Філософія прикладна (Ч2)

В епоху середньовіччя логіка Аристотеля була дуже популярною, але зазнавала певної модифікації відповідно до основних настанов схоластичної догматики. Найвідомішими представниками цього періоду були французький філософ І.Росцелін (бл. 1050 - 1122), англійський філософ У.Оккам (1290 – бл. 1349), шотландський філософ Д.Скотт (бл. 1265 – 1308 ), англійський філософ Ансельм Кентерберійський (1033 – 1109 ) та ін. Перші три з названих філософів були номіналістами. Вони визнавали реально існуючими тільки одиничні тіла природи, а загальні поняття вважали лише назвами класів, речей, подібних між собою.

Ансельм Кентерберійський захищав позицію реалізму, сутність якої полягає в тому, що загальні поняття розглядалися як надприродні самостійні сутності одиничних речей. Ці поняття реалісти вважали первинними, тобто такими, що існують реально, незалежно від одиничних речей.

Проміжне між ними положення займали концептуалісти, тобто помірковані номіналісти. До їх числа належав П.Абеляр (1079 – 1142 ). На відміну від номіналістів вони визнавали, що сутність загальних понять (універсалій) не зводиться до назв, імен, а має мислимий зміст, який, однак, не відображає ніяких сторін реально існуючих речей, що суперечить послідовно матеріальній теорії пізнання.

У14 – 17 ст. у зв’язку з потребами природознавства й промислового виробництва все гучніше стали лунати заклики створити нову логіку. Ця ідея була реалізована англійським філософом Ф.Беконом (1501 – 1626 ). У праці “Новий Органон”, яка повинна була, на думку автора, замінити аристотелівський “Органон”. Силу своєї логіки він вбачав в індуктивному методі, що протиставлявся дедукції і силогістиці Аристотеля.

Засновником сучасної логіки був Г.Лейбниць (1646 – 1716 ). Створена ним штучна мова була прототипом сучасних формалізованих мов логіки. Він створив загальний метод, за допомогою якого всі істини можна було звести до певного виду обчислення, сформулював закон достатньої підстави, оригінальне вчення про гіпотезу.

У19 ст. англійський філософ і логік Дж.Ст.Мілль (1806 – 1873 ) систематизував дослідження Бекона в галузі індуктивних методів причинних зв’язків явищ. З того часу питання індукції стали викладатися в курсах і навчальних посібниках з логіки окремим розділом.

Наприкінці 19 ст. німецький логік Г.Фреге (1848 – 1925) здійснив першу спробу формалізувати мову логіки. Він увів поняття логічної функції й розрізнення речей і відношень.

У19 ст. німецький філософ Г.Гегель ґрунтовно розробив діалектичну логіку, основні ідеї якої були викладені у його праці “Наука логіки”. Марксизм, трансформувавши діалектичне вчення Г. Гегеля на матеріалістичне підґрунтя, дійшов висновку, що діалектика, логіка і теорія пізнання діалектично тотожні між собою, у зв’язку з чим не потрібно трьох слів для позначення одного й того самого поняття.

Основні принципи діалектичної логіки: 1) об’єктивність при розгляді предметів; 2) всебічне охоплення предмета;

3) розгляд предмета у його постійному русу, розвитку; 4) єдність історичного і логічного; 5) єдність аналізу й синтезу; 6) єдність форми і змісту;

7) єдність кількісних і якісних характеристик;

8) єдність і боротьба протилежностей;

9) заперечення заперечення.

Отже, сучасна формальна логіка є надзвичайно розгалуженою наукою і може бути розподілена на різні складові частини, кожна з яких є своєрідним доповненням іншої.

Розвиток логіки в Україні тісно пов’язаний з розвитком європейської логічної науки. Починаючи з ХІ ст., логічні здобутки античних мислителів стали відомими в Київській Русі. Це насамперед логічні уявлення про поняття, закони і форми мислення, силогізми Аристотеля. У 16 ст. під впливом ідей Реформації на етнічних землях українців зростає мережа протестантських закладів, серед яких найбільш відома Раківська академія, де логіку і метафізику читали

101

Х.Стегман та Х.Остородт. Щоправда, в цей час спостерігалось також негативне ставлення до язичницьких любомудрів з боку І. Вишенського, Г.Конинського, З.Копистянського. Але вже для вчених вченого гуртка друкарні Києво-Печерської лаври логіка стає своєрідною “гімнастикою розуму”, яка забезпечує розвиток абстрактного мислення.

