнт, що характеризує зв’язок між зміною доходу (споживання) і чистими інвестиціями. Визначення цього коефіцієнта можна здійснити за допомогою такої формули:

∆ЧІ А = ∆Д

де ∆ЧІ – приріст чистих інвестицій, ∆Д – приріст доходу (споживання) Із коефіцієнта акселератора випливає висновок, що депресія може

виникнути саме через те, що скоротилися темпи зростання споживання, навіть якщо його абсолютна величина не зменшилася, а лише встановилася на високому рівні.

Очевидно, що принцип акселерації є потужним фактором, що породжує нестабільність економіки. Якщо продаж товарів змінюється, то принцип акселерації може підсилити або зменшити ці коливання. У момент підвищення він спричинює зростання чистих інвестицій, а під час зниження він з такою є силою спонукає до чистого дезінвестування, тобто продажу частини машин й устаткування на ринку використовуваного обладнання.

Протягом тривалого періоду, якщо економічна система зростатиме внаслідок збільшення населення або піднесення реальних доходів, принцип акселерації діє як стимулюючий фактор: зростання валового національного продукту викликає екстенсивне збільшення капіталу, що у свою чергу, спричиняє пожвавлений попит на інвестиційні товари й відносно високу зайнятість.

3. Довгострокові цикли в економіці.

Важливе значення має дослідження механізму довгохвильового циклу. Досить поширеною є думка про те, що довгохвильовий цикл реагує головним чином на випадкові ендогенні фактори, а вони, мовляв, не піддаються прогнозуванню. Крім того, така “випадковість” виявляється несумісною з тривалістю самого циклу яка становить у середньому 50 років. Вирішення проблем генезису довгої хвилі дає змогу в багатьох випадках позбутися появлення про “непрогнозованість” хвильових коливань.

Узагальнення сучасних поглядів на генезис довгохвильового циклу дає можливість розкрити суть економічного механізму, що його ініціює. Її можна звести до наступного.

Зростання цін у сфері виробництва засобів виробництва в межах середньострокового періоду від 10 до 20 років, ініціює пошук нових ресурсів. У цей час гостро зростає потреба у збільшенні нагромадження, задоволення, яке

23

може бути лише за значний проміжок часу. Для даного періоду характерним є спад виробництва, погіршення макроекономічних показників та ефективності. У кінцевому підсумку зростання попиту обумовлює заміну діючих технологій, машин, устаткування на нові. Період депресії у циклі закінчується в міру того, як нагромаджуються нові технології, устаткування, що дає можливість зняти напруження в економіці. Ці нові технології (нововведення здатні забезпечити ефективніше використання нагромадженого потенціалу або дати імпульс для кардинального його оновлення.

У1925р. М. Д. Кондратьєв спираючись на статистичний аналіз цін, показав, що світова економіка розвивається циклічно, кожний цикл продовжується 48-55 років. Спади у циклах корелюються загальносвітовими депресіямиУсвоїх. працях Кондратьєв висловив ряд важливих ідей відносно механізму довгохвильових коливань господарської кон’юнктури. Зокрема він пов’язував повторювання великих циклів з особливостями оновлення основного капіталу, вкладеного у довгострокові виробничі споруди та інші капітальні блага. При обгрунтуванні хвилеподібного характеру інвестиційного процесу, що забезпечує зміну капітальних благ та радикальну перебудову основних продуктивних сил, він спирався на закономірність руху позичкового капіталу. Згідно з таким поглядом, інтенсивне розширення капітальних вкладень у період підвищеної хвилі великого циклу неминуче призводить до стрибкоподібного збільшення попиту на кредитні ресурси, до зростання позичкового процента, що в кінцевому підсумку виснажує фінансові кошти. Внаслідок недостачі позичкового капіталу відбувається масове згортання виробництва і перехід до пониженої хвилі великого циклу. Млявість інвестиційного процесу у цей період дає можливість відновити кредитні ресурси та використати їх для нового витка розширеного відтворення.

Розвиваючи ідеї М. Д. Кондратьєва, відомий австрійський економіст Й. Шумпер своїй праці “Ділові цикли” (1939р.) обгрунтував концепцію, відповідно до якої головною рушійною силою довгострокових коливань в економіці є хвилеподібна динаміка технічних і технологічних нововведень

Схематично ця ідея виглядає так: кожний звичайний технологічний прорив відкриває нові сфери прибуткового прикладання капіталу, внаслідок чого відбувається запровадження нової техніки і технології у виробництво. Нововведення сприяють прискореному нагромадженню капіталу, зростанню норми прибутку і загальному економічному піднесенню. Але ж у міру насичення ринку сукупний попит скорочується, середня норма прибутку зменшується і значна частина суспільного капіталу виявляється надлишковою тобто зайвою. Починається перехід до пониженої хвилі великого циклу, вихід якої можливий тільки внаслідок чергового технічного прориву. В цих умовах значна роль належить активності великого бізнесу, що є рушійною силою технічного прогресу. Його інноваційна діяльність у багатьох випадках забезпечує концентрацію і впровадження нововведень, дає поштовх переходу до нової підвищеної хвилі господарського розвитку.

