Конспект_макроэкономика

призведе до зростання попиту на робочу силу, що, в свою чергу, знизить рiвень безробiття.

Iснуе ще одна точка зору, яка iнакше пояснює причини безробiття. Вона базується на такому ствердженнi: безробiття є наслiдком деформацiї та негнучкостi ринку працi. Такий висновок був зроблений економiстами на основi аналiзу сумарних статичних даних безробiття та зайнятостi за ряд рокiв. Вивчення тривалих тенденцiй показує, що на ринку працi щорiчно вiдбувається певний приплив робочої сили та вiльних мiсць. Пропозицiя робочої сили безперервно змiнюється. Одночасно змiнюється й попит на робочу силу. В кожний окремий момент часу є безробiтнi та вiльнi мiсця, якi призначаються для невеликої групи безробiтних. Вiльнi мiсця заповнюються безробiтними, але певна їх частина лишається вiльною. Це означае, що iснує постiйна потреба вiдповiдностi мiж тими, хто шукає роботу, та вiльними мiсцями.

Так як безробiтний не має вiдповiдної освiти, яка необхiдна на ринку, котрий розширюється в даний час, або структура заробiтної плати настiльки жорстка, що немає нiякої вигоди пiдвищувати квалiфiкацiю чи шукати нову работу. Згiдно з цiєю точкою зору безробiття та вiльнi робочi мiсця постiйно виникають i вимагають деякого часу для того, щоб мiж ними встановилася рiвновага. Одже, якщо безробiття залежить лише вiд цiєї вiдповiдностi на ринку працi, то не допоможе нi зниження заробiтної плати, нi стимулювання сукупного попиту. Перед усiм необхiдно створити бiльш динамiчний та гнучкий ринок працi. Це обумовлює необхiднсть проведення стимулюючої гнучкої полiтики, яка повинна з допомогою бiржi працi, переквалiфiкацiї та грошової допомоги на переїзд на iнше мiсце з’єднати безробiтного з вiльним робочим мiсцем. Крiм того, проведення заходiв, спрямованих на створення гнучкiшої структури заробiтної плати, необхiдне для того, щоб вона стала привабливiшою та вигiднiшою для людей, нiж звiльниння та перехiд на iншу роботу.

2. Державне регулювання зайнятості населення.

Емпирічнi дослiдження показали, що iснує досить тiсний зв’язок мiж безробiттям та iнфляцiєю. При збiльшеннi безробiття iнфлацiя знижується, i навпаки. Мiж iнфляцiєю i безробiттям має мiсце обернена залежнiсть. Зазначена взаемозалежнiсть мiж безробiттям та iнфляцiєю одержала своє наукове узагальнення за допомогою кривої Фiлiпса ( рис 10.1 ).

iнфляцiя

безробiття

Рис 10.1 Крива Фiлiпса

91

Наведена крива показує, як зростає iнфляцiя при збiльшеннi зайнятостi (зниженнi безробiття). Якщо попит в економiцi збiльшується, наприклад, завдяки полiтицi експансiї, то скорочується безробiття, але цiною зростання iнфляцДослiї. iдження показали, що крива Фiлiпса здатна адекватно вiдтворювати взаемозв’язок мiж iнфляцiєю та безробiттям лише в короткостроковому перiодi.

За стагфляцiї крива Фiлiпса змiщується вправо, тобто в менш бажане положення, при чому кожний процент збiльшення iнфляцiї супроводжуеться додатковим зростанням безробiття. Кейнсiанцi пояснюють змiщення кривої Фiлiпса серiєю “шокiв пропозицiї “, або, як їх ще називають, цiнових шокiв. Класики, якi стоять на позицiї теорiї альтернативностi зростання iнфляцiї та безробiття, запевняють, що це змiщення кривої є тимчасовим.

Економiсти неокласичного напряму виступають за проведення урядом полiтики невтручання. Це дасть можливiсть ринковому механiзму самостiйно вирiшити цю економiчну проблему, вийти на обсяг реального випуску продукцiї, що вiдповiдає умовам певної зайнятостi.

Вплив держави на рiвень нацiонального виробництва методами полiтики експансiї ( фiскальної чи монетарної полiтики ) - основний елемент полiтики державного регулювання зайнятостi населення, Iншим його елементом є державне регулювання наслiдкiв функцiонування економiки, пов’язанним з виникненням безробiття. Таке регулювання спирається на спецiальнi державнi програми, основною метою яких є не загальне зростання виробництва, а створення додаткових умов для працевлаштування безробiтних.