Логіка стає обов’язковою для вивчення дисципліною у Києво-Могилянській академії. У курсі логіки, прочитаному Ф.Прокоповичем (1677 чи 1681 – 1736), розглядалися такі традиційні для 18 ст. питання, як універсалії, характеристика логічних відношень, істинності та хибності суджень, проблеми знання й віри, визначення ролі і місця логіки в системі наук. Видатний український філософ Г. Сковорода намагався знайти в текстах біблії ідею про протилежність усього сущого.

Наприкінці 18 – початку 19 ст. ст. логікою займався професор Львівського університету П.Д.Лодій (1764 – 1829 ). Він написав праці “Логічне виховання” та “Теорія загальних правил”, у яких значну увагу приділяв правилам аргументації та доведення. Засновником одеської логічної школи був І.В.Слєшинський (1854 – 1931), який виявив інтерес до математичної логіки та її історії. Він довів, що теорія множин є своєрідним перекладом арістотелівської логіки на алгоритмічну мову. До проблеми побудови алгебри без застосування закону виключеного третього звертався приват-доцент Новоросійського (Одеського) університету С.Й.Шатуновський (1846 – 1907). Його головні інтереси в галузі логіки зосереджувалися на вивченні її законів, а також на обґрунтуванні фундаментальних математичних понять. З одеської логіко-математичної школи вийшла також С.О.Яновська, праці якої присвячені філософськометодологічним проблемам математики, та А.І.Уйомов, праці якого присвячені проблемам аналогії та формального аналізу систем.

Значний внесок у розвиток світової логіки зробила Львівсько-Варшавська школа. Засновником цієї школи був ректор Львівського університету К.Твардовський (1866 – 1938).

Серед його учнів були К.Айдукевич (1890 – 1963), Я.Лукасевич (1878 – 1956), А.Тарський

(1902 – 1984), Т.Котарбинський (1886 – 1981). Вони зробили багато для розвитку логічної семантики, модальної та багатозначної логіки, загальної методології науки.

Учаси радянської влади в Україні формальну логіку тривалий час ігнорували і критикували як основу метафізичного методу. Лише у другій половині 1940 – х рр. логіку в Радянській Україні частково “реабілітували”: стали читати курс традиційної логіки у деяких вузах. Сучасну ж логіку, зокрема логіку висловлювань і логіку предикатів вважали ворожими діалектичній логіці. Позитивні зрушення щодо сучасних напрямів логіки почалися в 1960-ті роки. Вони значною мірою пов’язані з діяльністю П.В.Копніна (1922 – 1971) на посаді завідувача кафедрами філософії спочатку Київського політехнічного інституту, а потім Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, директора Інституту філософії АН України. В Інституті філософії П.В.Копнін заснував відділ логіки наукового дослідження (зараз це відділ логіки науки), створивши зі своїм першими учнями А.Т.Артюхом, С.Є.Жаріковим, С.Б.Кримським, М.В.Поповичем та ін. авторський колектив для створення відомої праці “Логіка наукового дослідження” (1961 р.), яка стала своєрідним маніфестом так званої Київської школи “червоного позитивізму”. Ці та інші філософи і логіки – І.Т.Ішмуратов, І.В.Хоменко – зробили значний внесок у розвиток логічної семантики та семіотики.

3.Критерії засвоєння теми.

Урезультаті вивчення першої теми студент повинен розуміти:

-що вивчає логіка (її предмет, об’єкт, види);

-яку роль відіграє логіка у розвитку мислення і пізнання світу;

-як відбувався розвиток логічної думки в європейській культурі та на вітчизняних теренах. Також студент повинен знати:

-поняття: логіка, мислення, мова, поняття, судження, умовивід, суб’єкт, предикат;

-види логіки: формальна логіка, математична логіка, діалектична логіка, класична логіка, некласична логіка;

102

-етапи розвитку логічної думки: антична логіка, середньовічна логіка, логіка Нового часу, вітчизняна логіка;

-представників логічної думки в історії: Аристотель, Ф.Бекон, Г.Лейбниць, Г.Гегель, Дж.Ст.Міль, Г.Фреге, Ф.Прокопович, Г.Сковорода, П.Лодій, К.Твардовський, Я.Лукасевич, А.Тарський, П.Копнін.