У1975р. Т. Менш виявив хвилі базових технологічних нововедень, що дало змогу переосмислити роль нововведень у виникненні і формуванні ефекту

24

довгих хвиль. Його концепція є прямою протилежністю пануючого сьогодні неокласичної теорії економічного зростання, відповідно до якої інноваційна діяльність є згладженим безперервним процесом.

Наприкінці 70-х років геолог М. К. Хубберт розробив модель життєвого циклу продуктивного споживання природних ресурсів, на основі якої точно передбачив пік виробництва у США і спрогнозував енергетичну кризу 1973р. Дослідження Хубберта стали основою розвитку теорії довгохвильового циклу, яка відводить роль ключового фактора природним ресурсам.

У 80роки У. Ростоу пов´язав довгохвильовий цикл періодичним дефіцитом і надлишком виробництва базових товарів. Проаналізувавши динаміку валового національного продукту та реальної заробітної плати, він зробив висновок про те, що коливання основних макроекономічних показників залежить від дії взаємозамінності основних факторів зростання: капіталу, праці, сировинних ресурсів. Він підкреслював особливу роль у генеруванні довгої хвилі виникнення нових лідируючих секторів і галузей економіки, розвиток яких може компенсувати занепад у морально-застарілих галузях і секторах народного господарства.

Отже, сучасні дослідження довгохвильового циклу базуються на таких постулатах: в економічному розвитку панують довгохвильові цикли, що опосередковані значним впливом ринкових факторів (співвідношенням попиту та пропозиції, рівнем цін на важливі товари тощо); ці сили асоційовані з базовими технологічними нововведеннями, які є відправною точкою циклу; кожній хвилі можна поділити як домінуючі технології, пов’язані з дією природнихТомуресурсівможназробити. такі висновки:

1)короткострокові і середньострокові цикли в ринковій економіці мають ідентичну структуру;

2)середньострокові цикли мають переважно локальну дію і не впливають одночасно на всі сфери економічної діяльності, але у сукупності вони здатні викликати загальнонаціональні тривалі цикли, рушійними силами яких є масове оновлення науково-технічного потенціалу країни й значні зміни.

Таким чином, вивчення змісту, структури й механізму дії економічних циклів дає змогу з більшою надійністю прогнозувати динаміку макроекономічних показників у довгостроковій перспективі, передбачати реальний хід соціально-економічного розвитку.

4. Безробіття: основні визначення та вимірювання.

У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983р. Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії:

1) зайняті – це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день; 2) безробітні – ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно:

25

“без роботи”;

“робить активні спроби знайти роботу”;

“готова ж відразу стати до роботи”.

Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу;

3) особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення –

це перш за все люди у віці до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах; до цієї категорії належать і особи, що вибули зі складу робочої сили, - дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи.

Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності робочої сили. Рівень зайнятості визначається як частка від ділення числа зайнятих до чисельності населення у віці від 16 років і старше.

Економісти розрізняють три види безробіття: фрикційне, структурне і циклічне.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між регіонами і видами праці, а також у різних стадіях життєвого циклу. Цей різновид безробіття вважається неминучим і певною мірою бажання.

Структурне безробіття означає невідповідність між пропозицією праці та попитом на робочу силу у зв’язку з технологічними змінами у процесі виробництва, коли попит на один різновид праці зростає, тоді як на інший зменшується, а пропозиція не може швидко пристосуватися до цього.

До циклічного безробіття призводить спад виробництва, тобто та фаза економічного циклу, яка характеризується недостатністю сукупних витрат. Коли сукупний попит на товари та послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

Повна зайнятість не означає абсолютної відсутності безробіття. Рівень безробіття за умов повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Цей показник називають також природним рівнем безробіття; він відповідає потенційному ВВП.

Різниця між фактичним безробіттям та природним рівнем дає показник циклічного безробіття.

Основними причинами існування стійкого рівня безробіття є:

1)виплата допомоги по безробіттю;

2)“жорстокість” заробітної плати. Нерівноважний стан ринку праці пов’язан із:

законодавчим встановленням мінімуму заробітної плати;

фіксацією рівня заробітної плати а колективних договорах з профспілками;

“стимулюючою заробітною платою”, яка встановлюється і підтримується фірмами для залучення кваліфікованої робочої сили, скорочення плинності кадрів та підвищення рівня продуктивності праці.