Програмний метод регулювання зайнятостi здiйснюється за двома напрямами : активна полiтика зайнятостi та створення гнучких форм зайнятостi.

Перший напрям передбачає розробку програм сприяння зайнятостi, якi охоплюють як окремi категорiї населення, так i спецiфiчнi випадки загрози безробiття, викликанi економiчною та полiтичною ситуацiями, а також стихiйними лихами. Головною метою таких програм є скорочення або запобiгання зростанню кiлькостi безробiтних.

Програми сприяння зайнятостi подiляються на три типи : програми суспiльних робiт, професiйна пiдготовка для молодi, допомога безробiтним.

1.Програми суспiльних робiт (ПСР). Вони охоплюють окремi категорiї населення, регiони, перiоди часу i подiляються на два види.

Перший вид ПСР - це програма трудомiстких суспiльних робiт, спрямованих на мобiлизацiю надлишкової робочої сили для створення iнфраструктури в сiльськiй мiсцевостi (будiвництво сiльських дорiг, дрiбних iригацiйних об’єктiв, дешевого житла та шкiл, захисту земель i проведення лiсонасаДругийджень видтощоПСР. - це програма суспiльних робiт, якi мають певну соцiальну спрямованнiсть. До них належать оплачуваннi мунiципальною владою (мiсцевими органами влади) послуги людям похилого вiку та iнвалiдам, догляд за дiтьми, допомога при обслуговуваннi хворих тощо.

2.Програми професiйної пiдготовки для молодi ( ППП ).

ППП - промiжний етап мiж закiнченням загальноосвiтньої школи та постiйною зайнятiстю. Це програми змiстом яких є допомога молодi в отриманнi професiйної пiдготовки та пiдвищеннi квалiфiкацiї. Програми

92

профпiдготовки фiнансуються спонсорами - пiдприємцями, мiсцевими органами влади, добровiльними грошовими внесками. Молодь, на яку поширюється дiя таких програм, одержує матерiальну допомогу у виглядi стипендiй.

3. Програми допомоги безробiтним, що не мають роботи протягом тривалого часу.

Для стимулювання пiдприємцiв щодо найму на роботу, а також безробiтних шодо активних пошукiв роботи в захiдних країнах застосовується цiлий ряд ефективних засобiв.

Одним iз дiйових засобiв сприяння зайнятостi єнадання субсiдiй. Пiдприємцям надаються вiд держави субсiдiї для доплат до заробiтної плати працевлаштованим безробiтним, яка значно нижча вiд заробiтної плати постiйних робiтникiв, а також субсидiї на профпiдготовку безробiтних .

Не менш важливим засобом фiнансового стимулювання пiдприємств е

часткове або повне звiльнення вiд сплати внескiв у фонд соцiального страхування на осiб, що проходять профпiдготовку. Особливу увагу державнi

структури придiляють допомозi безробiтним в органiзацiї власної справи, вiдкриттi пiдприємства. Для бажаючих органiзувати свiй бiзнес держава видiляє фiнансову допомогу - субсидiї, органiзовує навчання з економiчних дисциплiн: менеджменту, маркетингу, фiнансової та облiкової дiяльностi.

Програми сприяння зайнятостi - динамiчний iнструмент активної полiтики зайнятостi. Термiн її дiї розрахований на перiод вiд шести мiсяцiв до двох рокiв, але iнодi вони можуть бути продовженi шляхом прийняття вiдповiдних нормативних актiв.

Бiльшiсть програм фiнансується з державного бюджету. Крiм того, окремi спецiальнi програми можуть фiнансуватися i через податкову систему ( податковий кредит, податковi вiдрахування, повернення податкiв ) .

Другий напрям ( гнучкi форми зайнятостi ) передбачає створення сприятливих умов, здатних пiдвищiти рiвень зайнятостi населення. До них належать : установлення працездатному населенню вигiднiших форм та режимiв працi; допомога пiдприємцям у маневруваннi кiлькiстю та якiстю робочої сили, у вирiшеннi проблем, пов’язаних з використанням працi жiнок, людей похилого вiку, iноземних робiтникiв, iммiгрантiв тощо. Гнучкi форми зайнятостi включають :

1)використання рiзноманiтних нестандартних режимiв як повного, так i неповного робочого часу;

2)облiк соцiального статусу робiтникiв ( самостiйнi робiтники, неоплачуванi члени сiм’ї ) ;

3)використання у процесi виробництва нестандартних робочих мiсць та органiзацiї працi ( надомна праця, робiтники на виклик ) ;

4)упровадження нестандартних органiзацiйних форм ( тимчасовi робiтники ).