4. Вихід теми в інші дисципліни.

Логіка, як знання про форми та закони правильного мислення, має вихід в усі навчальні дисципліни, як технічного, так і суспільно-гуманітарні.

103

Лекція №8

ТЕМА: ЛОГІЧНІ ОСНОВИ ТЕОРІЇ АРГУМЕНТАЦІЇ.

Ключові слова.

Аргументація. Доведення. Структура доведення. Теза. Аргументи. Демонстрація. Пряме доведення. Непряме доведення. Спростування. Способи спростування.

1. Вхідна інформація.

Приступаючи до вивчення цієї теми слід повторити попередні теми курсу логіки, а саме: “Предмет логіки”, “Основні логічні закони”, “Поняття”, “Судження”, і особливо “Умовиводи”.

2.Зміст теми.

2.1.Сутність логічної аргументації.

2.1.Доведення в структурі логічної аргументації.

2.2.Спростування.

2.3.Правила логічної аргументації.

2.1. Сутність логічної аргументації.

Сучасна наука становить систему істинних і достовірних (доведених) тверджень. Обґрунтованість, доведеність, доказовість є необхідною умовою розвитку всіх наук і суспільної практики.

Строга послідовна доказовість істини становить аргументацію. Це робить наші знання внутрішніми переконаннями.

Аргументація – це доведення істинності або спростування хибності якихось суджень.

Загалом аргументація має вплив як на розум, оскільки базується на логічних законах, так і на психологічний стан людини. Інформація, отримана у чуттєвому пізнанні, є безпосереднім засобом доведення в практичній діяльності людини.

Поняття “аргументація” більш багате за змістом, ніж поняття “доведення”: метою доведення є встановлення істинності тези, а метою аргументації є також обґрунтування доцільності прийняття цієї тези, показ її важливого значення в наявній життєвій ситуації тощо. Аргументація базується на доведенні і спростуванні.

2.2. Доведення в структурі логічної аргументації.

Доведення – це сукупність логічних прийомів обґрунтування істинності якогось судження.

Доведення – це процес думки, що полягає в обґрунтуванні істинності якогось судження за допомогою інших суджень, істинність котрих встановлена раніше.

Важливо враховувати структуру доведення: в будь-якому логічному доведенні присутні три взаємопов’язані елементи: теза, аргументи, демонстрація.

Структура доведення – це теза, аргументи, демонстрація.

Теза є головним структурним елементом доведення і відповідає на запитання: “що саме доводиться?”

105

2)з антитези виводяться логічні наслідки;

3)при співставленні з фактами робиться висновок про хибність цих наслідків;

4)з хибності наслідків робимо висновок про хибність антитези;

5)хибність антитези доводить істинність тези.

У розподільному непрямому доказі теза обґрунтовується шляхом виключення усіх хибних членів розподільного судження (усіх предикатів), окрім одного, що є тезою.

Розподільний непрямий доказ здійснюється методом виключення. Антитеза є одним з членів розподільного судження, в якому мають бути перелічені усі можливі альтернативи. Наприклад: “Злочин могли здійснити або А, або В, або С. Доведено, що ні А, ні В злочину не здійснювали. Отже, злочин здійснив С”. Тут використовується заперечно-ствердний модус розподільно-категоричного силогізму.

Варто запам’ятати, що висновок буде істинний, якщо в розподільному судженні передбачені усі можливі випадки (альтернативи).

2.3.Спростування.

Влогічній аргументації доказ тісно пов’язаний зі спростуванням. Досить часто ми доводимо не тільки істинність висунутої тези, але водночас й спростовуємо якесь інше положення, котре ми вважаємо хибним.

Спростування – це процес мислення, за допомогою якого доводиться хибність висунутої тези або неспроможність доведення в цілому.