Рівень безробіття дуже відрізняється, залежно від груп населення за віком

іпрофесійним досвідом. Зокрема, рівень безробіття серед молоді вищий, ніж в

26

інших вікових групах. Тенденція до зростання природного рівня безробіття в довгостроковому періоді пов’язана із:

збільшенням частки молоді в складі робочої сили;

збільшенням частки жінок у складі робочої сили;

прискоренням структурних зрушень в економіці;

підвищенням рівня життя і намаганням “почекати” на гарні робочі

місця.

Відомий дослідник а царині макроекономіки Артур Оукен математично виразив зв’язок між рівнем безробіття та відставанням в обсязі виробленого ВВП. Цей зв’язок відомий нині як закон Оукена.

Відомі дві формули зазначеного взаємозв’язку:

1) коли потрібно з’ясувати, як впливає зміна рівня циклічного безробіття на відхилення фактичного рівня ВВП від потенційно можливого, користуються

де Y – фактичний обсяг виробництва; Y* - потенційний ВВП; u – фактичний рівень безробіття; u* - природний рівень безробіття; (u – u*) – циклічне безробіття; - коефіцієнт чутливості ВВП до дінаміки циклічного безробіття2) коли. визначається вплив динаміки фактичного рівня безробіття на динаміку реального ВВП за два періоди, які порівнюються між собою, то

u0), де Y1 – фактичний обсяг виробництва в поточному році; Y0 – фактичний обсяг виробництва у попередньому році; u1 – фактичний рівень безробіттяв поточному році; u0 – фактичний рівень безробіття у попередньому році.

Закон Оукена розкриває істотний зв’язок між ринком продукту і ринком праці та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли рівень безробіття високий, ресурси використовуються не повністю, значна частина продукту не добирається, доходи населення зменшуються.

27

Тема 4. Макроринок та ринкове регулювання рівня виробництва.

1.Сукупний попит.

2.Сукупна пропозиція

3.Ринкові ціни та рівень національного виробництва.

1.Сукупний попит.

Сукупний попит (АD) - це загальний обсяг національного виробництва, який споживачі, підприємства та держава готові придбати за будь-якого рівня цін. Сукупний попит визначається споживанням населення, інвестиціями підприємств, державними витратами. Залежність між рівнем цін (Р) і реальним обсягом національного виробництва (Q), на який існує попит, є зворотною, або негативною

(рис.4.1).

Р

AD

Q

Рис. 4.1. Крива сукупного попиту.

Збільшення рівня цін не обов’язково означає зменшення реального національного продукту. Отже, пояснення траєкторії, кривої сукупного попиту (АD) слід шукати серед таких факторів: ефект процентної ставки, ефект багатства, ефект імпортних закупок.

Ефект процентної ставки полягає у тому, що вищий рівень цін збільшує попит на гроші і процентну ставку, що викликає скорочення попиту на реальний обсяг національного продукту.

Ефект багатства зводиться до того, що вищий рівень цін зменшує реальне багатство населення, що скорочує сукупний попит, і навпаки.

Ефект імпортних закупок виявляється у тих випадках, коли рівень цін у країні і за її межами різний. Зниження рівня цін сприяє скороченню імпорту, розширенню експорту і, таким чином, збільшенню чистого обсягу експорту в сукупному попиті.

За підвищення рівня цін ефект імпортних закупок призводить до зниження сукупного попиту на вітчизняні товари та послуги.

Три розглянуті фактори впливу на траєкторію кривої сукупного попиту є повністю ціновими.

28

Тепер розглянемо нецінові фактори, які раніше ми вважали постійними, що зміщують криву АD:

зміни у споживчих витратах: добробут споживача, лікування споживача, заборгованість споживача, податки; зміни в інвестиційних витратах: процентні ставки, лікування прибутків від

інвестицій, податки з підприємств, технологія, надлишкові потужності; зміна в державних витратах; зміни у витратах на чистий обсяг експорту.

2. Сукупна пропозиція

Сукупна пропозиція (AS) показує рівень наявного загального обсягу виробництва за умов кожного рівня цін.

Вищі ціни створюють стимули для додаткового виробництва товарів, низькі - ведуть до скорочення виробництва товарів. Отже, залежність між рівнем цін і обсягом реального виробництва є прямою. Сукупну пропозицію можна подати у вигляді кривої (рис4.2).

3

2

1

Q1 Qп

Рис. 4.2 Крива сукупної пропозиції

Важливо зазначити, що ця крива має відрізки:

1.кейнсіанський (горизонтальний);

2.проміжний (висхідний);

3.класичний (вертикальний).

вже працює на повну потужність і тому будь-яке підвищення цін не призведе до збільшення обсягу виробництва.

29