У вирiшеннi проблем безробiття гнучкi форми зайнятостi дають можливiсть, по - перше, скоротити загальну чисельнiсть незайнятого населення через надання роботи певним категорiям неаселення на вiдповiдних умовах ; по

-друге, збiльшити або зберегти при скороченнi обсягiв виробництва кiлькiсть

93

зайнятих не збiльшуючи при цьому число робочих мiсць завдяки подiлу їх мiж робiтниками та шляхом скорочення робочого часу; по - трете, розширити можливостi працевлаштування для осiб, звiльнених з виробництва.

Процес розвитку гнучкого ринку працi пiдтримується також державними заходами, змiст яких полягає в скороченнi сфери стандартних умов найму та режимiв працi й стимулюваннi гнучкiших їх форм. До таких заходiв належать: законодавче зменшення обсягiв дозволених над нормових робiт, скорочення тривалостi робочого тижня, збiльшення оплачуванної вiдпустки ; зниження пенсiйного вiку ; субсидiї пiдприємствам, що використовують новi форми зайнятостi ; стимулювання створення “ власної справи “ тощо.

При розробцi заходiв соцiального захисту населення на перiод переходу до ринкової економiки особливо важливим завданням є створення единої системи соцiального захисту, яка повинна передбачити : джерела фiнансування соцiальних програм, створення додаткових робочих мiсць, передачу частини централiзованих соцiальних фондiв безпосередньо населенню, створення диференцiйованої системи допомоги сiм’ям тощо.

3.Економiчна нерiвнiсть.

Кiнцевою метою функцiонування суспiльного виробництва є створення умов для життедiяльностi людей та досягнення первого рiвня їх життя.

Термiн “ рiвень життя “ має конкретний змiст i означає безпечнiсть населення необхiдними для життя мати реальними та духовними благами, певний рiвень задоволення потреб людей у цих благах.

Перехiд до ринкової економiки характеризується виникненням проблеми розподiлу доходу. Питяння про те, як необхiдно розподiляти доход, має давню та суперечливу iсторiю. Однi спецiалiсти вважають, що основою стабiльного розвитку економiки є рiвнiсть у розподiлi доходу, iнщi - дотримуються протилежної точки зору, тобто вважають, що прагнення до рiвностi не може стимулювати виробництво та призводить до кризи економiки.

Головним аргументом на користь рiвного розподiлу є те, що вiн необхiдний для максимiзацiї задоволення потреб споживачiв, або граничної корисностi.

Для визначення ступеня нерiвностi доходiв використовується крива Лоренця (рис10.2). Теоретична можливiсть абсолютної рiвностi розподiлу доходiв представлена на графiку у виглядi бiсектриси, при чому координати її точок указують на певний процент сiмей, що одержують такий процент доходу: 20 % сiмей отримують 20 % доходу, 40 - 40 % i т.д. Якщо нанести на графiк пiдрахованi днi за рiк то одержимо криву Лоренця, що показує фактичний розподiл доходу в країнi.

Дiлянка мiж лiнiею, що позначає абсолютну рiвнiсть на кривiй Лоренця, вiдображає ступiнь нерiвностi доходiв. Чим бiльша ця дiлянка, тим бiльший ступiнь нерiвностi доходiв. Ситуацiя абсолютної нерiвностi, тобто коли 99 % сiмей не мають доходу, а 1 % сiмей має 100 % доходу, графiчна зображується кривою Лоренця - ое.

94

Причинами нерiвностi доходiв передусiм є вiдмiнностi у фiзичних та розумових здiбностях людей, освiтi й професiйнiй пiдготовцi, в складi сiм’ї та її доходах. Особлива роль у загостреннi проблеми економiчної нерiвностi належить фактору володiння власнiстю - устаткуванням , житлом , землею , акцiями чи iншими цiнними паперами .

За умов диференцiацiї доходiв та рiвня життя виникає гостра соцiальна проблема бiдностi. Бiднiсть - це той рiвень життя, який не може забезпечити нормальнi умови для вiдтворення населення. Кiлькiсно даний рiвень виражається показником “прожитковий мiнiмум “, або “ порiг бiдностi “.