Спростування може бути спрямоване проти тези, проти аргументів або проти способу доведення. Згідно з цим розрізняють різні способи спростування.

Способи спростування: 1) спростування тези (пряме і непряме); 2) спростування (критика) аргументів; 3) спростування зв’язку тези з аргументами.

Спростування, спрямоване безпосередньо проти тези, можна досягти різними шляхами:

1)Теза може бути спростована за допомогою доведення істинності нової тези, котра суперечить спростованій. Цей спосіб спростування ґрунтується на законі виключеного третього, за яким два протилежні судження не можуть бути одночасно істинними, одне з них обов’язково хибне.

2)Теза може бути спростована завдяки виведенню з неї наслідків, що суперечать дійсності, тобто приведенням тези до абсурду.

Спростування досить часто буває спрямоване не проти тези, а проти аргументів. При чому хибність аргументів ще не означає хибності тези – вона може бути істинною.

Аргументи можуть бути спростовані різними способами:

1)Шляхом доведення хибності аргументів, якщо встановлено, що аргументи хибні, то тим самим буде доведено, що теза не обґрунтована.

2)Встановленням того, що аргументи, за допомогою яких обґрунтовується висунута теза, є для тези недостатніми. Якщо буде доведено, що наведені аргументи для висунутої тези недостатні, то теза вважається необґрунтованою. У таких випадках протилежна сторона має навести для своєї тези нові, додаткові аргументи.

3)Аргументи можуть бути спростованими встановленням того, що вони самі є ще не доведеними. Якщо в процесі спростування буде доведено, що аргументи, за допомогою котрих обґрунтовується теза, є не істинними, а лише припущеннями, передбаченнями, то доведення вважається спростованим, а висунута теза визнається необґрунтованою.

4)Аргументи можна спростовувати, встановивши, що джерело фактів, за допомогою яких обґрунтовується висунута теза, є неякісним.

107

Спростування зв’язку тези з аргументами полягає в доведенні неспроможності демонстрації. Доказ відбувається завжди у формі того чи іншого умовиводу. Якщо встановлено, що теза доведена з порушенням правил умовиводу, у формі якого здійснювався доказ, то таке доведення вважається спростованим.

2.3.Правила логічної аргументації.

Публічні виступи, наукові дослідження, судові дебати, різноманітні діалоги неодмінно містять доведення і спростування. Вони мають різні форми і вимагають суворого додержання законів і правил логічного мислення. Теорія аргументації розробила систему правил, які конкретизують загальнологічні положення відносно доведення і спростування та можливі при цьому помилки. Вони поділяються на три групи відповідно до структури доведення.

Правила щодо тези:

1)Існує аксіоматичне правило: “Обґрунтування тези є обов’язком того, хто її висуває”.

2)Теза повинна бути чітким, ясним судженням. Це вимога закону тотожності, його додержання включає двозначність думки та інші помилки.

3)Теза повинна зберігати свою чіткість і визначеність протягом всього процесу міркування. Відповідно до законів тотожності і несуперечності забороняється підміняти тезу.

4)Теза не повинна містити суперечливих суджень. Це вимога логічних законів несуперечності і виключеного третього, і стосується вона системи суджень.

5)Теза не повинна бути очевидним судженням.

Правила щодо аргументації:

1)Аргументи повинні бути судженнями істинними, доведеними, безсумнівними. З хибних аргументів не можна зробити істинний висновок.

2)Аргументи повинні бути судженнями, істинність яких визначено раніше, незалежно від тези. Слід уникати логічної помилки “коло в доведенні”, коли теза виводиться з аргументів, а аргументи, в свою чергу, виводяться із тези.

3)У доведенні і спростуванні необхідно дотримуватися принцип міри: “Хто занадто багато доводить, той нічого не доводить”, “Хто дуже мало доводить, той нічого не доводить”.

4)Аргументи мають бути достатньою підставою для тези. Порушення цього правила викликає наступні логічні помилки. По-перше, це логічна помилка “не випливає”. Вона полягає в тому, що доказувана теза не випливає із аргументів, наведених для її підтвердження, тобто порушується закон достатньої підстави. По-друге, це логічна помилка “від сказаного у відносному, умовному розумінні до сказаного безвідносно, в абсолютному розумінні”. Вона полягає в тому, що якесь положення, правильне за певних умов, застосовується як аргумент за будь-яких умов.

5)Недопустимо підміняти логічні аргументи психологічними, тобто застосовувати аргументи: “до людини” (ad hominem) – коли відбувається апеляція до позитивної або негативної характеристики опонента, його особистих якостей; “до публіки” (ad publicum) – коли намагаються вплинути на почуття людей, а не на їх розум, коли за рахунок емоцій допускаються логічні помилки.

Правила щодо демонстрації

Правила щодо демонстрації базуються на дотриманні правил того чи іншого умовиводу. Порушення якогось із правил умовиводу призводить до помилки в доказі. Найчастіше у доказах трапляються такі помилки, пов’язані з їхньою побудовою, як:

1)Логічна помилка “почетверіння термінів”, коли у засновках замість одного терміна використовуються омоніми (тобто слова, однакові за формою, але різні за змістом), наприклад: “Рух є одвічним. Ходіння до інституту – це рух. Отже, ходіння до інституту є одвічним”. У першому засновку поняття “рух” – це загальна філософська категорія, а в другому воно вживається у вузькому значенні пересування (ходи).

2)Логічна помилка “поспішне узагальнення”, коли висновок не має достатньої підстави, наприклад, виводиться з одного засновку-аргументу.

108

Вивчивши і проаналізувавши вищевикладений матеріал дайте відповідь на наступні запитання:

Питання 1. Чи можна довести тезу: “Все буде добре?”

Відповідь “так” невірна, тому що наведене судження заперечує те правило щодо тези, яке вимагає її чіткості, ясності та визначеності. Судження “все буде добре” цим вимогам не відповідає, воно невизначене і не чітке.

Відповідь “ні” вірна.

Питання 2. Чи достатньо обґрунтоване висловлювання: “Петров – студент, адже він склав іспит?”

Відповідь “так” невірна, тому що наведена теза “Петров - студент” не випливає з аргументу “він склав іспит”. Іспити складають не тільки студенти, але й школярі, і ті, хто навчається, наприклад, на курсах водіїв.

Відповідь “ні” вірна.

Питання 3. Чи матиме місце логічна помилка в доведенні, якщо замість того, щоб обґрунтувати тезу “Петро Солов’яненко каже правду”, ми будемо доказувати, що “Петро Солов’яненко завжди був чесною людиною”?

Відповідь “так” вірна, бо в цьому разі буде мати місце логічна помилка “підміна тези”. Відповідь “ні” вірна.

Питання 4. Чи є правильною аргументація в діалозі, що відбувся в зоопарку: “- Тату, а це хто?

-Це зебра.

-А чому вона зебра?

-Тому що смугаста”.

Відповідь “так” невірна, тому що наведений аргумент не обґрунтовує тезу “це - зебра”. Адже смугастими серед тварин є, наприклад, тигри. До того ж це приклад того, що хто дуже мало доводить, той нічого не доводить.

Відповідь “ні” вірна.

3.Критерії засвоєння теми.

Урезультаті вивчення першої теми студент повинен розуміти:

-що таке логічна аргументація;

-якою є структура логічної аргументації;

-якими є правила логічної аргументації;

-що призводить до логічних помилок в аргументації;

-яке практичне значення має знання теорії аргументації. Також студент повинен знати:

-поняття: аргументація, доведення, пряме доведення, непряме (апогогічне) доведення, теза, антитеза, аргументи, демонстрація, спростування, логічна помилка;

-структуру логічної аргументації як доведення і спростування;

-складові частини доведення, а саме: теза, аргументи, демонстрація;

-види доведення: пряме і непряме;

-способи спростування;

109

-правила логічної аргументації і ті логічні помилки, до яких призводить порушення цих правил.

Студент повинен уміти:

-вибудовувати свої виступи і діалоги з урахуванням правил логічної аргументації;

-не припускати логічних помилок.

4. Вихід теми в інші дисципліни.

Логіка, як знання про форми та закони правильного мислення, має вихід в усі навчальні дисципліни, як технічні, так і суспільно-гуманітарні.

110