Прожитковий мiнiмум на вiдмiну вiд бiологiчного мiнiмуму динамiчнiший, змiнюється з розвитком соцiально-економiчного життя суспiльства. Свiтова практика господарювання показує, що лiнiя бiдностi значно пiдвищується завдяки зростанню цiн i зовсiм не вiдображає збiльшення споживання .

4.Державна система соцiального захисту населення .

Соцiальний захист включає в себе систему заходiв, якi захищають будь - якого громодянина країни вiд економiчної та соцiальної деградацiї не тiльки в наслiдок безробiття, а й у випадку втрати чи рiзкого скорочення доходiв, хвороби, народження дитини, виробничої травми, iнвалiдностi, похилого вiку тощо.В країні з ринковою економiкою склалася троїста система фiнансування соцiальних програм , суб’єктами якої виступають держава, роботодавцi та одержувачі соцiальних виплат.

Державний соцiальний захист, в свою чергу, може здiйснюватися двома шляхами: через соцiальне страхування та соцiальну допомогу. Найбiльш маштабна частина - це державне соцiальне страхування. Переважна частка виплат iде на пенсiї за вiком, iнвалiднiстю, у випадку смертi годувальника, на медичну допомогу. Однак соцiальнi виплати компенсують лише частину загального фонду засобiв життя.

Державна соцiальна допомога також здiйснюється двома шляхами: програми допомоги в грошовiй формi; допомога в натуральнiй формi, тобто у виглядi продовольчих талонiв , шкiльних снiданкiв та обiдiв , продовольчих товарiв людям похилого вiку , медичного обслуговування , житлової допомоги , позичок студентам тощо .

За умов iнфляцiї держава використовуе тимчасовi заходи або запроваджуе окремi елементи системи соцiального захисту : закони та постанови про компенсацiю та iндексацiю доходiв населення.

Компенсацiя передбачає передачу державних дотацiй на збиткову продукцiю вiд виробника споживачу у разi збiльшення цiн на цю продукцiю. Система компенсацiй будується таким чином, щоб, з одного боку, захистити соцiально вразливi верстви населення, а з iншого – прив’язати компенсацiйнi виплати до трудового вкладу кожного члена суспiльства.

Для розрахунку життєвого рiвня населення в свiтовiй практицi використовується показник iндексу вартостi життя. Вiн вiдображає змiну цiн i тарифiв фiксованного набору товарiв та послуг, що споживає середнiй житель

95

країни. За своїм змiстом цей показник вiдбиває цiновi змiни основних елементiв споживчих витрат.

Для пiдвищення доходiв усiх верств населення доцiльним вважається усунення всiх видiв обмежень на вторинну зайнятiссть (працю за сумiсництвам).

Iндексацiя має проводитися за “споживчим кошиком” середнього рiвня, а не за його мiнiмальним рiвнем. Iндексацiя доходiв за мiнiмальним “споживчим кошиком “ означатиме, що малозабезпеченi групи населення постiйно “поглиблюються в бiднiсть“. А тому виникає питання про iншi форми соцiального захисту - соцiальнi компенсатори .

Соцiальнi компенсатори за своїм характером нагадують програми, змiстом яких є постiйна пiдтримка певного рiвня доходiв, тобто це означає здiйснення його перiодичної корекцiї з урахуванням змiни загального iндексу роздрiбних цiн. Таким соцiальним компенсатором є програма продовольчих талонiв, якi надають право постiйного безкоштовного придбання певних продуктiв харчування у системi державної торгiвлi. Кiлькiсть таких талонiв не може бути бiльшою за вартiсть харчування в домашнiх умовах на рiвнi прожиткового мiнiмуму. Крiм того, такi програми передбачають одержання талонiв на одяг, лiки, оплату житла, проїзд у мiсткому транспортi тощо.

Особлива увага в державнiй системi соцiального захисту придiляється допомозi безробiтним ця допомога також здiйснюється двома шляхами. Перший шлях має на метi недопустити рiзкого зниження рiвня життя нещодавно звiльненого робiтника. В такому випадку рiвень допомоги визначається з урахуванням минулих заробiткiв.

Iнший шлях полягає в забезпеченнi безробiтного прожитковим мiнiмумом. Вiн стосується осiб, якi з тих чи iнших причин постiйно не зайнятi у суспiльному виробництвi або стикаються з чималими труднощами при наймi на роботу.

Економiчнi кризи створюють дещо iншу ситуацiю. Вони значно збiльшують витрати на соцiальний захист, рiзко обмежують можливiсть скорочення безробiття та переводять його в розряд тривалого циклiчного. Це обумовлює використання iнших методiв регулювання.

96

Монетаристи розглядають інфляцію як чисто грошовий феномен, що зумовлений «м'якою» грошовою та бюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування, надмірне розширення внутрішнього кредиту та помилкові операції Національного банку на валютних ринках). Вони вважають структурні «вузькі місця» наслідком спотворених внутрішніх цін і валютних курсів, що, в свою чергу, спричинене інфляційними процесами і спробами уряду стримати зростання цін у певних межах.

Щодо причин інфляції в країнах, що розвиваються, і посткомуністичних країнах, то тут головною причиною інфляції називають ціновий механізм, який за відсутності або недосконалості ринкових структур неминуче призводить до дефіцитів, незбалансованості та порушення міжгалузевих пропорцій і пропорцій відтворення.

Однією з причин інфляції є також характерне для зазначених країн завищення офіційного валютного курсу національної грошової одиниці порівняно з ринковим курсом. Це заважає зростанню експорту, призводить до збільшення негативного сальдо платіжного балансу і до зниження реальних державних доходів. Інфляція розвивається також унаслідок покриття дефіциту державного бюджету грошово-кредитною емісією.

Поступово зростаючи, інфляція перетворюється в більш жорстку гіперінфляцію, яка характеризується надмірно швидкими темпами. Гіперінфляція руйнує нормальні процеси відтворення, негативно впливає на обсяг національного виробництва та зайнятість. За умов зростання цін населення і підприємства починають скорочувати свої заощадження, намагаючись витратити гроші швидше. Це посилює тиск на ціни, й інфляція починає «годувати» сама себе. Більше того, оскільки вартість життя зростає, робітники вимагають і отримують вищу заробітну плату. Підприємства компенсують свої витрати на збільшення заробітної плати зростанням цін. Починається новий виток підвищення заробітної плати й цін. Кінцевим результатом є кумулятивна інфляційна спіраль зарплати і цін. Гіперінфляція сприяє тому, що зусилля спрямовуються не на виробничу, а на спекулятивну діяльність. Підприємствам стає вигідніше нагромаджувати готову продукцію й сировину, передбачаючи нове підвищення цін. Але це ще більше поглиблює розрив між попитом і пропозицією й посилює інфляцію. Замість того, щоб вкладати гроші в інвестиційні товари, виробники й населення, захищаючись від інфляції, намагаються придбати невиробничі цінності. Нормальні виробничі відносини порушуються. Гроші припиняють виконувати свої функції і втрачають свою реальнуГоловнимиціну. В ннегативнимикає депресiя.соціально-економічними наслідками інфляції є: перерозподіл доходів, прихована державна конфіскація грошей у населення через податки, прискорена матеріалізація грошей, нестабільність економічної інформації, падіння реальної процентної ставки.

2. Антиінфляційна політика.

Як бачимо, інфляція є дуже небезпечною для економіки, порушуючи макроекономічну стабільність. Світовий досвід виробив дві головні концепції антиінфляційних заходів, що спираються на кредитно-грошову і фіскальну

98

політику. Це — заходи або адаптації, або рішучої боротьби з інфляцією. Адаптаційні заходи пов'язані з індексацією доходів, обмеженням і

контролем за зростанням цін. Адаптаційна антиінфляційна політика може бути посилена антимонопольними заходами. Однак слід підкреслити, що вона є малоефективною: загальна індексація зарплати породжує безперервну мультиплікацію цін, інфляційну нестабільність. Адаптаційна політика має свої недоліки: кошти на компенсаційні надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врешті-решт через податки з населення і підприємства, або робити грошову емісію, що знову ж призведе до зростання інфляціїАктивне. зниження інфляції здійснюється засобами рестриктивної політики, що означає отримання розвитку економіки. Для цього застосовуються заходи кредитно-грошової та фіскальної політики: зниження рівня або темпу зростання грошової маси через продаж цінних паперів на відкритому ринку, підвищення процентної ставки, а також завдяки скороченню державних витрат; збільшення податків. Усе це спрямовано на зменшення споживчої спроможності та сукупного попиту, скорочення бюджетного дефіциту. Пропонується також «компромісна» теорія, згідно з якою для зниження інфляції на 1 % безробіття має підвищитися протягом року на 2 % більше від свого природного рівня. Такі заходи є жорсткими, але їх результати більш відчутні.

99